Ухвала суду № 27459018, 08.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2012 року м. Київ К-28194/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2009 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2010 р.

у справі 2а-2568/09/1870

за позовом Спільного українсько-білоруського підприємства «Укртехносинтез»у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у м. Суми

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.04.2009 р. №0000142306/0/25399 про зменшення суми бюджетного відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2009 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2010 р., задоволено адміністративний позов Спільного українсько-білоруського підприємства «Укртехносинтез»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі -позивач) до Державної податкової інспекції у м. Суми (далі -відповідач). Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 17.04.2009 р. №0000142306/0/25399, відшкодовано з Державного бюджету України позивачу витрати по справі у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено такі фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень, квітень, травень, червень та липень 2008 р.

За результатами перевірки складено акт від 10.04.2009 р. №2874/23-6/21127532, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п. 1.3, 1.8, ст.1, п.10.2, ст. 10, п. п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 19 ст. 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України, а саме - завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 889 679, 90 грн., у тому числі за березень 2008 р. - 6 542, 40 грн., за квітень 2008 р. - 207 999, 66 грн., за травень 2008 р. - 41 463, 84 грн., за червень 2008 р. - 378 074, 00 грн., за липень 2008 р. - 255 600, 00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2009 р. №0000142306/0/25399 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 889 679, 90 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для висновків податкового органу про порушення позивачем наведених законодавчих приписів стали результати проведеної зустрічної перевірки контрагента позивача по ланцюгу - Приватного підприємства «Рікос Буд», якою було встановлено, що останній визнаний банкрутом.

Так, згідно довідки від 07.09.2009 р. №883417 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб, 10.04.2009 р. було здійснено запис про припинення юридичної особи Приватного підприємства «Рікос Буд»у зв'язку із визнанням його банкрутом.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон України №168/97-ВР), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів, послуг (пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для невідшкодування позивачу податковим органом зазначеної суми податку на додану вартість стало невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару, а саме - Приватним підприємством «Рікос Буд».

Податкова інспекція вказує, що Закон України №168/97-ВР обов'язковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано. Крім того, проведеною податковим органом перевіркою не встановлено порушень підприємством вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальнику.

Обставини, які слугували фактичною підставою для невідшкодування позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.12.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2010 р. у справі 2а-2568/09/1870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,