Постанова № 27440332, 07.11.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2012 р. Справа № 4/5007/35/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Гулова А.Г.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу третьої особи ,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Адміністрація Державної прикордонної служби України на рішення господарського суду Житомирської області від 15.06.12 р.

у справі № 4/5007/35/12 (суддя Лозинська І.В. )

позивач Військовий прокурор Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Адміністрації державної прикордонної служби України

відповідач Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма "Геліос"

про визнання права спільної часткової власності

за участю представників сторін:

позивача - Наймука Д.О.,представника, довіреність в справі

відповідача - не з'явився

третьої особи Шаповалова О.Ю.

прокурора Чоп Ю.В.

На підставі розпорядження Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 06 листопада 2012 року у зв"язку з перебуванням у відпустці судді Сініциної Л.М. внесені зміни до складу колегії і визначено колегію у складі : головуюча судді Олексюк Г.Є., судді - Гудак А.В., Гулова А.Г.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15 червня 2012 року у справі № 4/5007/35/12 ( суддя Лозинська І.В. ) відмовлено у задовленні позову військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (м. Львів) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Адміністрації державної прикордонної служби України (м. Київ) до приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Геліос" (м. Житомир) про визнання права спільної часткової власності .

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд застосував норми ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та дійшов висновку, що зобов»язання приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Геліос" перед Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України необхідно вважати погашеними, а позовні вимоги про визнання права спільної часткової власності на матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку по вул. Народицькій, 20 у м. Житомирі на загальну суму 116333,78 гривень не доведені.

Представником Адміністрації державної прикордонної служби України подано апеляційну скаргу , у якій зазначає, що висновки, викладені у оскаржуваному рішення, не відповідають обставинам справи.

Вказує, що Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України та відповідач укладали лише одну угоду №2/07/01 від 07.08.2001 про дольову участь у фінансуванні будівництва 44-квартирного житлового будинку на 10 поверхів по вул. Ватутіна, 52 (теперішня адреса вул. Народицька, 20) у м. Житомирі. Інших договірних відносин між зазначеними сторонами взагалі не існувало.

На виконання означеної угоди позивач передав відповідачу на підставі накладної № 42 від 28.09.2001 року та довіреності товарно-мітеріальні цінності на загальну суму 44 991 гривень. Звертає увагу на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що дані матеріали використалися відповідачем на будівництві іншого будинку на вулиці Щорса,153 «а», оскільки угода №2/07/01 від 07.08.2001 року укладена на будівництво лише 44-квартирного житлового будинку на 10 поверхів по вул. Ватутіна, 52, а спрямування матеріалів на будівництво іншого будинку належними та допустимими доказами не підтверджено.

На думку апелянта, судом першої інстанції помилково не застосовано ст.ст.328,329,331,355,356, 392, Цивільного кодексу України, ст.7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» , оскільки позивач являється співвласником матеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва об»єкта незавершеного будівництва житлового будинку по вул .Народицькій,20 у місті Житомирі на загальну суму 116 333,78 гривень, а відповідач таке право заперечує та робить спроби продати даний об»єкт незавершеного будівництва.

Додатково в обґрунтування своєї позиції апелянт покликається на рішення господарського суду Житомирської області від 14.05.2009 року та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 року та Вищого господарського суду України від 23.12.2012 року у справі № 2/214-НМ за позовом Адміністрації державної прикордонної служби України до ПП «ВКФ «Геліос», третя особа : ПП «Авест-А» про визнання права спільної часткової власності на матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва об»єкта незавершеного будівництва житлового будинку по вул .Народицькій,20 у місті Житомирі на суму 3938239,4 гривень, оскільки вважає дану справу аналогічною із даним спором.

Просить рішення господарського суду Житомирської області від 15 червня 2012 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заявою від 07.11.2012 року представник Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України стверджує, що позивач дізнався про порушення його прав, як співвласника матеріалів та обладнання, лише після винесення постанови Рівненського апеляційного господарського суду 04.11.2011 року у справі № 2/214- НМ, у якій містяться відомості про укладення відповідачем та ПП «Авест-А" договору купівлі-продажу об»єкта незавершеного будівництва по вул. Народицькій,20 у місті Житомирі.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішенн місцевого господарського суду .

В судовому засіданні 07.11.2012 року прокурор Рівненської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері заявив клопотання про вступ у справу в інтересах держави в особі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (м. Львів) .Клопотання мотивоване тим, що відповідно до наказу Генерального прокурора України № 1ООш від 11.06.2012 року з 01.07.2012 року ліквідовано військову прокуратуру та на її місці створено спеціалізовану прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

За приписами ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія допускає до участі у справі Рівненську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (м. Львів) .

У судовому засіданні прокурор , представники Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України та Адміністрації державної прикордонної служби України апеляційну скаргу підтримали з мотивів, які в ній викладені та просили рішення господарського суду першої інстанції у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач в судове засідання не з»явився, про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлявся належним чином та заздалегідь. Клопотанням від 19.09.2012 року арбітражний керуючий (ліквідатор) Вознякевич Н.І. просить відкласти судовий розгляд апеляційної скарги у зв»язку із хворобою.

