Постанова № 27486931, 02.11.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2012 р. 14 год.35 хв.Справа № 2-а-3222/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Кургузовій Т.М.,

за участю представників:

позивача - Кермача А.І., Половинки В.П.,

відповідача - Мкртчян Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Графіт" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Графіт» (далі - позивач, ПП «Графіт») звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.03.2012 року № 0001571503 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій в загальній сумі 3 084,00 грн.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки під час перевірки ДПІ використовувала первинні документи, серед яких податкова накладна, яка підтверджує сплату позивачем вартість отриманих від ПП «Шеду» послуг, в ціні яких також сплачений ПДВ. Крім того, позивач зазначив, що повноваження податкового органу по визнанню правочину нікчемним належить до компетенції суду, а не податкових органів. Таким чином, податковим органом не встановлено і не доведено належним чином відсутність реального вчинення господарських операцій між позивачем та ПП «Шеду», тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Відповідач надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказує на те, що за наслідками проведеної позаплановою невиїзною перевірки позивача було встановлено неправомірне включення у листопаді 2011 року до податкового кредиту суми ПДВ від вартості послуг, отриманих від ПП «Шеду» по податковій накладній та згідно акту виконаних робіт, оскільки за результатами зустрічної звірки ПП «Шеду» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за листопад 2011 року неможливо підтвердити факт реальності здійснення господарських відносин між ПП «Графіт» та ПП «Шеду» у зв'язку з тим, що директор ПП «Шеду» не надає документальних підтверджень фінансово-господарської діяльності за листопад 2011 року, податкова звітність ПП «Шеду» за перевіряємий період не прийнята податковим органом, на підприємстві відсутні основні засоби, складські приміщення, транспортні засоби та наймані працівники. Отже факт встановлених порушень підтверджується висновками акту перевірки позивача, тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірними.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції щодо предмету спору по даній справі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи із наступного.

Приватне підприємство «Графіт» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Херсонської міської ради 10.03.2000 р., про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та випискою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебуває на обліку у відповідача як платник податків, зокрема є платником податку на додану вартість.

Згідно Довідки з ЄДРПОУ серед основних видів діяльності ПП «Графіт» є ремонт та технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

Судом встановлено, що відповідно до наказу від 05.03.2012 року № 66 ДПІ проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ПП «Графіт » з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Шеду» за листопад 2011 року, за результати якої оформлений акт від 07.03.2012 року № 104/15-3/30768720 (далі акт перевірки).

За висновками акту перевірки встановлено порушення ПП «Графіт» ч.1-5 ст. 203, ч. 1-2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 626, 629 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Графіт» при придбані послуг у ПП «Шеду» у листопаді 2011 року, внаслідок чого встановлено порушення ст. 185, п.187.1, ст.187, ст.188, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість ПП «Графіт» за листопад 2011 року на 2 467,00 грн.

Вказаний висновок ДПІ ґрунтується на тому, що документальне оформлення позивачем господарської операції з ПП «Шеду» по факту виконаних робіт з ремонту токарного станка на загальну суму 14 800,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 466,67 грн. не може підтверджувати реальне її виконання, оскільки за актом зустрічної звірки ПП «Шеду» від 27.01.2012 року за № 17/15-2/37239000 встановлено відсутність здійснення господарської діяльності ПП «Шеду», зокрема директор гр. ОСОБА_4 не надав документальних підтверджень фінансово-господарської діяльності за листопад 2011 р., на підприємстві відсутні основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби та наймані працівники, без яких не можливо виконувати будь-які роботи, тому відсутні підстави вважати що ПП «Шеду» здійснювалась будь-яка господарська діяльність та як наслідок неможливо підтвердити факт реальності здійснення господарських відносин між ПП «Шеду» та ПП "Графіт".

На підставі даного висновку ДПІ згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1. ст. 79 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 19.03.2012 року № 0001571503 про збільшення ПП «Графіт» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2 467,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 617,00 грн.

