Постанова № 274895, 14.11.2006, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

09 листопада 2006 року

Справа № 2-9/1405-2006

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Борисової Ю.В.,

суддів Сотула В.В.,

Прокопанич Г.К.,

за участю представників сторін:

позивача: Борзунова Валерія Івановича, довіреність б/н від 01.04.2006, приватне підприємство "Ремсервіс";

відповідача: Коновалова Бориса Петровича, довіреність б/н від 14.06.2006,закрите акціонерне товариство "Крим-Лада";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Ремсервіс" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пєтухова Н.С.) від 21.09.2006 у справі №2-9/1405-2006

за позовом приватного підприємства "Ремсервіс" (вул. 40 років Перемоги, 52,Глухів, Сумська обл.,41400)

до закритого акціонерного товариства "Крим-Лада" (пр. Перемоги, 211-а,Сімферополь,95000)

про стягнення 18540,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, приватне підприємство "Ремсервіс", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами до відповідача, закритого акціонерного товариства "Крим-Лада", про стягнення з останнього 18540,60 грн. заборгованості за поставлений товар, у тому числі 13467,60 грн. основного боргу, 2165,15 грн. пені та 2907,86 грн. збитків від інфляції.

В обґрунтування своїх вимог, приватне підприємство "Ремсервіс" посилається на невиконання відповідачем у встановлений договором строк взятих на себе зобов’язань щодо оплати поставленої продукції.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.09.2006 у справі № 2-9/1405-2006 (суддя Н.С. Пєтухова) у задоволенні позовних вимог приватного підприємства "Ремсервіс" до закритого акціонерного товариства "Крим-Лада" про стягнення суми відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати прийняте у справі рішення та задовольнити позов.

Вимоги апеляційної скарги полягають в тому, що рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам у справі, оскільки ґрунтуються лише на відомостях, наданих відповідачем, без врахування заперечень позивача.

За твердженням заявника апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції про визнання договору № 13/08-03 від 28.08.2003 неукладеним з причин неузгодження сторонами умов якості та комплектності, суперечить статтям 181, 267, 270 Господарського кодексу України, статтям 673, 682 Цивільного кодексу України, а ненадання належної оцінки доказам позивача про відповідність укладеного сторонами договору встановленим вимогам закону є порушенням вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України про необхідність всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Також заявник апеляційної скарг вказує на те, що при дослідженні питання щодо укладення договору № 13/08-03 від 28.08.2003, суд першої інстанції не надав оцінки представленим позивачем доказам, які свідчать на його думку, про факт укладення договору та подальшого його схвалення, зокрема, акту звірки взаєморозрахунків від 01.04.2004, підписаному сторонами та підтверджуючому наявність заборгованості відповідача за договором № 13/08-03 від 28.08.2003 на поставку товарно-матеріальних цінностей за накладною № 151/б від 29.08.2003.

З причин відпустки судді Градової О.Г., на підставі розпорядження першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.11.2006, здійснено її заміну на суддю Прокопанич Г.К.

На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглянувши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.08.2003 між приватним підприємством "Ремсервіс" та Севастопольською філією акціонерного товариства закритого типу "Крим-Лада" укладений договір № 13/08-03, відповідно до якого продавець - приватне підприємство "Ремсервіс" прийняло на себе зобов’язання поставити, а покупець –Севастопольська філія акціонерного товариства закритого типу "Крим-Лада" прийняти та оплатити запасні частини в асортименті на загальну суму 13467,60 грн.(т. 1, арк. с. 13).

Пунктом 3.1 зазначеного договору передбачено, що розрахунок за поставлену продукцію здійснюється протягом десяти днів з моменту її отримання.

Відповідно до пункту 4.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2003.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка підписала договір № 13/08-03 від 28.08.2003, не була уповноважена відповідачем на вчинення відповідної дії, крім того, зазначений договір є неукладеним у зв’язку з недосягненням сторонами згоди щодо всіх його істотних умов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам чинного законодавства, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Так, у відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1-3 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до висновку, що зазначеним вище договором сторони домовлялись про виникнення між ними правовідносин щодо поставки товару та його сплаті.

Як доказ поставки товару за договором, позивач надав суду першої інстанції акт звірки взаєморозрахунків від 01.04.2004, складений Севастопольською філією закритого акціонерного товариства "Крим-Лада" та приватним підприємством "Ремсервіс" (том 1, а.с.15), накладну № 151/б від 29.08.2003 (том 1, а.с.14) та податкову накладну № 151/б від 29.08.2003 (том 1, а.с.16).

Відповідно до наказу Міністерства статистики України „Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів” від 21.06.1996 № 193 одержання та облік руху товарно-матеріальних цінностей здійснює й веде винятково матеріально-відповідальна особа.

Так, копія накладної №151/б від 29.08.2003, що надана відповідачем, містить підпис відправника товару –позивача, але не містить підпис одержувача товару –матеріально-відповідальної особи відповідача (том 1 а.с.91). Водночас згідно тверджень відповідача, у серпні 2003 року матеріально-відповідальною особою відповідача була завідувач складу Сергєєва С.Д., у посадові обов’язки якої входило приймання, облік, зберігання, відпустка матеріальних цінностей й оформлення всіх первинних документів щодо приймання всіх видів матеріальних цінностей.