Будь-який доказів в обґрунтування означених обставин дане клопотання не містить.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, відповідач є юридичною особою ,яка і перебуває у стані ліквідації, але повинна на свій розсуд реалізувати надані їй права, а тому не позбавлена можливості направити у судове засідання іншого представника.

Так, ухвала Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2012 року про відкладення розгляду справи на 07 листопада 2012 року направлялася за адресою, зазначеною у витязі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 20.03.2012 року ( а.с.25) ,однак, не отримана відповідачем та повернута відділенням поштового зв»язку ( а.с.170).

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення прокурора, представника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України та Адміністрації державної прикордонної служби України , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Адміністрації державної прикордонної служби України підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07.08.2001 року між Виробничо-комерційною фірмою "Геліос" та Відділом будівництва та розквартирування Північно-Західного напряму Прикордонних військ України, правонаступником якого є Західне регіональне управління Державної прикордонної служби укладено угоду № 2/07/01 про дольову участь у фінансуванні будівництва 44 - квартирного житлового будинку на 10 поверхів по вул.Ватутіна, 52 у м.Житомирі ( а.с. 96-97).

Відповідно до пункту 1.1 предметом угоди є фінансування та будівництво житла для військовослужбовців Прикордонних військ України .

Згідно з п.1.2 та 1.3 угоди, дольовик (позивач) вносить долю у розмірі 3593,40 тис. грн. в будівництво 44 квартирного житлового будинку на 10 поверхів по вул. Ватутіна, 52 у м. Житомирі, а замовник (відповідач) після завершення будівництва передає дольовику (позивачу) 40 квартир загальною площею 3007 кв.м., згідно адресного переліку квартир, що є невід'ємною частиною договору .

Пунктами 2.1 та 2.4 угоди сторони погодили, що замовник (відповідач) зобов'язується побудувати за рахунок коштів дольовика (позивача) 40 квартир загальною площею 3007 кв.м. у 44 квартирному житловому будинку по вул.Ватутіна, 52 у м.Житомирі, та передати останньому на протязі 10 днів після затвердження в установленому порядку акту Державної комісії на введення в експлуатацію 44 квартири загальною площею 3320 кв.м., та встановили, що термін введення будинку в експлуатацію - 4 квартал 2001 року.

Відповідно до ст. 4, 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» ( в редакції, яка була чинною на час укладення угоди № 2/07/01) об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права, а суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Аналізуючи зміст угоди № 2/07/01 про дольову участь у фінансуванні будівництва 44 - квартирного житлового будинку на 10 поверхів по вул. Ватутіна, 52 у м. Житомирі від 07.08.2001 року ,колегія суддів вважає, що угода відповідає вимогам ст. 1,4,7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" ( в редакції, яка була чинною на час її укладення).

Як вбачається із наявних у справі копій накладних № 6 від 31.01.2002 року на суму 90139,26 гривень, № 54 від 28.08.2001 року на суму 11404,32 гривень; № 68 від 11.09.2001 року на суму 13549,2 гривень; № 72 від 28.09.2001 року на суму 44991 гривень ; платіжного доручення № 46 від 27.12.2001 року на суму 5000 гривень ( а.с.12,14,15 ,53-58). позивачем особисто та через структурний підрозділ - окрему військово-будівельну дільницю № 29 поставлено відповідачу матеріальні активи та профінансовано будівництво 44 квартирного житлового будинку по вул.Ватутіна, 52 у м.Житомирі по угоді № 2/07/01, всього на загальну суму 165083,78 гривень.

Означені накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.13,16) завірені підписами уповноважених осіб та скріплені печаткою відповідача.

Частково матеріальні цінності на суму 48750 гривень на підставі авізо ОВБД-29 ЗхРУ від 30.12.2003 року повернуті відповідачу ( а.с.17).

В подальшому, постановою господарського суду від 18.02.2005 року відповідача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Геліос" та на даний час розгляд справи № 7/107"б" триває в стадії ліквідаційної процедури банкрута.

Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд вважав, що означені докази не відповідають вимогам ст.1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та приписам Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку № КО -1 та № М-20, затверджених Наказом ДКСУ від 27.07.1998 р. № 263 та 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99 .

Однак, колегія суддів не може погодитися із висновками місцевого господарського суду та вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до преамбули Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" він визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Даний Закон не регулює відносин, що склалися між сторонами у зв'язку з укладенням та виконанням угоди №2/07/01 від 07.08.2001, а питання щодо ведення сторонами бухгалтерського обліку господарських операцій та правомірності складення тих чи інших первинних документів не є предметом доказування в даній справі, до якого входять обставини, пов'язані з отриманням (чи неотриманням) відповідачем товарно-матеріальних цінностей та коштів на будівництво житлового будинку по вул. Ватутіна, 52 у м. Житомирі.

