Ухвала суду № 27479415, 04.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17986/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.

при секретарі: Савчуку Р.А.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Кредитної спілки «Українська кредитно -фінансова група»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення -рішення від 19.04.2011 р. №0000082201,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2011 року позивач Кредитна спілка «Українська кредитно -фінансова група»звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2011 року № 0000082201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2012 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірки позивача за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено Акт від 04.04.2011 року № 55/1-22-01-33948213, відповідно до якого встановлено заниження валового доходу на загальну суму 6571600 грн..

Актом перевірки встановлено, що позивачем укладено договори по переведенню боргу, які по своїй економічній суті є факторинговими договорами.

Згідно договору на залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок до запитання від 30.05.2008 року № КВ-02158/1910, укладеного між Кредитною спілкою та членом спілки Алей новою Н. Д., член Кредитної спілки вносить внесок, а Кредитна спілка приймає на умовах строковості, зворотності та платності в розмірі 10 005,00 грн. на строк, початком якого є дата внесення внеску, а закінчення 30.06.2009 року.

Відповідно до кредитного договору від 30.04.2009 року № ОБ-123/2506, укладеного між Кредитною спілкою та членом спілки ОСОБА_3 позивач надає позичальнику кредит у сумі 4 921,25 грн. Згідно з п. 3.1. договору плата за користування кредитом (проценти) становлять 0,1478% річних від суми залишку кредиту на кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту. Згідно розрахунку нарахування відсотків за користування кредитом та подвійного відсотка за несвоєчасну сплату члена кредитної спілки ОСОБА_3, по кредитному договору станом на 26.03.2010 року загальна заборгованість становить 9 579,53 грн. (залишок по кредиту у сумі 4921,25 грн. та процентах у сумі 4658,28 грн.).

В подальшому, між позивачем та ОСОБА_4 укладений договір про переведення боргу від 16.06.2010 року № 144.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що укладені договори «переводу боргу»є факторинговими договорами, а оскільки у позивача відсутнє право на проведення такого роду операцій, зазначені договори є нікчемними, внаслідок чого депозити набули статусу доходів «з інших джерел», які підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на наступні обставини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка, це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 3 цього закону кредитна спілка може укладати від свого імені договори та інші угоди, які не суперечать цьому Закону, іншим нормативно-правовим актам та статуту кредитної спілки, набувати майнові та немайнові права, мати обов'язки, що випливають із законодавства України та укладених кредитною спілкою угод, бути позивачем і відповідачем у судах.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 цього ж Закону кредитна спілка відповідно до свого статуту: приймає вступні та обов'язкові пайові та інші внески від членів спілки; надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі. Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 відсотків від капіталу кредитної спілки; залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі. Зобов'язання кредитної спілки перед одним своїм членом не можуть бути більше 10 відсотків від загальних зобов'язань кредитної спілки; виступає поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами; розміщує тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян, об'єднаній кредитній спілці, а також придбаває державні цінні папери, перелік яких встановлюється Уповноваженим органом, та паї кооперативних банків; залучає на договірних умовах кредити банків, кредити об'єднаної кредитної спілки, кошти інших установ та організацій виключно для надання кредитів своїм членам, якщо інше не встановлено рішенням Уповноваженого органу. Загальна сума залучених коштів, у тому числі кредитів, не може перевищувати 50 відсотків вартості загальних зобов'язань та капіталу кредитної спілки на момент залучення; надає кредити іншим кредитним спілкам, якщо інше не встановлено рішенням Уповноваженого органу; виступає членом платіжних систем; оплачує за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт і послуг у межах наданого йому кредиту; провадить благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів.

Провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», до фінансових послуг, які надаються фінансовими установами, віднесено факторинг.

Відповідно до положень ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Зазначеною нормою чітко визначено, що стороною такої операції є суб'єкт господарювання, тобто юридична особа або фізична особа підприємець.

Сторонами спірних операцій, є фізичні особи члени Кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група», які не є суб'єктами господарювання, а отже спірні операції не є факторингові.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання недійсними угод «про переведення боргу».

Апелянт, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання, а доводи щодо нікчемності спірних операцій є надуманими та необґрунтованими.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не здійснював операції, які не є дозволеними, та за результатами виконання договорів «про переведення боргу»не отримувала вигоди в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим в діях позивача відсутнє порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 11.10.2012 року.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.