Відповідно до вимог статті 95 Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Під час перегляду рішення суду в апеляційному порядку, згідно пояснень представників сторін, судом апеляційної інстанції встановлено, що на час укладення вищевказаного договору діяльність філії та її взаємовідносини з відповідачем визначались Положенням про Севастопольську філію ЗАТ “Крим-Лада”, яке затверджено у 1996 та відповідно до якого філіал, створений акціонерним товариством „Крим-Лада”, правами юридичної особи наділений не був, керівництво філіалом здійснювалось директором філіалу, який призначався правлінням акціонерного товариства „Крим-Лада”. Директор філіалу діяв на підставі довіреності, виданої правлінням акціонерного товариства „Крим-Лада”.

Відповідач, виступивши стороною у договорі поставки № 13/08-03 від 28.08.2003, зважаючи на відсутність довіреності, даних про схвалення даного договору юридичною особою або наявності повноважень від імені юридичної особи суду не надав.

Таким чином, враховуючи твердження позивача щодо передачі відповідачу певного майна, ним був відвантажений товар за накладною №151/б від 29.08.2003 особі без повноважень одержувача, що є порушенням наказу Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 „Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей”, відповідно до вимог пункту 2 якої, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Під час розгляду справи, судом першої інстанції призначалась судово-бухгалтерська експертиза, згідно з висновком якої № 7 від 29.05.2006 експерт стверджує, що наданими позивачем на дослідження бухгалтерськими документами заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 13/08-03 від 28.08.2003, укладеним сторонами, підтверджується у розмірі 13467,60 грн. (т. 2, арк. с. 14-26).

Проте, у висновках експерта також зазначено, що визначити, чи знайшла своє відображення вказана господарська операція в бухгалтерському обліку відповідача, є неможливим, оскільки на дослідження не надано первинних бухгалтерських документів.

На думку судової колегії, такі висновки носять характер припущення, що не відповідає вимогам статті 42 Господарського процесуального кодексу України, і не може безумовно підтвердити факт здійснення поставки та отримання товару.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься довідка відповідача щодо відсутності на підприємстві прибуткових документів на отримання товару від позивача і відсутність відображення отримання товару на підставі договору № 13/08-03 від 28.08.2003 (том 1 а.с.42), а також Довідка про результати позапланової зустрічної перевірки за період з 01.09.2002 по 29.02.2004 № 39/23-30323567 від 24.05.2005, складеної Державною податковою інспекцією Гагарінського району в м. Севастополі, з якої вбачається, що встановлення фактів відвантаження та отримання товару за накладною 151/б від 29.08.2003 на суму 13467,60 грн. ґрунтується на інформації Глухівського відділу державної податкової інспекції Сумської області і не містить посилань на наявність підтверджуючих ці факти документи, які б були на підприємстві відповідача, товариства „Крим-Лада” (том 1, а.с.31-37).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України), у зв’язку з чим визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим, через що судова експертиза не може визначати права і обов'язки сторін.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність відповідних обставин. При цьому такі дані встановлюються різними засобами доказування, до числа яких належить не тільки висновки судових експертів але й інші засоби.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно недоведеності позивачем того, що запасні частини, які передавалися відповідно до накладної, поставлялись саме на виконання умов договору № 13/08-03 від 28.08.2003, оскільки накладна не містить посилань на цей договір.

Окрім того, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при укладенні спірного договору сторони не досягли згоди щодо суттєвих його умов, а саме між сторонами відсутня угода відносно кількості, асортименту, якості, комплектності товару, у зв’язку з чим на підставі статей 153, 245, 247, 248, 251 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року, що діяла на момент укладення договору) цей договір не може вважатися укладеним та таким, що породжує для сторін взаємні права та обов’язки.

Відсутність в договорі таких узгоджень позбавляє господарський суд можливості встановити як наявність зобов’язань між сторонами, так й їх виконання сторонами, і як наслідок цього, міру відповідальності за їх невиконання. Крім того, судовою колегією приймається до уваги, що накладна, на яку посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, не містить посилань на договір поставки, що є обов’язковим за умови посилань на певні накладні в договорі (пункт 2.3 Договору, том 1 а.с.13).

Судом першої та апеляційної інстанції також не встановлено, що дії виконуючого обов’язки директора Севастопольської філії ЗАТ “Крим-Лада” у подальшому схвалені відповідачем.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на акт звірки взаєморозрахунків від 01.04.2004, як на доказ узгодженості між сторонами факту поставки товару, спростовується тим, що Сивоконь А.Ф., який діяв без доручення як директор Севастопольської філії закритого акціонерного товариства "Крим-Лада" і яким підписано і договір, і акт звірки, не був уповноважений відповідачем на вчинення відповідних дій.

Враховуючи те, що факт поставки саме відповідачу або отримання його уповноваженою особою матеріальних цінностей, визначених у накладній № 151/б від 29.08.2003, суду не доведений, підстав для виникнення у відповідача зобов’язань, визначених договором №13/08-03 від 28.08.2003, судова колегія не вбачає. У зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Оскільки при розгляді справи встановлена безпідставність позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості за договором поставки, позовні вимоги відносно стягнення з відповідача суми пені та інфляційних втрат задоволенню також не підлягають.

З огляду на викладене, місцевим господарським судом з'ясовані дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, тому твердження заявника скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.09.2006 у справі № 2-9/1405-2006 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Ремсервіс" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Ю.В. Борисова

Судді В.В.Сотула

Г.К. Прокопанич