Постанова № 27475245, 08.11.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0470/10936/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О. при секретаріВасиленко К.Е. за участю: представника позивача представника відповідача Рибченка А.О. Никитенка Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НИК 7" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НИК 7" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо коригування показників податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «НИК 7»(код ЄДРПОУ 38112627) за липень 2012 року, яке відбулось на підставі акту перевірки № 2198/224/381126278 від 07.09.2012 року, в тому числі, дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України»сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені Товариством з обмеженою відповідальністю «НИК 7»з контрагентами, вказаними у податковій декларації за липень 2012 року;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити показники податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «НИК 7» (код ЄДРПОУ 38112627) за липень 2012 року, в тому числі, відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які Товариство з обмеженою відповідальністю «НИК 7»зазначило у податковій декларації за липень 2012 року.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що у відповідача відсутні повноваження із самостійного тлумачення змісту правочинів і визнання їх недійсними. Отже, відповідач роблячи висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, не має права керуватися власними припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому, Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, підтверджена відсутність об'єктів оподаткування ТОВ «НИК 7»по ланцюгам постачання. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив в задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України Товариства з обмеженою відповідальністю "НИК 7" за липень 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення TOB «НИК 7»ч.1 ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених за липень 2012 року по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з покупцями та постачальниками.

Також, в процесі перевірки встановлено, що за юридичною адресою підприємства відсутні первинні та бухгалтерські документи: договори, накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки та будь-які інші первинні бухгалтерські документи, регістри бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності.

Відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, свідчить про неможливість здійснення господарської діяльності TOB «НИК 7».

За результатами перевірки складено Акт від 07.09.2012 року № 2198/224/381126278.

Як було встановлено в судовому засіданні, позивач 19.09.2012 року, тобто після перевірки, отримав два поштові конверти, які містили: Наказ Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 797 від 07.09.2012 року «Про організацію здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НИК 7», в якому зазначено, що перевірка призначається у зв'язку з отриманням податковою інспекцією інформації та виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків ТОВ «НИК 7», податкового законодавства, тобто перевірка призначалась базуючись тільки на припущеннях, а не на фактах. Крім того, в наказі зазначено, що перевірка невиїзна и буде проводитись два дні з 07.09.2012р.; Повідомлення № 21593/10/22-429 від 07.09.2012 року, в якому вказано, що необхідно надати до суб'єкта владних повноважень у повному обсязі всі документи, що належать до предмету перевірки або пов'язані з ним; Лист №21719/10/22-421 від 10.09.2012 року «Про надання інформації та матеріалів», Акт від 07.09.2012 року № 2198/224/381126278.

Під час розгляду справи встановлено, що відповідачем при проведенні перевірки грубо порушено норми Податкового кодексу України, виходячи з наступного.

Згідно п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої, встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження. Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин, зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження, протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту, (якщо інше, не передбачено цим Кодексом).

Підпунктом 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ст.79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті, надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Згідно п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ, повідомлення та акт перевірки, були направлені позивачу після проведення перевірки, в один день, позбавивши права позивача, на надання всіх документів в підтвердження своєї господарської діяльності, що є не припустимим.

Таким чином, податковим органом не виконано вимоги податкового законодавства щодо обов'язкового надсилання платнику податку запиту на інформацію, що є обов'язковою умовою, яка передує винесенню наказу про перевірку у випадку не надання або неповної відповіді на запит. Також, податковим органом не отримано підтвердження щодо отримання позивачем документів, обов'язкових для проведення перевірки, що позбавило підприємство можливості для надання документів необхідних для підтвердження своєї діяльності.

В судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про закриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що акт перевірки оскарженню не підлягає.

Проте, суд відмовив в задоволенні вищезазначеного клопотання, виходячи з того, що предметом оскарження в зазначеній справі, є не Акт перевірки, а визнання протиправними дій податкового органу, щодо проведення перевірки, у зв'язку з чим, це є предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Як вбачається з Акту перевірки, при перевірці податкової звітності за липень 2012 року встановлено, що ТОВ «НИК 7»надало декларацію з податку на додану вартість та при співставленні податкового кредиту в розрізі контрагентів за липень 2012 року, виявлено відхилення по наступним контрагентам, а саме, ТОВ «ОРЛІ».

