Постанова № 27479412, 13.11.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2012 р.Справа № 5017/2124/2012Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Разюк Г.П.

суддів: Андрєєвої Е.І., Колоколова С.І.,

при секретарі судового засідання Соколової Ю.М.

за участю представників сторін:

від Концерну "Військторгсервіс" -Рєутова Б.О., довіреність № 9 від 12.11.12р.;

від Одеської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України - Набекала М.М., довіреність № 85 від 20.08.2012р.,

/ решта учасників процесу не використали законного права на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце його проведення повідомлені завчасно належним чином (див. -рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень від 16.10.12р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс"

на рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2012року

по справі № 5017/2124/2012

за позовом Заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів: 1) Концерну "Військторгсервіс"

2) Фізичної особи - підприємця Журавля Руслана Володимировича

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року заступник військового прокурора Одеського гарнізону /далі по тексту -Прокурор/ звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерна "Військторгсервіс" та Фізичної особи - підприємця Журавля Руслана Володимировича / далі -ФОП Журавель Р.В./ про визнання недійсним договору № 74/р від 15.12.2011р. про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця продавця.

Позовні вимоги з посиланням на приписи ст. 121 Конституції України, ст.ст. 20, 36-1 ЗУ „Про прокуратуру", ст.ст. 16, 203, 215, 235 ЦК України, ст.ст. 20, 152 Земельного Кодексу України, ст.3 Закону України "Про збройні сили України", Закон України "Про оренду державного та комунального майна" мотивовані тим, що спірний договір є удаваним правочином, який вчинений сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору оренди нерухомого державного майна, який вони насправді вчинили з порушенням перелічених норм права, отже договір суперечить актам цивільного законодавства щодо порядку укладення, що відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.10.2012 року (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено як обґрунтований, законний та підтверджений матеріалами справи повністю та визнано недійсним договір № 74/р від 15.12.2011р. про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця продавця та стягнуто з Концерна "Військторгсервіс" до Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Концерн "Військторгсервіс" звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення повністю та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову військового прокурора Одеського гарнізону, відшкодування судових витрат покласти на Одеську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України.

Скаржник посилається на не повне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими та порушення норм матеріального та процесуального права, а саме:

- висновок суду, що Міністерство оборони України є орган, уповноважений державою здійснювати функції орендодавця, суперечить ст. 5 ЗУ „Про оренду державного та комунального майна", бо таким органом є Фонд державного майна;

- судом не прийнято до уваги те, що на день звернення з позовом Військової прокуратури Одеського гарнізону не існувало, бо її реорганізовано та створено на її основі Одеську прокуратуру з нагляду за додержання законів у воєнній сфері Південного регіону України наказом Генерального прокурора України № 100Ш від 11.06.12р., що є підставою для залишення позову без розгляду за п.1 ст.81 ГПК України;

- не враховано ту обставину, що представник концерну Удовиченко О. не повноважна особа, бо начальник філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" Костенко О.Л., який підписав відповідну довіренність, сама діяла на підставі довіреності №35 від 6.06.12р. і не мала права на передоручення;

- не звернуто увагу на те, що фактично позов суперечить інтересам Держави, бо в разі звернення іншого відповідача з вимогою про реституцію завдасть збитків Концерну "Військторгсервіс" і відповідно Міністерству, в інтересах якого його заявлено.

13.11.2012р. у судовому засіданні представник Одеської прокуратури з нагляду за додержання законів у воєнній сфері Південного регіону України надав заяву про вступ у справу № 5017/2124/2012 за вх. № 3024/12/Д1 в порядку ст. 29 ГПК України у зв'язку з тим, що відповідно до наказу Генерального прокурора України № 100Ш від 11.06.12р. військову прокуратуру Одеського гарнізону було ліквідовано і цим же наказом було створено Одеську прокуратуру з нагляду за додержання законів у воєнній сфері Південного регіону України, яке судовою колегією розглянуто та задоволено.

Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників судового процесу не надходили.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 20.08.2009 р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю Концерну "Військторгсервіс", загальною площею 1178,6 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 80, що належить Державі Україна, в особі Міністерства оборони України, на праві державної власності. /а.с.28/.

15.12.2011р. між Фізичною особою -підприємцем Журавлем Р.В (Замовник) та Концерном "Військторгсервіс" (Виконавець) було укладено договір № 74/р про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця продавця, згідно умов якого Виконавець зобов'язався надати Замовнику за плату та за його замовленням послугу з підготовки робочого місця продавця, що розташоване у приміщенні Виконавця за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 80, і обладнати його необхідним устаткуванням, здійснювати його технічне забезпечення протягом дії цього договору з метою здійснення замовником професійної діяльності з надання населенню послуг з реалізації кормів та біодобавок для тварин. /а.с.11/.

