Ухвала суду № 2744604, 05.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-33591/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                         05 червня 2008 року                                                            м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Костенка М.І., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року

у справі№ 2-31/9579-2006А

за позовом Приватної загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів «Консоль»

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

провизнання протиправним і скасування податкового повідомлення – рішення та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2006 року Приватна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «Консоль» звернулась до суду з позовом до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення № 0004842301/0 від 24 квітня 2006 року.

Під час розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги та просив також заборонити ДПІ у м. Сімферополі АР Крим здійснювати нарахування, справляння та стягнення збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Постановою господарського суду АР Крим від 20 червня 2006 року в позові відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року постанову господарського суду АР Крим від 20 червня 2006 року змінено.

Позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення – рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим № 0004842301/0 від 24 квітня 2006 року про визначення Приватній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів «Консоль» податкового зобов’язання зі збору за спеціальне водокористування загальнодержавного значення в сумі 196, 34 грн. і штрафних санкцій в сумі 546, 72 грн., усього – 743, 06 грн.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів «Консоль» судовий збір в сумі 1, 70 грн.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі АР Крим, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року та залишити без змін постанову господарського суду АР Крим від 20 червня 2006 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу Приватна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «Консоль», посилаючись на безпідставність касаційної скарги, просить касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

ДПІ у м. Сімферополі АР Крим провела комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Приватною загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів «Консоль» за період з 01 липня 2004 року по 31 грудня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 2547/23-8/24863214 від 14 квітня 2006 року.

В акті перевірки було встановлено, що в порушення п. 2.1 розділу 2, п. 4.2, п. 4.5, п. 4.8 розділу 4, п. 6.1 розділу 6, п. 7.1. п. 7.2 розділу 7 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 231/539/118/219 від 01 жовтня 1999 року, позивач не нараховував та не сплачував податкове зобов’язання з збору за спеціальне використання водних ресурсів, розрахунки не подавались, внаслідок чого було донараховано податкове зобов’язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 733, 55 грн., у тому числі ІІІ квартал 2004 року – 73, 51 грн., ІV квартал 2004 року – 124, 20 грн., І квартал 2005 року – 138, 11 грн., ІІ квартал 2005 року – 107, 98 грн., ІІІ квартал 2005 року – 113, 93 грн., ІV квартал 2005 року – 175, 82 грн.

24 квітня 2006 року ДПІ у м. Сімферополі АР Крим на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення – рішення № 0004842301/0, яким визначено суму податкового зобов’язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 743, 06 грн., у тому числі 196, 34 грн. – основний платіж та 546, 72 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем було укладено з Сімферопольським виробничим підприємством водопровідно – каналізаційного господарства договір № 2553 від 02 березня 2004 року на водопостачання з комунального водопроводу і відведення стоків у комунальну каналізацію, згідно якого здійснювалось постачання позивачу питної води та прийом стічних вод, що утворились внаслідок його підприємницької діяльності.

На таких же умовах 11 травня 2005 року між тими ж сторонами був укладений договір № 2553.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідно до положень ст. 30, ст. 42, ч. 1, ч. 3 ст. 48 Водного кодексу України використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, у тому числі вторинними водокористувачами, яким є позивач, для задоволення господарсько – побутових потреб є спеціальним водокористуванням, а водокористувачі згідно зі ст. 44 Водного кодексу України зобов’язані сплачувати своєчасно збір за спеціальне водокористування, що не було виконано позивачем і свідчить про правомірність донарахування спірним податковим повідомленням – рішенням суми податкового зобов’язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 196, 34 грн. та застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.1, підпункту 17.1.2, п. 17.1 ст. 17 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в розмірі 546, 72 грн. При цьому суд першої інстанції посилався на те, що позовна вимога про заборону ДПІ у м. Сімферополі АР Крим здійснювати нарахування, справляння та стягнення збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту задоволенню не підлягає, оскільки не відповідає встановленим законом способам захисту прав.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідно до положень п. 2 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 199 року № 1494, та п. 1.7 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 231/539/118/219 від 01 жовтня 1999 року, позивач не здійснював спеціальне водокористування і не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, оскільки він не здійснював скидання стічних вод у водні об’єкти, отримував воду з водозабірних споруд первинного водокористувача (водоканалу) та скидав стічні води в систему первинного водокористувача на договірних умовах. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що заборонити податковому органу здійснювати нарахування збору за спеціальне водокористування, який є загальнодержавним збором, у суду не має законних підстав.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції з огляду наступне.

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб (ч. 2 ст. 48 Водного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу і є платним.

Крім того, відповідно до п. 2 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року № 1494, збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об’єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 1 жовтня 1999 року N 231/539/118/219, передбачено, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Таким чином, платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси, зокрема, здійснюють забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб на підставі спеціального дозволу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач не здійснював забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та не здійснював скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, а отримував воду з водозабірних споруд Сімферопольського виробничого підприємства водопровідно – каналізаційного господарства (первинний водокористувач)та скидав стічні води в його систему на умовах договору.

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не здійснював спеціальне використання водних ресурсів, а тому не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, що свідчить про протиправність донарахування податкового зобов’язання з плати за спеціальне використання водних ресурсів та застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.1, підпункту 17.1.2 п. 17.2 ст. 17 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Сімферополі АР Крим підлягає залишенню без задоволенню, а постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                                  Головуючий: ________ Л.І. Бившева

                                 Судді:               ________ Г.К. Голубєва

                                                           ________ О.В. Карась

                                                           ________ М.І. Костенко

                                                           ________ Т.М. Шипуліна