Постанова № 27487051, 16.11.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/4165/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2012 року

м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Єфіменка К.С., при секретарі Павлюк К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «ГАМІЛЬТОНІАН»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Приватне підприємство «ГАМІЛЬТОНІАН»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В судовому засіданні 14.11.2012 року представник позивача просив задовольнити позов з огляду на те, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат підприємства за вказані податкові періоди суми понесених витрат на придбання товарів, робіт (послуг) у задекларованих показниках. Порушення законодавства контрагентами позивача не може бути підставою для заборони віднесення цих сум до складу валових витрат. Окрім того, підприємство правомірно сформувало податковий кредит з ПДВ відповідних податкових періодів за товарними операціями з контрагентами, які є платниками ПДВ, які фактично поставили товари, роботи (послуги), а позивач оплатив суму ПДВ у складі їх вартості та отримав відповідні податкові накладні. Щодо порушень законодавства про проведення розрахунків в іноземній валюті, то підприємство не допускало порушення порядку здійснення таких розрахунків, адже оплату проводила фізична особа, яка не пов'язана з підприємством та до того ж, на час прийняття оскаржуваного рішення сплинули строки застосування адміністративно-господарської санкції, передбачені ст.250 ГК України. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог пославшись на те, що позив неправомірно сформував витрати підприємства, оскільки господарські відносини з контрагентами не підтверджені належними доказами -первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та сплачені за ними кошти не можуть бути віднесені до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів..

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу»є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування податкових зобов'язань та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

На підставі наказу начальника ДПІ у Малиновському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 30.03.2012 року №240, направлення на перевірку від 30.03.2012 року №519 посадовими особами відповідача, згідно п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України, в період з 03.04.2012 року по 18.05.2012 року була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №109/23-213/23990422-877 від 25.05.2012 року (а.с.19-52), яким були встановлені порушення позивачем за перевірений період п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3, п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року, п.3.1 ст.3, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»від 19.02.1993 року.

На підставі цього акту перевірки відповідачем 18.06.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №000182240 (а.с.12) щодо нарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 6253,29 грн., штрафних санкцій 1563,32 грн., №0000192240 (а.с.14) про донарахування штрафних санкцій за порушення порядку здійснення операцій в іноземній валюті в розмірі 274525,13 грн., №0009272301 (а.с.17) про донарахування податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 148882,00 грн., штрафних санкцій 37221,00 грн. та №0009262301 (а.с.16) щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 119105,00 грн., штрафних санкцій 29776,00 грн.

Представник позивача вважає вказані рішення протиправними оскільки, позивач правомірно відніс до складу валових витрат підприємства суми щодо придбання товарів, робіт (послуг) за операціями з контрагентами ТОВ «ЕКОЛІТОС», ПП «БАРС» та ТОВ «ПІВДЕНЬЕЛІТБУД», а тому не завищував суми валових витрат підприємства та від'ємного значення об'єкту оподаткування, вказані операції підтверджені належними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку та не допускало заниження податкового зобов'язання з ПДВ за той саме податковий період. Відносно порушень положень ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»представник зазначає, що підприємство не здійснювало безпосередньо розрахунки з нерезидентом України в іноземній валюті, а розраховувалась фізична особа, окрім того, за вказане порушення не можна було застосовувати штрафні санкції адже на час прийняття оскаржуваного рішення витекли граничні строки застосування, адміністративно-господарської санкції, передбачені ст.250 ГК України.