В п. 2.1.1 договору зазначено, що "робоче місце продавця" -місце тимчасового знаходження особи протягом робочого часу (з 9.00 год. до 19.00 год. у робочі дні та й при необхідності у вихідні дні) у процесі професійної діяльності з надання населенню послуг з реалізації кормів та біодобавок для тварин (прилавок -3 шт., стелаж,-8 шт., стіл-1 шт.,стілець 5 шт.), забезпечене освітленням, електроенергією для технологічних потреб.

Згідно з п. 3.1 договору Замовник зобов'язаний оплачувати послуги виконавця в розмірі і у терміни зазначені у цьому договорі.

Відповідно до приписів п.4.1. договору виконавець зобов'язувався, зокрема, передати замовнику робоче місце продавця для здійснення професійної діяльності з надання населенню послуг з реалізації кормів та біодобавок для тварин.

Пунктами 5.2, 5.3 договору встановлено, що розмір плати за послуги, передбачені цим договором, складає 4 000 грн. на місяць у т.ч. ПДВ 20 %. Оплата здійснюється Замовником шляхом внесення сум, передбачених п. 5.2, на розрахунковий рахунок Виконавця або до його каси не пізніше 10 числа поточного місяця за поточний (авансом) місяць. Замовник сплачує виконавцю кошти за користування електричною енергією за окремими рахунками, що надаються замовнику щомісячно (щоквартально), згідно показникам лічильників електроенергії (п.5.4. договору).

Строк дії договору визначений до 31.12.2012 року і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та внесення замовником плати за перший місяць(п. 6.1 договору).

При вирішенні даного спору місцевим судом установлено, що сторони спірного договору не знаходилися між собою у трудових відносинах, у зв'зку з чим Концерн "Військторгсервіс" не мав встановленого законом обов'язку створювати для Журавля Р.В. будь-яке робоче місце, правовідносини що виникли між сторонами носили суто господарський характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, предметом договору про надання послуг, на відміну від договору найму, є саме діяльність (дії) як такі, що зазвичай мають нематеріальний характер, невіддільні від джерела або одержувача та характеризуються одночасністю їхнього надання та споживання.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу,.

За приписом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. № 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки предметом договору № 74/р від 15.12.2011р. є нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі Концерну "Військторгсервіс", то до даного правочину слід застосовувати положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Положеннями статей 1, 2, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Концерн "Військторгсервіс" є установою Міністерства оборони України, майно якого перебуває у державній власності та закріплене за ним на праві оперативного управління.

Частиною 3 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Статтею 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено особливості передачі в оренду рухомого та нерухомого майна у Збройних силах України, згідно з якими, зокрема, порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Пунктом 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000р. № 778, встановлено, що дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається: щодо рухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління; щодо нерухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).

Судом першої інстанції установлено, що спірне державне майно було передано у користування без відома органів управління державним майном та без погодження з Фондом державного майна України, його регіональних відділень і представництв, що при укладенні спірного договору було обов'язковим.

Отже, недотримання наведеного порядку є підставою для визнання спірного договору недійсним, оскільки його укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

При цьому, спірний договір про надання послуг є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є договором оренди державного нерухомого майна.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з роз'ясненнями президії Вищого Арбітражного Суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"від 12.03.1999р. № 02-5/111, що містяться в п. 4, прокурор чи його заступник, звертаючись до господарського суду в інтересах держави з заявою про визнання договору недійсним, зазначає у ній позивачем державний орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього договору, і визначає відповідачами, як правило, обох контрагентів за договором.

Оскільки Міністерство оборони України здійснює відповідно до закону управління нерухомим державним майном, що є предметом спірного договору, то воно правильно визначено заступником військового прокурора позивачем у даній справі. Наведеним спростовується помилкове твердження скаржника про те, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у даній справі є Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області.

Також, не заслуговує на увагу і помилкове твердження скаржника щодо наявності підстав для залишення позову заступника військового прокурора без розгляду, оскільки як вбачається з матеріалів справи позовну заяву підписано заступником військового прокурора Одеського гарнізону 29.05.2012 року, тобто задовго до реорганізації військової прокуратури Одеського гарнізону, а подано до господарського суду 19.07.2012 року, тобто до його звільнення у запас з посади заступника військового прокурора Одеського гарнізону згідно з наказом прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 14.08.2012 року № 94к.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 15 ГПК України, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах, що виникають про визнання договорів недійсними, визначається за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. За наявності двох чи кількох відповідачів, які є зобов'язаними за договором, справа розглядається за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача.

Враховуючи, що зобов'язаною за оспорюваним договором є кожна із сторін, а місцезнаходженням ФОП Журавля Р.В. є Одеська область, що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, то дану справу розглянуто господарським судом Одеської області з додержанням правил територіальної підсудності.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки вони об'єктивно з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом першої інстанції, не впливають на правильність вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2012 року у справі №5017/2124/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Концерна "Військторгсервіс" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текс постанови складений 14.11.2012 р.

Головуючий суддя Г.П.Разюк

Суддя Е.І. Андрєєва

Суддя С.І.Колоколов