Також встановлено, що станом на 07.09.2012 року ТОВ «ОРЛІ», взагалі, не задекларовано суми по взаємовідносинам з ТОВ «НИК 7».

Згідно матеріалів справи, між TOB «НИК 7»та TOB "ОРЛІ", укладено договір поставки №702/12-1 від 02.07.2012р. будівельних матеріалів.

Згідно з ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі, податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету, як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі, сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з ст. 198.3. Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також, від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст.198.6. Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Однак, в даному випадку виконання угоди між позивачем та ТОВ «ОРЛІ»підтверджується: договором № 29-06/12 від 29 червня 2012р., договором поставки № 702/12-1 від 02.07.2012р., видатковими накладними, податковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як підтверджено матеріалами справи, договори, укладені між позивачем та ТОВ «ОРЛІ»виконані кожною стороною договору, що підтверджується первинними документами. Сторони претензій одна до одної не мали та до господарського суду не звертались.

Відповідно до ст.201.1 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару, згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та ТОВ «ОРЛІ»належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Крім того, суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання, визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де закріплено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

За правилами п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України визначено, що у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі, коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків, відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого, покладено на контролюючі органи, відповідно до якої, був зроблений розрахунок, або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності, або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання, або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно, як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі, і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, закон не передбачає.

На наявність у відповідача обов'язку діяти саме у такий спосіб, вказує також, зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів, передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р"), складається, також, і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення-рішення не виносив, що не заперечувалось самим представником відповідача, під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто, презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним, є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження, або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу, або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Крім того, з 01 січня 2011 року, набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу ст. 203, у новій редакції та доповнено ст. 228 частиною третьою.

З набуттям чинності зазначеними змінами, податкові органи не повинні посилатись на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань.

З урахуванням вище вказаного, можна зробить висновок, що законодавець з 01.01.2011року, виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства з кола нікчемних і відніс такі правочини до оспорюванних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними, виключно судом.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України, саме на контролюючи органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складання та достовірності первинних документів.

Таким чином, висновки, викладені в Акті перевірки від 07.09.2012 року № 2198/224/381126278, не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України, встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Відповідно до пп..6 ч.4 статті 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про: встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Згідно пп.8 ч.2 статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову, суд може прийняти постанову про визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, вимога, яка заявлена до суду відповідає діючим нормам КАС України та може бути вирішена судом в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" визначено, що завданнями органів державної податкової служби є:

- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також, неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);

- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

На виконання зазначених завдань статтею 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні», визначено функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних спеціалізованих державних податкових інспекцій, серед яких: здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів, а також, здійснення реєстрації фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контроль своєчасності подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірка достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечення застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України, за порушення податкового законодавства, а також, стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналіз причини і оцінка даних про факти порушень податкового законодавства; проведення перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; подача до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; мають право звернення до суду в інших випадках, передбачених законом, тощо.

В обов'язки посадових осіб контролюючих органів за статтею 21 Податкового Кодексу України, входить обов'язок дотримуватись Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим Кодексом та іншими Законами України, іншими нормативними актами.

Також, права органів державної податкової служби перелічені в статті 20 Податкового Кодексу України, серед яких, відсутнє право визнання угод (правочинів) нікчемними або недійсними.

Суд зазначає, що предметом оскарження позивачем в рамках даної адміністративної справи, є також дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, по зміні показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, які на підставі декларацій з ПДВ відображаються відповідачем в електронній базі податкової звітності, а саме, в базі даних, яка має назву «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Суду надані докази, щодо вчинення відповідачем таких дій.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується той факт, що на підставі Акту перевірки від 07.09.2012 року № 2198/224/381126278, відповідач вчинив дії по зміні задекларованих позивачем показників податкового кредиту та податкових зобов'язань в Деталізованій базі співставлення.

При вирішені питання щодо можливості оскарження таких дій в порядку адміністративного судочинства та обрання належного способу судового захисту прав позивача від наслідків таких дій, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що дії суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.

