Рішення № 27439756, 03.09.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.12 справа № 5015/2471/12

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача 1 Департаменту містобудування Львівської міської ради

відповідача 2 Львівської міської ради

про визнання окремої частини правочину, а саме запис у п. 8 Договору оренди землі від 30 березня 2010 року до 18 грудня 2011 року недійсним

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача - ОСОБА_3, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача 1 -Крумшин Н.М., довіреність в матеріалах справи;

від відповідача 2 -Поліщук О.С., довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до департаменту містобудування Львівської міської ради про визнання окремої частини правочину, а саме запис у п. 8 Договору оренди землі від 30 березня 2010 року до 18 грудня 2011 року недійсним.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 20.06.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12год. 50хв. 02.07.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 02.07.2012р. та від 18.07.2012р.

Крім того, ухвалою господарського суду Львівської області від 18.07.2012р. (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.07.2012р.) за клопотанням Позивача залучено в якості Відповідача Львівську міську раду.

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 20.08.2012р.

Представникам Сторін оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення представника Відповідача про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Протягом розгляду справи Позивачем та представником Позивача подано суду наступні документи: копію довіреності на право здійснення представництва; пояснення з приводу державної реєстрації договору оренди землі; клопотання про залучення в якості Відповідача Львівської міської ради та відкладення розгляду справи; письмове пояснення від 02.07.2012р. з додатком згідно опису; заяву про доручення доказів скерування Відповідачу 2 матеріалів позову; пояснення від 20.08.2012р. з додатками згідно опису.

Представник Відповідача 1 в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила повністю.

Протягом розгляду справи представником Відповідача 1 подано суду копію довіреності на право здійснення представництва, та заявлено про те, що спірний договір з Відповідачем 1 не укладався, а також звернуто увагу на необхідність державної реєстрації договору.

Представник Відповідача 2 в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила повністю, подала відзив, в якому просить припинити провадження у справі.

Протягом розгляду справи представником Відповідача 2 подано суду копію довіреності на право здійснення представництва та відзив на позовну заяву.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

11.03.2005р. між Львівською міською радою (Орендодавець) та Позивачем (Орендар) укладено договір оренди землі (далі -Договір 1), відповідно до п.1 якого, Орендодавець на підставі діючого Положення «Про оренду земельних ділянок у м.Львові та порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки»та ухвали Львівської міської ради «Про надання у короткострокову оренду земельних ділянок для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм у м.Львові»від 10.02.2005р. №2036 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_1 (Об'єкт оренди) для обслуговування павільйону.

Відповідно до Договору 1, площа земельної ділянки становить 0,0056га, кадастровий №4610136800:04:004:0032; строк дії Договору 1 -на 5 років до 10.02.2010р.

Договір 1 підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Об'єкт оренди передано за актом приймання-передачі від 11.03.2005р., який також підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

В матеріалах справи наявні технічні умови на водопостачання та водовідведення торгового павільйону по АДРЕСА_1, видані Позивачу ЛМКП «Львівводоканал»(№15 1265 від 25.03.2005р.), та технічні умови на електропостачання торгівельного павільйону за вказаною адресою, видані Позивачу ВАТ «Львівобленерго»за №277.115-1223 від 04.05.2005р., а також дозвіл №62 від 21.04.2005р. Сихівської районної адміністрації на влаштування Позивачем за вказаною адресою місцезнаходження Об'єкта оренди будівельного майданчика для встановлення торгового павільйону.

30.03.2010р. між Львівською міською радою (Орендодавцем) та Позивачем (Орендарем) укладено новий договір оренди землі (далі -Договір) щодо того ж Об'єкта оренди.

Відповідно до п.п.1, 2 Договору, Орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради №899 від 07.06.2007р. «Про затвердження Положення про організацію проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м.Львові»та ухвали Львівської міської ради №2311 від 18.12.2008р. «Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста»надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (Об'єкт оренди) для обслуговування малої архітектурної форми.

Відповідно до п.8 Договору, Договір від 30.03.2010р. укладено на 3 (три) роки до 18.12.2011 року .

Договір зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2010р. за №С-1692, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі С-3 вчинено запис.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Згідно доводів Позивача, ним отримано від в.о. голови Сихівської районної адміністрації попередження про демонтаж тимчасової споруди, встановленій на наданій в оренду земельній ділянці (Об'єкті оренди).

Позивачем надіслано Відповідачу 1 пропозиції про внесення змін до Договору, до яких додано проект змін до Договору, підтвердженням чого є фіскальний поштовий чек №7797 від 14.05.2012р. Відповідно до зазначеного проекту змін до Договору, Позивач пропонував внести зміни до п.8 Договору, виклавши такий наступного змісту, - п.8 Договір укладено на 3 (три) роки до 30.03.2013р.

Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази надання Відповідачами відповіді на зазначені пропозиції.

Поряд з цим суд зазначає, що Позивачем не обрано як спосіб захисту зобов'язання Відповідачів внести зміни до Договору, а наведені вище доводи прийняті судом як підтвердження наявності порушеного права Позивача.

Позивач стверджує про недійсність частини п.8 Договору: «до 18.12.2011 року», обгрунтовуючи суперечністю вимогам законодавства.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині Відповідача 2 виходячи з наступного.

Так, стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування в Україні і представляє територіальну громаду м. Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.

Згідно ч.3 ст.8 Господарського кодексу України, безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. (п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Згідно ч.2 ст.16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що підставою для користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідне рішення місцевої ради, та договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Аналогічна позиція зазначена у п.2.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. із змінами та доповненнями.

Як зазначено вище в мотивувальній частині рішення, земельна ділянка згідно Договору надавалась для обслуговування малої архітектурної форми (п.1 Договору), та спірний Договір (відповідно до п.1 якого) укладено між Сторонами на підставі ухвали Львівської міської ради №2311 від 18.12.2008р. «Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста»(далі -Ухвала №2311).

Відповідно до п.2 ухвали Львівської міської ради №2311 від 18.12.2008р. «Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста», Управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування провести оформлення договорів оренди землі терміном на: 3.1 - 5 років; 3.2 -3 роки; 3.3 -1 рік.

При цьому, строк у 3 (три) роки, встановлений п.3.2 Ухвали №2311 для малих архітектурних форм, визначених Перспективною схемою розміщення малих архітектурних форм як частиною Програми комплексного благоустрою території міста, розміщених на магістральних вулицях, які потребують заміни на типові малі архітектурні форми протягом 2 років після затвердження типових малих архітектурних форм (згідно з додатками 7-12 до Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста).

Позивачу ж надана земельна ділянка в оренду згідно додатку №10 до Ухвали №2311 (п.19).

При цьому суд зазначає, що Ухвалою №2311 визначено строк оренди для Позивача у 3 (три) роки без будь-яких обмежень чи умов.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що строк договору оренди з Позивачем, згідно Ухвали №2311, повинен становити 3 (три) роки.

Відповідно до ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно ст.251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

В силу вимог ст.4 Цивільного кодексу України, ухвали Львівської міської ради, в тому числі Ухвала №2311, є актом цивільного законодавства. Укладений ж між Сторонами Договір є правочином.

Відповідно до ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно ст.253, ч.1 ст.254 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок; строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Відповідно до п.8 Договору, Договір від 30.03.2010р. укладено на 3 (три) роки до 18.12.2011 року .

Враховуючи вищенаведене, в тому числі необхідність відповідності Договору Ухвалі №2311, суд зазначає, що викладення у Договорі запису: «до 18.12.2011 року»суперечить вимогам законодавства, оскільки обмежує трирічний строк, на який, у відповідності до Ухвали №2311, укладався Договір.

При цьому суд зазначає, що в Ухвалі №2311 жодним чином не вказано про пов'язаність початку перебігу строку дії Договору до дати прийняття Ухвали №2311, як про це зазначає Відповідач 2. В п.3.2 Ухвали №2311 зазначено про необхідність укладення договорів терміном на 3 (три) роки.

Відповідно ж до ч.ч.1, 2 ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; договір набирає чинності з моменту його укладення.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що строк дії Договору починається з моменту його укладення, тобто з 30.03.2010р. і визначається роками, тобто на 3 (три) роки.

Щодо доводів Відповідача 2 про те, що строк дії Договору встановлений у 3 роки з моменту винесення Ухвали №2311 (18.12.2008р.) суд додатково до вищенаведеного зазначає, що строк договору, в силу вимог ст.ст.631, 638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, не може почати перебіг до моменту укладення самого договору, оскільки є істотною умовою такого; крім того, до моменту укладення Договору правовідносини, визначені ним, між Сторонами існувати не могли, оскільки їх виникнення пов'язане безпосередньо з самого Договору.

Крім того, додатковим обгрунтуванням суперечності вимогам законодавства зазначення у п.8 Договору запису: «до 18.12.2011 року» є наступне.

Так, згідно ч.2 ст.179 Господарського кодексу України, Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Відповідно до ч.3 ст.184 Господарського кодексу України, укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно ч.2 ст.14 Закону України «Про оренду землі», типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

У Типовому Договорі оренди землі, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004р. N220 (із змінами та доповненнями), пункт 8 Типового договору викладено наступним змістом: «Договір укладено на _____ років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою)».

