Постанова № 27474825, 22.12.2011, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Справа № 0670/1598/11

Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М.

Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.

ПОСТАНОВА

іменем України

"22" грудня 2011 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Зарудяної Л.О.

Пасічник С.С.,

при секретарі Бєляєвій Т.В. ,

за участю представників сторін

від позивача: Шадури Д.М., представника за довіреністю, який брав участь в судовому засіданні 24.11.2011р.,

від відповідача: Гданської Н.І., представника за довіреністю, яка брала участь в судових засіданнях 24.11.2011р. та 30.11.2011р.), Невмержицького П.В., представника за довіреністю,

розглянувши апеляційну скаргу Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" травня 2011 р. у справі за позовом Приватного підприємства "ОвручГазАвто " до Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року Приватне підприємство "ОвручГазАвто" звернулось з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Овруцької міжрайонної податкової інспекції № 0000671601/0 від 26.08.2010 року та № 0000751601/0 від 17.09.2010 року. На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з урахуванням положень абз. 9 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування", п.п. 4.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинних на час прийняття оскаржуваного рішення), п. 56.21 ст. 56 гл. 4 розд. 2 Податкового кодексу України, оскаржувані рішення є незаконними.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.05.2011р. у справі № 0670/1598/11 позовні вимоги Приватного підприємства "ОвручГазАвто" задоволено.

Відповідач - Овруцька МДПІ з рішенням суду першої інстанції не погодилась, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем у серпні 2011 року проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року ПП "ОвручГазАвто", про що складено акт від 13.08.2010 року № 285/16-0-32906984. В акті зазначено, що "у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року до рядка 23.2 включено значення рядка 26 податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року в частині сум не сплачених постачальникам у попередніх податкових періодах (додаток 2 до податкової декларації з ПДВ), що призвело до завищення ряд.23.2 на суму 56309 грн. та недоплати до бюджету податку на додану вартість в сумі 16588 грн.".

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000671601/0 від 26.08.2010 року, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 18246,80 грн. (основний платіж -16588,00 грн., штрафні санкції -1658,80 грн.).

Аналогічні порушення виявлено відповідачем згідно акту від 08.09.2010 року № 313/16-0-32906984 про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року, що призвело до завищення ряд.23.2 декларації з ПДВ на суму 39721 грн. та недоплати до бюджету податку на додану вартість в сумі 8448 грн..

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000751601/0 від 17.09.2010 року, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 9292,80 грн. (основний платіж -8448,00 грн., штрафні санкції -844,80 грн.).

Суд першої інстанції при вирішенні спору виходив з того, що зміни, внесені Законом України від 20 травня 2010 року № 2275-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", які стосуються механізму сплати податку, повинні були набрати чинності не раніше 01.01.2011 року, як то передбачено Законом України "Про систему оподаткування". Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки норми вказаних Законів в частині податку на додану вартість, припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, то згідно із п.п. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", є підстави винести рішення на користь позивача.

З такою позицією суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Законом України "Про систему оподаткування" визначено загальні принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників. Закон України "Про податок на додану вартість" є спеціальним нормативно-правовим актом щодо конкретного виду податку, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Крім того ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено обов'язок платників податків подавати до державних податкових органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), а саме ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено що платники податків зобов'язані вести облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

Законом України від 20.05.2010 р. № 2275-УІ внесено зміни до абз. "б" пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до яких якщо у наступному податковому періоді сума розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду. Ці зміни введено в дію відповідно до Закону України від 20.05.2010 р. №2275-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" відповідно до Розділу II "Прикінцеві положення", зокрема пункт 8 Закону, який стосується внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість", набрав чинності з початку наступного звітного (податкового) періоду, за періодом, на який припадає набрання чинності цим Законом, тобто з 1 липня 2010 року і вказані зміни діяли до 01.01.2011 року.

Тому, на думку колегії суддів позивач зобов'язаний визначати суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України з врахуванням внесених змін.

Як слідує з матеріалів справи, позивач при заповненні податкової звітності з ПДВ керувався п.п. "б" п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції, що діяла до внесення вказаних змін і якими було визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування підлягало включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, позивач включив до податкового кредиту в періодах, що перевірялись, суми податку, які не були фактично сплачені постачальникам товарів (послуг) чим допустив порушення п.п.7.7.2 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Щодо позиції суду першої інстанції з приводу набрання чинності Закону України від 20.05.2010 р. №2275-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" в частині внесення змін до абз. "б" пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону, то колегія суддів зазначає наступне.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативного-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу, засоби відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 20.05.2010 року №2275-УІ набрав чинності з дня опублікування, з 16.06.2010 року, неконституційним вказаний Закон не визнавався, тому зміни щодо редакції пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону є обов"язковими для виконання усіма суб"ктами правовідносин на період його дії. За невиконання приписів закону податковим органом застосовуються відповідні санкції.

Оскільки, податковим органом в ході проведення камеральних перевірок було виявлено порушення з боку позивача при формуванні податкового кредиту - Приватне підприємство "ОвручГазАвто" не заперечує факту заповнення декларацій з ПДВ всупереч вимогам Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 20.05.2010 року № 2275-УІ, тому податковий орган правомірно дійшов висновку щодо донарахування позивачу податкового зобов"язання з ПДВ та штрафних санкцій відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (із змінами та доповненнями), а саме: у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів що минули.

Крім того слід зазначити, що з аналізу приписів статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" з урахуванням змін, внесених відповідно до Закону України №2275-УІ від 20.05.2010 року можна дійти висновку, що сума податку, яка в поточному періоді не підлягає бюджетному відшкодуванню із-за відсутності у попередніх звітних періодах розрахунків з постачальником, в наступному податковому періоді не втрачає статусу "податкового кредиту", і коли наступний період стане поточним, знову-таки декларується до бюджетного відшкодування.

Підсумовуючи наведені положення діючого законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувана постанова постановлена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання по суті.

Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст.160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "12" травня 2011 р. скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позову Приватного підприємства "ОвручГазАвто" до Овруцької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) Л.В. Кузьменко

судді: (підпис) (підпис) Л.О. Зарудяна С.С. Пасічник

З оригіналом згідно: суддя _______ Л.В. Кузьменко

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Приватне підприємство " ОвручГазАвто " вул.М.Ващука 4,м.Овруч,Овруцький район, Житомирська область,11106

3- відповідачу Овруцька міжрайонна державна податкова інспекція вул. Сабурова,20/1,м.Овруч,Овруцький район, Житомирська область,11100