Рішення № 27439304, 21.06.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.12 Справа№ 5015/1267/12

за позовом прокурора Сихівського району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради в особі міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання та професійної орієнтації учнів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Росан Буд»

про витребування у Відповідача нежитлових приміщень площею 990 м2, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мироного, 13;

зобов'язання Відповідача повернути спірні нежитлові приміщення у розпорядження Львівської міської ради

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від прокурора -Татарин Ю.Б., ст.помічник прокурора;

позивача - не з'явився;

від відповідача -Маричева О.Д. , довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Прокурор Сихівського району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради в особі міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання та професійної орієнтації учнів звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Росан Буд»про витребування у Відповідача нежитлових приміщень площею 990 м2, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мироного, 13; зобов'язання Відповідача повернути спірні нежитлові приміщення у розпорядження Львівської міської ради.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 02.04.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12год. 45хв. 19.04.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 19.04.2012р., 03.05.2012р., 21.05.2012р., 07.06.2012р. Строк розгляду спору продовжено за клопотанням Сторони відповідно до ухвали господарського суду Львівської області по даній справі від 21.05.2012р. Відповідно до ухвали господарського суду Львівської області по даній справі від 18.06.2012р., у зв'язку з хворобою судді, розгляд справи відкладався на 12год. 00хв. 21.06.2012р.

Представникам Учасників по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38 господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані (оголошені) Учасникам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та повідомлення представників Учасників про оголошення ухвал), зазначалось, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Прокурор в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю.

Протягом розгляду справи Прокурором подано письмове повідомлення до суду від 11.06.2012р. №6к.

Представники Позивача в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання (письмова розписка представника); протягом розгляду справи жодних документів не надали. Проте, представником Позивача по явці протягом розгляду справи позов підтримано та від Позивача надходило клопотання про відкладення розгляду справи від 07.06.2012р. (задоволено).

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила повністю.

Протягом розгляду справи представниками Відповідача подано суду наступні документи: довіреності на право здійснення представництва; клопотання про застосування трирічного строку позовної давності; відзив на позовну заяву та доповнення до відзиву; лист про надання суду документів з додатками згідно опису від 11.06.2012р.; копію інвестиційного договору з додатками; клопотання про відкладення розгляду справи від 28.04.2012р.; клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (задоволено); довідку про включення Відповідача в ЄДРПОУ.

Суд зазначає, що в позовній заяві Прокурором заявлено про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежитлові приміщення. Розгляд заяви відкладався. З приводу поданої заяви суд, керуючись ст.ст.66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що Прокурором не наведено достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, відтак, в заяві відмовлено. Крім того суд зазначає про відмову в задоволенні позову, а відтак, безпідставності вжиття таких заходів.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

20.12.1994р. між Міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Галицького району м.Львова (правонаступником якого є Міжшкільний навчально-виробничого комбінат трудового навчання та професійної орієнтації учнів) та Мушкетом І.Р. укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 990м2, що знаходиться у м.Львові по вул.Панаса Мироного, 13 та позначене в технічному паспорті літерою «А-2»(далі -Приміщення), яке, в подальшому, зареєстроване на праві власнсоті за Мушкетом І.Р. (витяг з реєстру права власності на нерухоме майно №14463506 від 07.05.2007р.).

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2007р., Мушкет І.Р. продав Приміщення ТзОВ «Панорама ЛТД», (витяг з реєстру права власності на нерухоме майно №14848331 від 11.06.2007р.).

17.07.2007р. ТзОВ «Панорама ЛТД»відчужило Приміщення ТзОВ «РОСАН-ІНВЕСТ»за договором купівлі-продажу, (витяг з реєстру права власності на нерухоме майно №15654165 від 21.08.2007р.).

24.06.2008р. ТзОВ «РОСАН-ІНВЕСТ»відчужило Приміщення Лвівському ВАТ «ГАЛАНТ»на підставі договору купівлі-продажу, (витяг з реєстру права власності на нерухоме майно №193969920 від 03.07.2008р.).

На підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2008р. Львівське ВАТ «ГАЛАНТ»відчужило приміщення ПП «Житловий комплекс «Парковий»», (витяг з реєстрації права власності на нерухоме майно №20905630 від 13.11.2008р.).

