Ухвала суду № 27458477, 24.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2012 року м. Київ К-38796/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2010 р.

у справі №2а-2676/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімрезерв-Харків»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімрезерв-Харків»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2010 р., адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення -рішення від 02.03.2010 року № 0000211540/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена документальна невиїзна перевірка господарської діяльності позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПФ «ТТВ»за період з 01.10.2008 р. по 30.11.2008 р., результати якої викладені в акті від 22.02.2010 р. №326/15-409/30358448.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення пп.7.4.1, 7.4.4, п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 5 Порядку заповнення податкової декларації з податку на додану вартість, внаслідок чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2008 р. на суму 3 414,00 грн. та за листопад 2008 р. -3 450,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 02.03.2010 р. №0000211540/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 296,0 грн. (у т.ч. 6 864,00 грн. -основний платіж та 3 432,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість стало встановлення податковою інспекцією факту того, що позивачем занижено податкові зобов'язання податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ПФ «ТТВ»протягом перевіряємого періоду.

Доводи контролюючого органу ґрунтуються на тому, що за даними перевірки ПФ «ТТВ»встановлено відсутність останнього за місцем реєстрації, відсутність директора ПП «ТТВ» на території України з 19.03.08, відсутність руху грошових коштів по розрахунковому рахунку підприємства за період з 01.01.2008 р. по 30.09.2009 р., встановлено зміну власника з 12.03.2008 р. та директора з 13.03.2008 р., тоді як податкова звітність підписана ОСОБА_4, яка не обліковується, як робітник підприємства та відносно неї порушено кримінальну справу.

Наведені обставини, на думку податкового органу, свідчать про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ПФ «ТТВ»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому діючим законодавством України, а відтак - відсутності у позивача права на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у результаті виконання угоди із ПФ «ТТВ»про закупівлю будівельних матеріалів від 06.10.2008 р. №61.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими спростовано зазначені доводи відповідача та якими встановлено, що результати зустрічної перевірки постачальника позивача не можуть впливати на його право як платника податку на формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Згідно з приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судами попередніх інстанцій підтверджено реальність виконання господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентом, зокрема, встановлено наявність первинної бухгалтерської та податкової документації про виконання сторонами договору фактично.

Що стосується неможливості перевірки факту сплати податку на додану вартість контрагентом позивача, то колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від встановлення факту формування і сплати його контрагентом до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що сума податкового кредиту сформована позивачем відповідно до приписів Закону України «Про податок на додану вартість».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2010 р. у справі №2а-2676/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.