У частині 1 ст. 2 КАС України та інших положеннях КАС України, йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки того, що охороняється законом, визначення якого, наведено в Рішенні Конституційного суду від 01.12.2004р. № 18-рп/2004.

Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також, контроль за поданням платниками податків податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірка їх достовірності, є одними з основних функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.

Порядок та механізм такого контролю, визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України.

Наказом ДПА України від 18.04.2008р. № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів», затверджені відповідні Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.

Згідно п.1.3 даного наказу для реалізації Методичних рекомендацій, створені такі програмні продукти:

- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Пункт 2.14 наказу № 266 передбачає, що інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 166, затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання. Також, цим наказом встановлено, що одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких, передбачено цим Порядком, а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.

Таким чином, Деталізована база співставлення, є одним з програмних продуктів центральної бази даних податкової звітності, що введена в дію ДПА України, з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої податкової звітності з ПДВ, тобто, податкових декларації з податку на додану вартість з додатками № 5.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008 р. № 827, за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності, вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз, виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

З наведених нормативних актів, вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ, узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Таким чином, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків, податкових декларацій з ПДВ з додатком № 5, і повинні їм відповідати.

Суд погоджується з позицією позивача, що самостійна зміна відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), буде порушувати його права та інтереси, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань, відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Виходячи з специфіки податку на додану вартість, який сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), одна операція з продажу товару викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками ПДВ, а саме, у продавця - податкові зобов'язання, а у покупця - податковий кредит на аналогічну суму.

Тому суд вважає, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки, така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що дії податкового органу по зміні задекларованих платником податків показників податкового кредиту та податкових зобов'язань в Деталізованій базі співставлення, можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, а належним способом захисту прав та інтересів платника податків у випадку незаконності таких дій, повинно бути відновлення в цій базі тих показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, які задекларував платник податків.

При вирішенні питання щодо способу захисту прав позивача, який необхідно застосувати у даній справі, суд вважає, що таким способом правомірно обрано визнання протиправними дій відповідача по зміні в Деталізованій базі співставлення задекларованого позивачем податкового кредиту та податкових зобов'язань, а також, зобов'язання відповідача відновити у цій базі даних податковий кредит та податкові зобов'язання позивача з ПДВ по операціям з його контрагентами у тому вигляді, в якому вони відображені позивачем у додатках № 5 до декларації.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як було встановлено в ході розгляду даної справи, відповідач до господарського суду в законному порядку не звертався для встановлення нікчемності правочинів, чим порушив ст. 124 Конституції України, якою встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами, не допускаються.

Крім того, як зазначив в судовому засіданні представник позивача, ніхто з контрагентів та сам позивач, також, не звертались до господарського суду для визнання нікчемності правочинів.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними, є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Статтею 86 вищевказаного Кодексу, зазначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НИК 7»судові витрати в розмірі 32 грн. 19 коп .

Відповідно до ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.

З урахування вищевикладеного, суд вважає, що в результаті протиправних дій відповідача з перевищенням владних повноважень, які виразились в порушенні порядку призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, складання за її наслідками Акту, були порушені права та інтереси, ділова репутація позивача, які виразились в неправомірному коригуванні відповідачем показників податкової звітності в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України», сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивача за липень 2012 року.

А тому, позовні вимоги є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НИК 7» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо коригування показників податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «НИК 7» (код ЄДРПОУ 38112627) за липень 2012 року, яке відбулось на підставі акту перевірки № 2198/224/381126278 від 07.09.2012 року, в тому числі, дії з виключення з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені Товариством з обмеженою відповідальністю «НИК 7» з контрагентами вказаними у податковій декларації за липень 2012 року.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити показники податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «НИК 7» (код ЄДРПОУ 38112627) за липень 2012 року, в тому числі, відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які Товариство з обмеженою відповідальністю «НИК 7», зазначило у податковій декларації за липень 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НИК 7» судові витрати в розмірі 32 грн. 19 коп.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 05 листопада 2012 року

Суддя І.О. Лозицька