Представник відповідача письмових заперечень проти позову не надав, але в судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену в акті перевірки №109/23-213/23990422-877 від 25.05.2012 року (а.с.19-52), в якому зазначено, що позивач порушив порядок формування валових витрат підприємства у зазначені податкові періоди, зазначені ним суми не відносяться до основного виду діяльності підприємства, ці витрат не підтверджені належними первинними документами бухгалтерського обліку, а суми податкового кредиту з ПДВ сформовані по взаємовідносинах з контрагентами, які на час проведення перевірки не могли виконувати укладені ними договори поставки товарів, робіт (послуг), а тому позивач не мав права відносити сплачені ним суми вартості цих товарів, робіт (послуг) та ПДВ у їх складі до валових витрат підприємства та формувати з цих сум податковий кредит у зазначених податкових періодах. Порушення порядку проведення розрахунків в іноземній валюті були встановлені належними доказами, а тому до позивача правомірно застосовані штрафні санкції в розмірі, визначеному ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Однак, суд вважає, що оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті частково не у відповідності до вимог законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності

Відповідно до п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до положень п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Відповідно до положень п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів ч.ч.4,5 ст.11 КАС України, судом досліджувалось питання про товарність -фактичне виконання контрагентами укладенних угод, під час судового засідання встановлено наступне.

Між позивачем та ТОВ «ЕКОЛІТОС»у січні 2009 року була досягнута усна домовленість про постачання на адресу позивача товарів. Факт постачання товарів на адресу позивача його котрагентом підтверджується видатковою накладною від 20.01.2009 року (а.с.103), прибутковим ордером про оприбуткування позивачем отриманих товарів №2 (а.с.104), податкова накладна від 20.01.2009 року №15/01 (а.с.115).

Між позивачем та ПП «БАРС»у лютому 2009 року досягнута усна домовленість про постачання товарів на адресу позивача. Факт постачання товарів на адресу позивача підтверджується видатковими накладними від 26.02.2009 року №2602 (а.с.105), від 27.02.2009 року №2702 (а.с.106), прибутковим ордером про оприбуткування позивачем отриманих товарів №19 (а.с.107), податкові накладні від 26.02.2009 року №2602 (а.с.116), від 27.02.2009 року №2702 (а.с.117).

Між позивачем та ТОВ «ПІВДЕНЬЕЛІТБУД»у лютому, листопаді, грудні 2009 року досягнута усна домовленість про постачання товарів на адресу позивача. Факт постачання товарів на адресу позивача підтверджується видатковими накладними від 20.11.2009 року №235/11 (а.с.108), від 20.11.2009 року №234/11 (а.с.109), від 19.02.2009 року №51/02 (а.с.111), від 25.12.2009 року №295 (а.с.113), прибутковими ордерами про оприбуткування позивачем отриманих товарів №82 (а.с.110), №7 (а.с.112), №100 (а.с.114), податковими накладними від 20.11.2009 року №234 (а.с.118), від 20.11.2009 року №235 (а.с.119), від 25.12.2009 року №295 (а.с.120), від 19.02.2009 року №51 (а.с.121).

Отримання та списання у виробництво вказаних товарів підтверджується актами списання позивача від 30.06.2009 року №2 (а.с.123), від 31.03.2009 року №1 (а.с.124), від 31.12.2009 року №4 (а.с.125).

На направлені податковим органом запити про проведення зустпічних звірок з контагентами позивача від 24.04.2012 року №6219/7/22-02-13 (а.с.154-155), від 24.04.2012 року №6217/7/22-02-13 (а.с.156-157), від 24.04.2012 року №6218/7/22-02-13 (а.с.158-159) відповіді пордаткового органу про непідтвердженні проведених контрагентами у вигляді відповіідних актів перевірки не надходило, а тому висновок про товарність проведених господарських операцій не є спростованим.

Окрім того, представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням цих фактів.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових оскільки:

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі -Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України та підтверджують право позивача на формування на їх підставі валових витрат підприємства та сум податкового кредиту підприємства відповідних податкових періодів.

Відповідно до ч.1 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

За порушшеня вказаної норми передбачена відповідальність, встановлена ч.2 ст.16 цього ж Декрету за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

06.06.2007 року між позивачем та Фірмою PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH»(Республіка Австрія) був укладений контракт №07-057-К (а.с.89-94) на поставку друкарської машини марки SM 52-4+L.

