Ухвала суду № 27477093, 29.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2012 р. м. Київ К-17638/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2010

у справі № 2-а-149/09/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макарді"

до Державної податкової інспекції у місті Вінниці

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2010, позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 19.12.2008 № 0000922330/2.

ДПІ у м. Вінниці подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 1.20.1, п. 1.20.2, 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 2 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення спірним податковим повідомленням-рішенням позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2008 року на загальну суму 58561,00 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 21.07.2008 № 1488/2330/32407672, про порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1, п.п.7.72 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Порушення даних норм Закону було зумовлено тим, що позивач неправильно визначав базу оподаткування за операціями з реалізації в Україні товару імпортного походження, виходячи з договірної вартості товару, яка є нижчою від митної вартості такого товару, зазначеної у ВМД.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі тих норм законодавства, що врегульовують спірні відносини.

Положення п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, на які посилається податкова інспекція в обґрунтування власної позиції, регулюють порядок визначення бази оподаткування при розмитненні товарів, які імпортуються на митну територію України.

Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації на території України раніше імпортованого товару, а тому положення п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону помилково застосовані податковим органом до операцій з реалізації товару імпортного походження на митній території України, що зумовило помилкові висновки про порушення позивачем вимог даної норми при визначенні бази оподаткування за операціями з реалізації товарів імпортного походження.

Загальний порядок визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) регулюється п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому позиція судів попередніх інстанцій стосовно правильності визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації товару на внутрішньому ринку України, виходячи з його договірної вартості, що визначена за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, ґрунтується на приписах п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Посилання податкового органу на положення п.п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону є безпідставним, оскільки за цією нормою звичайною вважається ціна, що встановлена згідно з принципами державного регулювання, виключно у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством. Ціни на товари (аміачна селітра), які реалізовуються на митній території України не підлягали державному регулюванню згідно із законодавством шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів), граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів, що передбачено ст. 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 № 507-XII (чинного на час виникнення спірних відносин).

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2211, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2010 -без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло