Постанова № 27458144, 23.10.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2012 року Справа № 2а/2370/2897/2012

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді -Гаращенка В.В.,

при секретарі -Шалько І.П.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1 -за довіреністю,

представника відповідача: Павленка О.М. -за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 до Кам?янської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Кам?янської міжрайонної державної податкової інспекції.

З поданого позову вбачається, що Кам?янською МДПІ проведена планова виїзна перевірка, результати якої зафіксовані в акті від 26.03.2012 року №22/НОМЕР_2 та винесені на підставі вказаних у ньому порушень податкові повідомлення-рішення від 05.04.2012 року №0000761701 про визначення податкового зобов'язання в сумі 49140 грн. податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 12509 грн., від 25.06.2012 року №0001961701 про визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 9071 грн. 82 коп. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2267 грн. 95 коп., №0001951701 про визначення податкового зобов'язання в сумі 101322 грн. 73 коп. податку з доходів найманих працівників та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17695 грн. 93 коп. На думку позивача висновки акту перевірки є необґрунтованими, а відтак -винесені на їх основі податкові рішення є незаконними.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, в обґрунтування позову пояснила, що дійсно деякі порушення мали місце в діяльності позивача, але податковий орган в акті перевірки формував висновки про порушення платником податків законодавства виходячи з обставин, які є припущеннями, і не відповідають дійсності, а саме відносно нікчемності господарських операцій між позивачем та його контрагентами. В ході проведення перевірки ревізорам-інспекторам надані необхідні юридичні документи та первинні бухгалтерські документи, в тому числі й податкові накладні, які оформлені у повній відповідності до вимог закону. Позивачем виконані всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством України.

Стосовно виявлених порушень в діяльності контрагентів позивача представник зазначила, що за негативні наслідки мають відповідати саме контрагенти, які допустили такі порушення, але аж ніяк не позивач, який є добросовісним платником податків і здійснює свою господарську діяльність в рамках, визначених законом. Крім того, операції, обов'язок виконання яких покладений на контрагентів позивача, ними фактично виконаний і зауважень щодо якості та вчасності їх виконання з боку позивача відсутні, отже оскаржувані рішення відповідача є частково неправомірними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні та в письмовому запереченні на адміністративний позов просив відмовити в його задоволенні повністю з тих підстав, що в ході здійснення ревізорами правомірно встановлено завищення позивачем сум бюджетного відшкодування ПДВ, оскільки до податкового кредиту не відносяться суми податку, не підтверджені фактичним вчиненням господарської операції. В порушення вимог податкового законодавства позивачем неправомірно сформовано податковий кредит по операціях з суб'єктами господарювання, діяльність яких є фіктивною. Виявлені порушення податкового законодавства вказують на невірне формування позивачем розміру валових витрат для подальшого оподаткування податком на прибуток і, відтак, не дають останньому право на бюджетне відшкодування ПДВ.

Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення вимог податкового законодавства позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб з виплачених доходів найманому працівнику.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до наступного.

ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа -підприємець Кам?янською районною державною адміністрацією Черкаської області 13.01.1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, перебуває на обліку в Кам?янській міжрайонній державній податковій інспекції та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва НОМЕР_3

Державною податковою інспекцією за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року проведена документальна планова перевірка фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт перевірки від 26.03.2012 року №22/НОМЕР_2.

За висновками вказаного акту позивачем в порушення норм пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 177.3, 177.4 ст. 177, п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України неправомірно включено до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних товарів (послуг), які документально не підтверджені та витрат на підставі документів виписаних ПП «БВП-Буд»і ТОВ «Житлобуд БК».

Водночас, в порушення вимог пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 187.1 ст. 187 п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціях з ПП «БВП-Буд»і ТОВ "Житлобуд БК».

Крім того, в порушення вимог п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб з виплачених доходів найманому працівнику.

На підставі даного акту перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 25.06.2012 року №0001961701 про визначення 9071 грн. 82 коп. зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2267 грн. 95 коп. за порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 177.2, п.177.3, п.177.4 ст. 177 та пп. 138.1.1, пп. 138.1.3 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України;

- від 25.06.2012 року №0001951701 про визначення 101322 грн. 73 коп. зобов'язання з податку на доходи найманих працівників та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17695 грн. 93 коп. за порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 177.2, п. 177.3, п. 177.4 ст. 177 та пп. 138.1.1 пп. 138.1.3 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України.

- від 05.04.2012 року №0000761701 про визначення 49140 грн. зобов'язання з податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 12509 грн. за порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п. 187.1 ст. 187, п. 198.1 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із зазначеним податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС у Черкаській області від 13.06.2012 року №12262/10-210, прийнятим за розглядом первинної скарги, скасовано податкове повідомлення-рішення Кам'янської МДПІ від 05.04.2012 року №0000771701 в частині застосованих до позивача фінансових санкцій по податку з доходів фізичних осіб в сумі 7634 грн. 76 коп., в іншій частині збільшення грошового зобов'язання в сумі 88479 грн. 63 коп. (70783 грн. 70 коп. основного платежу та 17695 грн. 93 коп. фінансових санкцій) залишено без змін, а також збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 11339 грн. 77 коп. (9071 грн. 82 коп. основного платежу та 2267 грн. 95 коп. фінансових санкцій).

На підставі вказаного рішення ДПС у Черкаській області відповідачем надіслано позивачу податкові повідомлення-рішення від 25.06.2012 року №0001961701 про сплату 9071 грн. 83 коп. податку на доходи фізичних осіб та 2267 грн. 95 коп. застосованої штрафної санкції, №0001951701 про сплату 101322 грн. 73 коп. по податку з доходів найманих працівників та 17695 грн. 93 коп. застосованої штрафної санкції.

В ході розгляду справи встановлено, що винесенню спірних рішень слугували висновки податкового органу про нікчемність правочинів на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, оформлених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та його контрагентами -ПП «БВП-Буд»і ТОВ "Житлобуд БК».

За загальним правилом нікчемний правочин не породжує правових наслідків, що передбачено нормою ст. 216 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, а тому такий правочин підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину.

На підставі викладеного, відповідачем в акті перевірки діяльності позивача зроблені висновки про неправомірність дій фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 через нікчемність укладених з контрагентами угод, оскільки господарські операції не направлені на настання реальних наслідків, що відповідно, підтверджує безпідставність віднесення сум ПДВ за такими угодами до податкового кредиту і збільшення суми від'ємного значення по податку на прибуток.

Крім того, у своїх запереченнях відповідач посилається на те, що за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 та 3 ст. 358 КК України, відносно діяльності ПП «БВП-Буд»порушено кримінальну справу по факту створення та реєстрації невстановленими особами на підставних осіб суб'єкта господарювання з метою прикриття незаконної діяльності, направленої на умисне ухилення від сплати податків.

Щодо контрагента позивача ТОВ «Житлобуд БК», то відповідач послався на дані акту перевірки Солом'янської ДПІ у м. Києві про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Житлобуд-БК»від 14.09.2011 року.

Оцінюючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і, відповідно, винесених на їх підставі спірних рішень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

В матеріалах справи позивачем надані первинні документи на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, фактичне вчинення яких ставиться під сумнів відповідачем.

В акті перевірки зазначено про порушення податкового законодавства, включення позивачем до податкового кредиту декларацій з ПДВ за листопад та грудень 2010 року сум податку на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «БВП-Буд»(код 35084152).

Судом встановлено, що 01.09.2010 року позивач як замовник уклав з підрядником -ПП «БВП-Буд»договір на виконання робіт з влаштування покриття із тротуарної плитки.

Вказаним контрагентом позивача виконані в повному обсязі роботи по влаштуванню покриття з тротуарної плитки згідно укладеного договору, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання виконаних робіт відповідно до рахунків-фактури, які оплачені позивачем у безготівковому порядку згідно наданих платіжних доручень.

У зв'язку з виконанням операції ПП «БВП-Буд»у встановленому порядку виписані податкові накладні №261111 від 26.11.2010 року на суму 6725 грн., №23111 від 23.11.2010 року на суму 10333 грн. 33 коп. та №31121 від 31.12.2010 року на суму 6852 грн. 50 коп.

Відповідно до актів здачі-прийняття виконаних робіт та податкових накладних вартість робіт склала 143465 грн., в т.ч. 23911 грн. ПДВ.

Зазначені первинні документи не визнані недійсними, а тому вважаються належними доказами по справі.

В період з листопада 2010 року по січень 2011 року позивач згідно виписок банку перерахував ПП «БВП-Буд»кошти за виконані роботи і включив до складу витрат в деклараціях про доходи вартість цих робіт за 4 квартал 2010 року та за 2011 рік.

Згідно додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ до податкового кредиту у листопаді - грудні 2010 року включено 23911 грн. ПДВ за роботи виконанні ПП «БВП-Буд».

Водночас, податкова інспекція посилається на те, що документи, складені від імені ПП «БВП-Буд», не несуть належного юридичного навантаження і не підтверджують факт виконання підприємством робіт через підписання їх невстановленими особами від імені директора підприємства.

Підставою для таких висновків податкової інспекції стали дані про те, що документальне оформлення правовідносин сторін здійснювали невідомі особи, не уповноважені керівником ПП «БВП-Буд»проводити господарські операції та підписувати первинні документи, оскільки в поясненнях директора ПП «БВП- Буд»ОСОБА_4 зазначено, що він не реєстрував дане підприємство, сам жодного документа не підписував, не оформляв і такого доручення нікому не давав.

Також податковим органом зроблено висновок, що реєстрація підприємства взагалі здійснювалась не громадянином ОСОБА_4, а невідомими особами з метою оформлення фіктивного підприємництва для отримання вигоди.

Такі висновки ґрунтуються на проведеному спеціалістом Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз почеркознавчому дослідженні та порівнянні підписів у певних документах ПП «БВП-Буд», а також на тому, що по факту діяльності контрагента позивача порушена кримінальна справа.

Зокрема, результати такого почеркознавчого дослідження зафіксовані у висновку спеціаліста від 25.01.2011 року, де зазначено, що при порівнянні зразків підпису керівника ПП «БВП-Буд»з підписами на документах встановлено, що останні виконані не громадянином ОСОБА_4

Вказаний висновок експерта-почеркознавця взятий за основу як достатня підстава для визнання нікчемним правочину позивача укладеного з ПП «БВП-Буд», так само як і решти бухгалтерських документів по проведеній господарській операції.

Стосовно доцільності взяття до уваги висновків проведеної почеркознавчої експертизи в даних спірних правовідносинах для визначення правомірності діяльності позивача, суд вказує на наступне.

Статтею 384 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність, зокрема, за завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді.

З матеріалів справи вбачається, що експерта, яким проведене вище зазначене почеркознавче дослідження, належним чином не повідомлено про відповідальність, яку він несе перед законом за дачу хибних висновків або їх викривлене чи неточне відображення з можливістю трактування в наступному у вигідному для певних осіб ракурсі.

За таких обставин при розгляді даного спору в силу ч. 3 ст. 70 КАС України висновки проведеної почеркознавчої експертизи не можуть бути взяті судом до уваги як належний доказ в обґрунтування позиції відповідача.

Що стосується посилань відповідача на порушення 08.06.2011 року слідчим відділом податкової міліції ДПІ у Кіровоградській області кримінальної справи № 58-479 на підставі ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення юридичної особи ПП «БВП-Буд»для надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Доказом наявності вини сторони у формі умислу, який береться судом до уваги, може бути лише вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили.

Постанови про порушення кримінальних справ, пояснення осіб чи притягнення осіб в якості обвинувачених по кримінальній справі не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки згідно з положеннями ст. 323 КПК України суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які розглянуті в судовому засіданні. При цьому, згідно ст. 76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами в справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

На момент розгляду даної справи відсутні будь-які судові рішення про притягнення до відповідальності чи вироки суду у кримінальній справі, які набрали законної сили та мають значення для розгляду спору по суті, оскільки на даний час матеріали розслідування зазначеної кримінальної справи знаходяться в головному слідчому управлінні ДПС України і по них не прийнято остаточного рішення.

У позивача відсутній обов'язок досліджувати законність діяльності свого контрагента, тим більше зважаючи на те, що договірні зобов'язання з боку ПП «БВП-Буд»фактично виконані у повному обсязі, зауваження до якості виконання робіт також відсутні, а оформлення документів здійснювалося уповноваженою на те особою згідно відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які відповідно до приписів статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»від 15.05.2003 року №755- IV вважаються достовірними.

Також відповідачем визнано порушенням податкового законодавства по декларуванню ПДВ за травень, червень місяці 2011 року по податкових накладних отриманих від ТОВ «Житлобуд БК»(код 37378324).

Вказаний контрагент здійснив для позивача роботи по влаштуванню покриття, виконання яких підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та податковими документами, що засвідчують проведення розрахунків за здійснені вказаним товариством роботи грошовими коштами, зокрема, це податкові накладні за №25 від 12.05.2011 року на суму 2133 грн. 33 коп., №27 від 12.05.2011 року на суму 10763 грн. 33 коп. та №1 від 01.06.2011 року на суму 15339 грн. 17 коп., а також платіжні доручення, згідно яких позивачем проводилися розрахунки, з яких вбачається як зміст та обсяг господарських операцій, так і їхнє фактичне виконання.

В результаті вартість виконаних робіт в сумі 141179 грн. включено до витрат, пов'язаних з отриманням доходу в декларації за 2011 рік, а 28236 грн. ПДВ -до складу податкового кредиту у травні -червні 2011 року.

Стосовно висновків перевірки податкової інспекції щодо діяльності контрагента позивача -ТОВ «Житлобуд БК», згідно яких зафіксовано його відсутність за юридичною адресою і неможливість встановлення його фактичного місцезнаходження, також встановлені порушення вимог статті 198 Податкового кодексу України та здійснено органами ДПІ аналіз про неможливість вказаної юридичної особи фактично здійснювати господарські операції, суд зазначає наступне.

Порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Твердження відповідача відносно того, що правочин не був направлений на реальне настання правових наслідків спростовується, оскільки його належне виконання підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, до яких не було зауважень з боку відповідача.

Таким чином, ТОВ «Житлобуд БК»виконало покладені на нього договірні зобов'язання, що свідчить про належне здійснення господарської операції, фактичність якої не залежить від того, виконані умови договору власними ресурсами, чи за допомогою найманої робочої сили.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність.

Крім того, порядок та спосіб виконання контрагентом позивача своїх договірних зобов'язань, ким та за рахунок яких ресурсів вони виконані, а також належне чи неналежне виконання контрагентом обов'язків, покладених на нього законом як на суб'єкта підприємницької діяльності - як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, постільки така операція фактично мала місце і направлена на досягнення конкретної економічної та господарської мети.

Отже, порушень законодавства при здійсненні вказаних господарських операцій згідно договору не встановлено, що свідчить про його наповненість належним юридичним змістом і тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Зазначене надало позивачу підстави для визначення відповідного розміру валових витрат та формування податкового кредиту внаслідок придбання вказаних послуг у відповідних податкових періодах.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі -Закон №168/97-ВР).

Згідно п. 7.1. ст. 7 Закону № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п. 7.4.5 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР вказано, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168-ВР).

Отже, податковий кредит складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку своєму контрагенту у зв'язку із здійсненням господарської операції, що відповідає вимогам, переліченим вище. При цьому підставою для нарахування податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) у відповідності із вимогами п. 7.4. ст. 7 Закону №168-ВР.

Пункт 7.5. ст. 7 Закону №168/97-ВР визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі по тексту -Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаної статті Закону передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

В той же час, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також з 01.01.2011 року вступив у законну силу Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі -Кодекс), відповідно до якого нараховуються і сплачуються податки та збори.

Зокрема, розділом V Кодексу регулюється порядок нарахування та сплати податку на додану вартість.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до приписів п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі і в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 ст. 198 Кодексу визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу п. 198.3 ст. 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно ч. 2 п. 198.3 ст. 198 Кодексу право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За нормами п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податок на прибуток підприємств згідно п. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Кодексу також належить до загальнодержавних податків та зборів.

Підпунктом 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Кодексу визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Пунктом 151.1 ст. 151 Кодексу визначено, що основна ставка податку становить 16 відсотків.

Згідно п. 152.1 ст. 152 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі ст. 149 цього Кодексу. Податок, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до розділу XII цього Кодексу, підлягає сплаті до бюджету в сумі, яка визначена відповідно до цього розділу, і зменшена на вартість придбаних торгових патентів на право провадження такого виду діяльності.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, податкові накладні позивача містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином відповідно до вимог наказу ДПА України від 21.12.2010 року №969, зареєстрованого в Мін'юсті України 29 грудня 2010 року за №1401/18696 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», із акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні в ході проведення перевірки не встановлено.

Таким чином, усі первинні документи позивача, оформлені у відповідності до вимог вище зазначених норм законодавства, мають необхідні обов'язкові реквізити, зміст та обсяг господарських операцій, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Оскільки на момент виконання господарських операцій контрагенти позивача мали статус платників податку на додану вартість та дійсні свідоцтва платників ПДВ, відповідно, зазначені суб'єкти господарювання мали право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Отже, всі податкові накладні по вищенаведених операціях виписані особою, яка являлась платником податку на додану вартість станом на момент спірних правовідносин, підприємства-контрагенти під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилися в ЄДРПОУ. Доказів зворотного в акті не надано, даний факт нічим не спростовано.

Зміст договорів, укладених між позивачем та вказаними підприємствами, не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, вказаних доказів у відповідності до положень ст. 71 КАС України відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

Стосовно посилання в спірному акті перевірки позивача на наведені висновки ДПІ у Оболонському районі м. Києва, що з боку контрагента ТОВ «Житлобуд БК»- ТОВ «Н.Т.К. Октан»- вбачається незаконне формування податкового кредиту за період з 01.06.2008 року по 31.05.2011 року в загальній сумі 501118 грн. та зроблений висновок щодо відсутності укладення угод з метою настання реальних висновків між даним підприємством та його контрагентами-покупцями, суд звертає увагу на наступне.

В листі Вищого адміністративного суду України №747/11/13-11 від 02.06.2011 року підтримується позиція, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередникам, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, наявність порушень в діяльності підприємств, з якими вчиняв господарські операції контрагент позивача, не підтверджують факт наявності протиправних дій при веденні підприємницької діяльності самим позивачем, а тому посилання на такі порушення в процесі мотивації правомірності визначення порушень безпосередньо щодо позивача -безпідставні.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва, не надано доказів наявності обізнаності контрагентів стосовно діяльності один одного або їх взаємопов'язаності, тощо.

Наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Таким чином, суд вважає наявними підстави для формування податкового кредиту з ПДВ за період, що перевірявся, адже таке формування здійснене на підставі належним чином оформлених первинних документів.

В процесі дослідження питання щодо законності визначення відповідачем суми зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, судом встановлено наступне.

За 4 квартал 2010 року заниження податку з доходів фізичних осіб визначено податковим органом в результаті зменшення валових витрат на загальну суму 203593 грн. 55 коп. та донарахування ПДФО в сумі 30539 грн. 03 коп. (203593,55грн. х 15%).

За 2011 рік заниження податку з доходів фізичних осіб визначено податковим органом в результаті зменшення валових витрат за 2011 рік на загальну суму 962527 грн. 58 коп., зменшення валових доходів на загальну суму 490636 грн. 28 коп., збільшення оподаткованого (чистого) доходу на 471891 грн. 30 коп. (962527 грн. 58 коп. -490636 грн. 28 коп.) та донарахування ПДФО в сумі 70783 грн. 70 коп. (47189130 грн. х 15%).

Посилання відповідача на те, що визначені зобов'язання по даному податку ґрунтуються на відсутності первинної документації для підтвердження заявлених позивачем валових витрат, а також витрат, сформованих по нікчемних угодах, спростовуються викладеними вище обставинами справи та положеннями нормативно-правових актів, які регулюють дані правовідносини.

Таким чином, зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб визначені у зв'язку з помилковим зменшенням перевіряючим валових витрат за згадані періоди, а тому також не знаходять свого підтвердження, що свідчить про неправомірність їхнього нарахування.

Статтею 9 Кодексу податок на доходи фізичних осіб віднесено до загальнодержавних податків, які є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 162 Кодексу визначено, що платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (окрім тої, яка має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які вона отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності); податковий агент.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб -це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, на доходи фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому Кодексом.

Згідно статті 164 Кодексу базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Пунктом 167.1 ст. 167 Кодексу визначено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів (окрім визначених цією статтею випадків), одержаних, у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.

Статтею 168 Кодексу встановлюється порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету. Так, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Розрахунок податкових зобов'язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем).

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Кодексу доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Так, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 Кодексу).

Пункт 177.3 ст. 177 Кодексу визначає, що для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Суд наголошує на тому, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України»від 07.07.2011 року №3609-УІ, який вступив в дію з 06.08.2011 року, п. 167.1 ст. 167 Кодексу доповнено наступним абзацом:

«Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з підпунктом «є»п. 176.1 ст. 176, ст.ст. 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування».

З викладеного вбачається, що ставка 17 відсотків застосовується до частини середньомісячного річного доходу, який перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, отриманого протягом року, проте вказані зміни набули чинності з 06.08.2011 року, тоді як податковим органом застосовано 17-відсоткову ставку до суми перевищення доходу, отриманого позивачем протягом всього 2011 року.

З аналізу зазначених норм законодавства випливає, що відповідач, збільшивши своїм рішенням суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на 11339 грн. 77 коп., діяв у протиріч законодавчим нормам України, тим самим порушуючи права платника податків.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих рішень, а тому зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 17, 86, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення Кам'янської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 25 червня 2012 року за №0001961701 про визначення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 9071 грн. 82 коп. та за штрафними санкціями в сумі 2267 грн. 95 коп. - скасувати.

Податкове повідомлення-рішення Кам'янської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 05 червня 2012 року за №0000761701 про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 49140 грн. та за штрафними санкціями в сумі 12509 грн. -скасувати.

Податкове повідомлення-рішення Кам'янської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 25 червня 2012 року за №0001951701 в частині застосування фінансових санкції по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем в сумі 83746 грн. 22 коп. та за штрафними санкціями в сумі 14606 грн. 22 коп. - скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 1920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) грн. 07 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12 листопада 2012 року.

Суддя В.В. Гаращенко