Для забезпечення виконання вказаного договору з боку позивача між продацем та фізичною особою ОСОБА_1 06.06.2007 року був укладений договір поруки (а.с.95-98), згідно якого фізична особа приймає на себе зобов'язання провести розрахунки з продавцем у разі невиконання позивачем своїх договорних зобов'язань.

Згідно акту звірки рзрахунків між продавцем Фірмою PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH»(Республіка Австрія) та позивачем станом на 16.12.2010 року (а.с.99) заборгованість останнього склала 587856,90 Евро.

Відповідно до умов договору поруки фізичною особою ОСОБА_1 була проведена оплата заборгованості перед продавцем шляхом проведення оплати безпосередньо продавцю за місцем знаходження Фірми PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH»(Республіка Австрія), що підтверджується касовими документами (а.с.100-103).

Таким чином, розрахунки по оплаті проведені між поручителем -особою, яка не є субєктом господарювання та стороною зорвнішньоекономісного контракту та Фірмою PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH»(Республіка Австрія), а не позивачем, а тому у діях позивача не має складу адміністративно-господарського правопорушення, передбаченого ч.1 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Окрім того, навіть якщо в діях позивача й мало місце порушення приписів ч.1 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», на час прийннятя оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 року №0000192240 відповідач не мав права застосовувати штрафні санкції, встановлені ч.2 ст.16 цього ж Декрету з наступних підстав.

Згідно ст.217 ГК України штрафні санкції є різновидом адміністративно-господарської санкції до суб'єкту господарювання за порушення встановленого порядку здійснення господарської діяльності. До цих санкцій відносяться й штрафні санкції, передбачені ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Враховуючи, що ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»не встановлені спеціальні строки для застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про проведення розрахунків, необхідно виходити із загальних строків, встановлених Господарським кодексом України.

Статтею 250 ГК України встановлені строки застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій у терміни півроку з моменту встановлення правопорушення, але не більш ніж рік з моменту його скоєння.

Згідно акту перевірки №109/23-213/23990422-877 від 25.05.2012 року (а.с.19-52) можливе, на думку податкового органу, порушення порядку проведення розрахунків в іноземній валюті позивачем сталося в період з 12.06.2009 року по 11.11.2009 року.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 року №0000192240 (а.с.14) сплинули можливі терміни застосування адміністративно-господарських санкцій до позивача за можливе порушення законодавства про проведення розрахунків в іноземній валюті.

Редакція ст.250 ГК України була змінена у зв'язку із прийняттям та введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 року, яка надала податковим органам право застосування штрафних санкцій без обмеження строків, встановлених цією статтею. Однак, на час набрання чинності вказаним законом сплинув строк можливого застосування штрафних санкцій до позивача за старою редакцією вказаною статті (11.11.2010 року), а тому, відповідно до положень ст.58 Конституції України, вказані правовідносини є закінченими та до них не може бути застосовані закони, які були прийняті та набрали чинності пізніше.

Оскільки строк встановлений ст.250 ГК України є припинювальним, він не може бути продовжений чи поновлений, а тому податковий орган позбавлений права застосування до позивача адміністративно-господарської санкції за його межами.

Разом з тим, представником позивача під час офіційного з'ясування обставин справи визнано правомірність висновку органу ДПС про необхідність утримання з контрагента позивача податку на прибуток іноземних юридичних осіб відповідно до п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.2 ст.11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Австрія «Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно»від 16.10.1997 року на загальну суму 6253,29 грн., а тому суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 року №0000182240 на суму 7816,61 грн.

Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що оскаржені акти суб'єкту владних повноважень з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, податку на прибуток іноземних юридичних осіб та штрафних санкцій частково прийняті на підставі помилкового висновку посадових осіб органу ДПС, що не відповідає положенням ч.2 ст.19 Конституції України та ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому, на підставі положень ч.1 та ч.2 ст.162 КАС України, суд повинен позовні вимоги задовольнити частково.

Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 18.06.2012 року №0000192240, №0009262301, №0009272301.

3. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 16 листопада 2012 року

Суддя Єфіменко К.С.

.