Як вбачається із наданих суду документів, позивач у листопаді 2011 року мав взаємовідносини з ПП «Шеду» по виконанню робіт з ремонту токарного станка 1А616П на загальну суму 14 800,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 466,67 грн., що підтверджується рахунком фактурою № Ш-00011107 від 03.11.2011 року, актом здачі-прийняття ( надання послуг) №Ш-0011107 від 03.11.2011 року, податковою накладною від 03.11.2011 р. за № 11107.

Сплата коштів за виконані роботи на загальну суму 14 800,00 грн., у т.ч. ПДВ 2466,7 грн. підтверджена банківської випискою від 10.11.2011 року.

Представником позивача, а саме директором ПП «Графіт» Половинка В.П., в судовому засіданні було надано пояснення, що фактично здійснена ПП «Шеду» робота по ремонту токарного станка 1А616П є по відношенню до ПП "Графіт" субпідрядними роботами, оскільки 03.11.2012 року між позивачем та Чаплинським управлінням водного господарства був укладений договір №418, предметом якого є виконання робіт по ремонту токарного станка 1А616П, проте внаслідок відрядження спеціаліста, який безпосередньо повинен був здійснити вказані роботи, керівництво ПП «Графіт» змушено було з метою виконання умов договору з Чаплинським управлінням водного господарства шукати іншого спеціаліста. Таким чином, фактично роботи по ремонту токарного станка 1А616П Чаплинського управління водного господарства було виконано спеціалістом ПП «Шеду», що підтверджується наданим до матеріалів справи документами.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що він є приватним підприємцем та здійснює ремонт та технічне обслуговування устаткування промислового призначення, надавши довідку Головного управління статистики у Херсонській області. Через мережу Інтернет його знайшов керівник ПП «Шеду» ОСОБА_4 та запропонував роботу по ремонту токарного станка 1А616П, який належить Чаплинському управлінню водного господарства. Після виїзду за місцезнаходженням вказаного станку, він написав ОСОБА_4 перелік запасних частин, необхідних для ремонту станку, та уклав угоду з ПП «Шеду» на виконання вказаного виду робіт. По факту виконання робіт ПП «Шеду » розрахувалось за виконанні мною роботи.

На підтвердження вищевказаних обставин позивач надав суду посвідчення ПП «Графіт» на відрядження ОСОБА_6, лист ПП «Графіт» від 28.05.2012 р. за № 3 на ім'я ОСОБА_4 щодо надання документів на підтвердження виконання ремонтних робіт та виступити свідком у судовому; лист-відповідь ОСОБА_4 від 29.08.2012 р. щодо можливості надати свідчення у суді по фактичному виконанню вказаних робіт безпосередньо виконавцем ОСОБА_5; лист ПП «Графіт» від 15.10.2012 р. за № 4, адресований Чаплинському управлінню водного господарства, щодо підтвердження виконання умов договору по наданню послуг з ремонту токарного станку; лист - відповідь Чаплинського управління водного господарства від 23.10.2012 р. за № 05/18-1322 про підтвердження взаємовідносин; копія договору про надання послуг від 03.11.2011 р. за № 418, копія акту здачі - прийняття виконаних робіт № Г-00000418 від 03.11.2011 р.; копія дефектної відомості ремонту токарного станку, копія розрахунку кошторисної вартості ремонту, копії калькуляції на ремонт, копія кошторису, копія платіжного доручення № 1285 від 9.11.2012 року ; копія банківської виписки від 09.11.2011 р.

Отже, вищедосліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем послуг у листопаді 2011 року від контрагента - ПП «Шеду», що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах та податковій звітності, що не заперечується відповідачем. При цьому, ДПІ також не заперечується, що відповідно до банківської виписки від 10.11.11 року позивачем у складі сплаченої суми вартості виконаних робіт сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача та право позивача в даному випадку виступити посередником між безпосереднім замовником вказаних робіт - Чаплинським управлінням водного господарства та ПП «Шеду» представником відповідача у ході судового розгляду справи не заперечувалось, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочину зроблений на підставі акту про результати проведення зустрічної звірки ПП «Шеду» від 27.01.2012 р. № 17/15-2/37239000, на підставі якого і було здійснено висновки про нікчемність правочинів між позивачем та ПП «Шеду».