Проте, застосувавши до відносин сторін зі справи зазначені приписи Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (і не застосувавши норми ЦК України,) місцевий господарський суд не з»ясував , до якого типу відноситься укладена сторонами Угода, не здійснив оцінки наявних у матеріалах справи відповідних доказів, поданих на підтвердження передачі позивачем відповідачу матеріалів, обладнання, коштів .

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції припустився порушення вимог частини першої статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Однак, оскаржуване рішення таким вимогам не відповідає, а тому апеляційний господарський суд відповідно до ст. 103,п.1,3 ст.104 ГПК України вважає за необхідне його скасувати.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відносини сторін у даній справі є цивільними, виникли до набрання чинності ЦК України (до 01.01.2004року ) і продовжують існувати після набрання ним чинності, а отже, до цих відносин застосовуються положення ЦК України.

За змістом ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абз. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст. 392 ЦК України).

Предметом позову є визнання за позивачем права спільної часткової власності на матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку по вул.Ватутіна, 52 у м.Житомирі у розмірі 116333,78 гривень .

В силу статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункт 2.4 Положення про документарне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, видаткова накладна є первинним документом, яка підтверджує факт проведення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

Матеріалами справи підтверджується передача позивачем відповідачу товарно - матеріальні цінності та фінансові ресурси в розмірі 116333,78 гривень , що були використані відповідачем в процесі будівництва об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку по вул.Ватутіна,52 ( теп. Народицькій, 20) у м. Житомирі .

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 цього Кодексу).

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

За приписами вказаної норми, письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи, які повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.

На переконання колегії суддів, свідчення колишнього комерційного директора ПКФ «Геліос» Борисенко В.К. ( а.с.90-92) не являються належними та допустими доказами в розумінні наведених норм процесуального закону, оскільки носять суб»єктивний характер, а тому відхиляються з огляду на їх доказову неспроможність.

Апеляційний господарський суд не може погодитись з доводами відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність -це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судом встановлено, що відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Разом з тим, відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 року у справі № 2/214-НМ , яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 23.02.2012 року, встановлено, що 14.05.07 року укладено договір купівлі продажу, за яким ПП ВКФ "Геліос" (відповідач) продав, а ПП "Авест-А" купило об'єкт незавершеного будівництвом 10-ти поверхового житлового будинку, що розташований за адресою: м.Житомир, вул.Народицька, 20.

За таких обставин колегія суддів вважає, що саме з часу набрання законної сили постанови Рівненського апеляційного господарського суду - 04.10.2011 року позивачеві могло стати відомо про невизнання та порушення відповідачем його права як співвласника щодо розпорядження майном, а тому апеляційний господарський суд вважає, що порушене право підлягає захисту шляхом визнання права спільної часткової власності на матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку по вул.Народицька,20 у м.Житомирі у розмірі 116333,78 гривень .

Поряд з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про погашення зобов'язання відповідача перед позивачем в силу ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України ,оскільки відповідач не являється кредитором ПП ВКФ "Геліос", а є співвласником матеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку по вул.Народицька,20 у м.Житомирі у розмірі 116333,78 гривень .

Відповідно до ч.3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог ,якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Крім того ,при розподілі судового збору (державного мита) суд враховує вказівки, які містяться в п.6.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", згідно якого якщо приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках, коли позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд повинен виходити з такого. Якщо позов залишено без задоволення, державне мито не стягується. У разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

За таких обставин, враховуючи приписи п.1ч.2 ст. 4 закону України « Про судовий збір» ,з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 2326,68 грн.

Крім того ,відповідно до ч.4,5 ст. 49 ,ст. 105 ГПК України з відповідача підлягає до стягнення на користь апелянта судовий збір в розмірі 1163,34 грн.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Адміністрації державної прикордонної служби України задоволити.

Рішення господарського суду Житомирської області від 15 червня 2012 року у справі № 4/5007/35/12 скасувати.

Прийняти нове.

Позов задоволити.

Визнати за Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України право спільної часткової власності на матеріали та обладнання ,які були використані в процесі будівництва об»єкта незавершеного будівництвом житлового будинку по вул. Народницькій,20 у м. Житомирі на загальну суму 116333,78 грн.( сто шістнадцять тисяч триста тридцять три грн. 78 коп. )

Стягнути з приватного підприємства « Виробничо-комерційна фірма Геліос» (10 000 м.Житомир,вул. Малікова 8 кв.177, код ЄДРПОУ 22049099 ) на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 2326,68 грн. (дві тисячі триста двадцять шість грн.. 68 коп.

Стягнути з приватного підприємства « Виробничо-комерційна фірма Геліос» (10 000 м.Житомир,вул. Малікова 8 кв.177, код ЄДРПОУ 22049099 ) на користь Адміністрації державної прикордонної служби України (01601,м.Київ,вул. Володимирська,26) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1163,34 грн. (одну тисячу сто шістдесят три грн. 34 коп. )

Господарському суду Житомирської області на виконання означеної постанови видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Гулова А.Г.