Відтак, чинним законодавством (Постанова КМУ від 03.03.2004р. N220) визначено укладення договору оренди землі у роках, - із записом на яку кількість років такий укладається.

Положення ж укладеного між Сторонами Договору: «до 18.12.2011 року»не відповідає вимогам зазначеної Постанови КМУ та умовам Типового договору.

У пункті 43 Типового договору зазначено: «43. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.».

При цьому, з приводу доводів Відповідача 2 щодо непроведення державної реєстрації Договору, а відтак, його не укладення та нечинності, суд зазначає наступне.

Укладений між Сторонами Договір, як у ньому зазначено, зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2010р. за №С-1692, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі С-3 вчинено запис.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про оренду землі»(в редакції, чинній на момент укладення Договору), договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст.20 Закону України «Про оренду землі»(в редакції, чинній на момент укладення Договору), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п.п.2 п.б) ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(«Повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища»), в редакції, чинній на момент укладення Договору, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі.

Згідно п.3 «Порядку державної реєстрації договорів оренди землі», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998р. N2073 (чинною на момент укладення спірного Договору, - постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2011р. N791) (далі -Порядок державної реєстрації), державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Відповідно до п.п.12, 13 Порядку державної реєстрації, факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи; печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди); після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком.

Як зазначено вище, укладений між Сторонами Договір зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2010р. за №С-1692, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі С-3 вчинено запис, наведене зазначено у тексті Договору, підписаному уповноваженою особою, скріпленому гербовою печаткою.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що станом на час укладення Договору (30.03.2010р.) проведено його державну реєстрацію, відтак, Договір укладено відповідно до вимог діючого на момент укладення законодавства.

При цьому суд звертає увагу на суперечливість викладеної у відзиві позиції Відповідача 2 щодо неукладення спірного Договору, оскільки на сторінці 2 відзиву Відповідач 2 визнає, що спірний Договір було укладено.

Також суд зазначає, що незважаючи на зазначення Відповідачем 2 про неукладення Договору, протягом 30.03.2010р. по час подання позову Позивачем сплачувалась орендна плата за землю згідно Договору, що не заперечується Відповідачами та підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями та листом ДПІ у Сихівському районі м.Львова №8030/10/17-1/2271 від 25.07.2012р.

Наведене підтверджує факт виконання Договору обома Сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст.217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що Договір укладався на підставі акту законодавства (Ухвала №2311) та повинен йому відповідати, беручи до уваги дату укладення Договору (30.03.2010р.) та зазначення в п.3.2 Ухвали №2311 про необхідність укладення такого строком на 3 (три) роки, враховуючи те, що строк дії Договору повинен визначатись (обраховуватись) з моменту його укладення (з 30.03.2010р.), беручи до уваги також те, що запис: «до 18.12.2011 року» обмежує встановлений Ухвалою №2311 та Договором трирічний строк, враховуючи також те, що в Ухвалі №2311 жодним чином не вказано про пов'язаність початку перебігу строку дії Договору до дати прийняття Ухвали №2311, також, беручи до уваги невідповідність положення п.8 Договору («до 18.12.2011 року») вимогам Типового договору, суд приходить до висновку про суперечність положення п.8 Договору («до 18.12.2011 року») вимогам законодавства, а відтак, наявності підстав до визнання п.8 Договору в цій частині недійсним.

При цьому суд зазначає про відсутність правових підстав до задоволення позову в частині позовних вимог до Відповідача 1, оскільки Відповідач 1 не є стороною укладеного Договору та в матеріалах справи відсутні, Позивачем не надані докази порушення права Позивача (про захист якого просить у позовній заяві останній) Відповідачем 1.

З врахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову в частині вимог до Відповідача 1.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

03.09.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 10.09.2012року.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи часткове задоволення позовної вимоги, заявленої до Відповідачів 1, 2, судові витрати у справі слід покласти рівними частинами на Відповідача 2 та Позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсною окрему частину правочину, - запис: «до 18 грудня 2011 року»у пункті 8 договору оренди землі від 30.03.2010р., укладеному між Львівською міською радою (79006, м.Львів, пл.Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (79052, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1), зареєстрованому у Львівській міській раді 30.03.2010р. за №С-1692.

3. Стягнути з Львівської міської ради 79006, м.Львів, пл.Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896) на користь ОСОБА_1 (79052, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 536,5грн. судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до вимог ст.ст.115-116 ГПК України.

Суддя Фартушок Т.Б.