Таким чином, висновком податкового органу є те, що позивач - ПП «Графіт» у листопаді 2011 року здійснив операцію по ремонту токарного станку, яка має нереальний характер, чим порушив вимоги пп. «а» п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755-VI ( далі Податковий кодекс України).

Податковим кодексом України врегульовано відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу вищевказаних норм Податкового кодексу України не вбачається пов'язаність права платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та залежність права платника податку на формування податкового кредиту від інших умов, ніж підтвердження факту здійснення господарської операції певними первинними документами визначеними діючим законодавством документами.

Крім того, норми Податкового кодексу України не містять обов'язок та відповідно не покладають відповідальність на платника податку покупця товару (послуг), тобто позивача, за незнаходження контрагента продавця за юридичною адресою (доказів щодо відсутності контрагента на момент вчинення правовідносин суду не надано, зокрема витягу з ЄДР), як і не покладають відповідальності щодо обов'язку здійснювати контроль за дотриманням постачальником послуг вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності, наявності у нього основних фондів, виробничих потужностей, або складських приміщень.

В судовому засіданні доказів взаємозалежності, або обізнаності ПП «Графіт» про порушення його контрагентом податкового законодавства не доведений відповідачем.

На підставі чого, суд не приймає посилання представника відповідача на акт про результати проведення зустрічної звірки ПП «Шеду» від 27.01.2012 р. № 17/15-2/37239000, при цьому в даному акті вказується про неможливість проведення зустрічної звірки оскільки ПП «Шеду» має стан 30 «в стані переходу до іншої ДПІ». Крім того, посилання податкового органу на факт недекларування ПП «Шеду» податкових зобов'язань спростовується наданими позивачем судовими рішеннями за позовом ПП «Шеду» до ДПІ у м. Херсоні щодо зобов'язання вчинити по прийняттю податкової звітності з ПДВ за жовтень, листопад 2011 року та визнати вказану звітність такою, що подана згідно вимог діючого законодавства.

Відповідач стверджує, що податкова накладна ПП «Шеду» від 03.11.2011 року за №11107 є фіктивною внаслідок визнання нікчемною угоду між позивачем та ПП «Шеду» через фіктивних характер його господарської діяльності.

Однак, суд не погоджується з вказаною позицією податкового органу, оскільки поняття правочину визначено статтею 202 Цивільного кодексу України, а саме правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

В акті перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Шеду» здійснена господарська операція по наданню послуг, при цьому зміст та суть наданих послуг не суперечить вимогам цивільного законодавства.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, виходячи з акту перевірки та заперечень проти позову, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлено, а метою її укладення є мінімізація податкових зобов'язань.

Тобто, відповідачем вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст.234 Цивільного кодексу України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 Цивільному кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність контрагента за місцем своєї реєстрації, не подання звітів до ДПІ, відсутність, на думку ДПІ, у контрагентів технічних можливостей здійснення господарської діяльності та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Також суд зазначає, що висновки про нікчемність укладених угод зроблені ДПІ з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагента позивача, а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що висновки відповідача, зазначені у акті перевірки щодо нікчемності правочину є протиправним та таким, що прийнятий за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч. 2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Виходячи з того, що висновки відповідача, зазначені в акті перевірки ПП «Графіт» є неправомірними, то позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення від 19.03.2012 року № 0001571503 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій в загальній сумі 3 084,00 грн., прийнятого на підставі вказаного акту перевірки, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачем при подачі позову до суду понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 107,30 грн., а відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Отже, судові витрати, понесені позивачем та підтверджені вищенаведеними належними доказами підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 6-14, 71, 94, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Графіт" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.03.2012 року № 0001571503 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3084,00 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 2467,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 617,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на користь Приватного підприємства "Графіт" (ідентифікаційний код 30768720) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 107,30 грн. (сто сім гривень 30 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 07 листопада 2012 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 8.2.1