Згідно ухвали господарського суду Львівської області від 16.07.2009р. у справі №15/136 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Росанбуд»до приватного підприємства «Житловий комплекс «Парковий»»про стягнення заборгованості затверджено мирову угоду, на підставі якої право власності на Приміщення перейшло до Відповідача по справі та зареєстроване за Відповідачем згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23557379 від 12.08.2009р.

Львівська міська рада звернулась з позовною заявою, в якій просила визнати недійсними договори купівлі-продажу Приміщення, укладені 20.12.1994 року між Міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Галицького району м.Львова та Мушкетом І.Р., 06.2007 року - між Мушкетом І.Р. та ТзОВ "Панорама ЛТД", і 17.07.2007 року - між ТзОВ "Панорама ЛТД" та ТзОВ «Росан - Інвест", - на підставі ст.48 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) та ст.ст.203, 215 ЦК України (в редакції 2004 року).

Недійсність договору купівлі-продажу від 20.12.1994 року, укладеного між кільним навчально-виробничим комбінатом (далі - МНВК) Галицького ну м.Львова та Мушкетом І.Р., позивач обґрунтовував тим, що він суперечить вимогам закону, чинного на момент укладення договору, а саме: ст.7 Закону України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування" та ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу атизацію)", якими встановлено, що право на відчуження об"єкту комунальної власності належить виключно органу місцевого самоврядування.

Недійсність інших договорів позивач пов"язував з недійсністю першого.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 25.06.2008р. у справі №2-190 2008р. позов задоволено. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 08.12.2008р. у справі №22ц-2036/08р. рішення Сихівського районного суду м.Львова від 25.06.2008р. залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 24.06.2009р. касаційну скаргу ТзОВ «Росан-інвест»на рішення Смхівського районного суду м.Львова від 25.06.2008р. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 08.12.2008р. задоволено частково, судові рішення скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 19.01.2010 року в задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено. Рішення суду оскаржив відповідач - Міжшкільний навчально-виробничий комбінат (далі - МНВК) Сихівського району м.Львова, який є правонаступником МНВК Галицького району м.Львова. в особі представника Канишина В.І., просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити позов. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 08.12.2011 року апеляційну скаргу МНВК Сихівського району м.Львова задоволено частково, рішення Сихівського районного суду м.Львова від 19.01.2010 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов Львівської міської ради задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 990,0 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. П.Мирного, 13, укладений 20.12.1994 року між Міжшкільним навчально-виробничим комбінатом Галицького району м.Львова та Мушкетом І.Р. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Ухвала набрала законної сили.

При винесенні судового рішення 08.12.2011р. апеляційний суд частково задовільнив позовні вимоги керуючись ст.48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) з мотивів невідповідності вимогам закону договору; при цьому суд керувався ст.7 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" та ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції, чинній на момент укладення договору, оскільки право на відчуження Приміщень належало Львівській міській раді так як Приміщення належали до комунальної власності.

Судом встановлено, та встановлено також апеляційним судом Львівської області в рішенні від 08.12.2011р., що Приміщення було зареєстроване за МНВК Галицького району м.Львова на праві комунальної власності на підставі рішення виконавчого комітету Галицької районної ради народних депутатів №487 від 31.12.1992 року.

Прокурор нормативно обгрунтовує доводи позовної заяви ч.2 ст.48 ЦК УРСР (1963 року), згідно якої по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою; ст.215 ЦК України (в редакції 2004 року), та ч.1 ст.203 ЦК України в редакції чинній на момент укладення двох наступних договорів.

Крім того Прокурор зазначає, що в своїй ухвалі від 24.06.2009 року Верховний Суд України, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, вказував на те, що у разі подання позову про визнання недійсним відплатного договору особою, яка і не була стороною цього договору, але вважає себе власником майна, це майно не може бути передане власнику в порядку застосування загальних наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України. У такому разі майно може бути повернуте позивачеві, який вважає себе власником майна, за наявності позову про витребування майна (віндикаційного позову) з підстав, визначених ст. 387, 388 ЦК України, оскільки норми цих статтей встановлюють спеціальні правила для захисту права власності у випадках, коли майно за відплатним договором набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Прокурор зазначає, що право розпорядження річчю є похідним від права власності; в контексті ст.ст. 658, 203 ЦК України, право розпорядження, в тому числі й відчуження, належить власникові.

Прокурор робить висновок, що правочини вчинено з порушенням вимог Земельного кодексу України, а також особами, які не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності, тобто з порушенням вимог ч.1, ч.2 ст. 203 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 215, ст.216 ЦК України, є підставою для визнання їх недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів.

При цьому як на підставу позовних вимог Прокурор посилається як на статті 330, 388 Цивільного кодексу України, так і на ст.387 Цивільного кодексу України, а також і на ст.1212 Цивільного кодексу України, та робить висновок, що оскільки, ТзОВ «Росан Буд»не є стороною недійсного правочину, набуло власності на спірне майно в осіб, які не мали права його відчужувати, тобто не у власника і не в особи, яка вправі була розпоряджатися спірним майном, спірне майно підлягає поверненню законним власникам та розпорядникам, тобто Львівській міській раді в особі територіальної громади м.Львова.

Крім того Прокурор зазначив, що прокуратурою району 29.06.2011 року винесено постанову про порушення кримінальної справи №179-0072 за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення при відчуженні нежитлового приміщення МНВК службовими особами Міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання та професійної орієнтації учнів Сихівського району м.Львова ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України, по якій на даний час триває досудове слідство. З приводу порушення кримінальної справи суд зазначає, що підстав до зупинення провадження у справі до винесення судом рішення за результатами розгляду кримінальної справи немає, оскільки відсутні доводи щодо неможливості розгляду даної справи до винесення судового рішення у кримінальній справі, так як факт визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.12.1994р. встановлений.

За результатами розгляду справи по суті та оцінки доказів суд зазначає, що позов Прокурора не підлягає до задоволення з наступних підстав:

1. Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. З врахуванням вищенаведеного, встановленням судом та зазначенням Прокурором, що Приміщення набуте Відповідачем за належною правовою підставою, позов не підлягає задоволенню з цих підстав.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України визначає підстави повернення майна у випадку набуття майна без достатньої правової підстави, або коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Проте, Приміщення набуті Відповідачем за правовою підставою, яка пізніше не відпала; крім того, спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами Цивільного кодексу України (як зазначено і у вищеописаній ухвалі Верховного Суду України). Відтак, підстави до задоволення позову на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України в суда також відсутні.

2. Суд зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати ст.ст.330, 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.2 ст.388 Цивільного кодексу України, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Проте, право власності на приміщення набуто Відповідачем не в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Крім того, Відповідно до ч.3 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Проте, майно Відповідачем набуте відплатно (підтвердженням чого є відплатність описаних вище договорів купівлі-продажу та виписки з банківських рахунків та платіжні доручення на підтвердження здійснення оплат за придбання Приміщення) та в особи, яка станом на час набуття майна мала право його відчужувати.

3. Згідно з ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З даного приводу суд зазначає, що Прокурор, застосовуючи ст.388 Цивільного кодексу України, як підставу позовних вимог зазначає вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п.3 ч.1 ст.388 ЦК України).

При цьому суд наголошує, що ст.ст.330, 388 ЦК України дають право на заявлення віндикаційного позову власнику майна, а п.3 ч.1 ст.388 ЦК України встановлює умову вибуття майна з володіння власника поза його волею.

Проте, як зазначено вище, встановлено судом та апеляційним судом Львівської області в рішенні від 08.12.2011р., та стверджується Прокурором у позовній заяві, Приміщення було зареєстроване за МНВК Галицького району м.Львова на праві державної (оскільки станом на цей час комунальна власність не була визначена законодавством, про що описується нижче) власності на підставі рішення виконавчого комітету Галицької районної ради народних депутатів №487 від 31.12.1992 року.

Згідно Закону України «Про власність», в редакції діючій на зазначений період часу, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними (ст. 2 Закону України «Про власність»). Як випливає з вищевикладеного, МНВК не міг отримати спірний об'єкт на праві комунальної власності, адже діюче на той час законодавство, окремо, не виділяло такої форми власності.

В матеріалах справи відсутні, Учасниками не наведені доводи та не подані докази того, а також не заявлено клопотання в порядку ст.38 ГПК України щодо отримання таких, що Львівська міська рада була власником Приміщень.

Крім того суд зазначає, що Прокурором додано до позовної заяви було надано Розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради за №623 від 22.07.2005р. про оформлення територіальній громаді м.Львова права комунальної власності на будівлю на вул.П.Мирного,13 (в технічному паспорті під літерою Б-1) загальною площею 81,6 кв.м. На підставі цього Розпорядження 22 липня 2005 року було видане Свідоцтво про право власності на будівлю №С-00781 та 29 липня 2005 року було зареєстроване право власності в Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки реєстраційний №11563681. Однак, Приміщення, як вбачається з договору купівлі-продажу від 20.12.1994р., всіх наступних договорів та витягів про реєстрацію права власності на Приміщення, позначені літерою А-1, та мають площу 990м2. З даного приводу Прокурор та представник Відповідача пояснили, що за даною адресою знаходяться два різних приміщення: позначене літерою Б-1 площею 81,6м2, та позначене літерою А-1 площею 990м2, а документи щодо приміщення площею 81,6м2 Прокурором долучено до позовної заяви помилково, та вони не стосуються спірного Приміщення.

Суд зазначає, що Приміщення вибули з володіння міжшкільного навчально-виробничого комбінату Галицького району м.Львова (правонаступником якого є Міжшкільний навчально-виробничого комбінат трудового навчання та професійної орієнтації учнів) за описаним вище договором купівлі-продажу від 20.12.1994р., що підтверджують всі Учасники процесу. Відтак, Приміщення вибули з володіння з волі власника. Будь-яких доводів щодо вибуття Приміщення не з волі власника Прокурором не наведено, та в матеріалах справи такі відсутні.

4. Щодо заяви Відповідача про застосування трирічного строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 258 Цивільного кодексу України не передбачає можливості застосування спеціальної позовної давності до позову про витребування з незаконного володіння нежитлового приміщення.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму ВСУ №20 від 22.12.95 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», «На пред'явлення позову про витребування належного громадянинові майна, інших вимог про захист приватної власності поширюється встановлений ст.50 Закону «Про власність»і ст. 71 ЦК (в ред. 1963р. аналог ст. 257 ЦК України) трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачене законом».

Згідно ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Прокурор зазначає, що 26.11.2007р. Львівська міська рада звернулась з позовною заявою про визнання вищеперерахованих договорів купівлі-продажу недійсними.

Крім того, у вищезгаданому рішенні апеляційного суду Львівської області від 08.12.2011р. у справі №22-ц-2712/11 за апеляційною скаргою Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Сихівського району м.Львова на рішення Сихвського районного суду м.Львова від 19.01.2010р. у справі за позовом Львівської міської ради до Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Сихівського району м.Львова та інших осіб про визнання недійсними договорів купівлі-продажу зазначено, що про продаж Приміщення Львівська міська рада дізналася з листа Сихівської районої адміністрації від 14.09.2007р. та інформації, наданої 13.09.2007р. обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Також, як зазначено вище, перше рішення у справі щодо визнання договорів купівлі-продажу недійсними за позовом Львівської міської ради до міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання та професійної орієнтації учнів винесено Сихівським районним судом м.Львова ще 25.06.2008р.

Суд зазначає, що протягом розгляду справи представники Учасників не заперечили та підтвердили дату, коли Львівська міська рада та міжшкільний навчально-виробничий комбінат трудового навчання та професійної орієнтації учнів дізналися про порушення їх права та осіб, які їх порушили, а також про сутність порушеного права, - відчуження приміщення.

При цьому суд зазначає, що подання віндикаційного позову (підстава (п.3 ч.1 ст.388 ЦК України) яку Прокурор зазначає як підставу позовних вимог) не стоїть в залежності від визнання чи невизнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким Приміщення вибуло з володіння власника, оскільки, як випливає зі змісту ст.ст.330, 388 ЦК України, і аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у вищеописаній ухвалі, подання віндикаційного позову в даному випадку стоїть в залежності тільки від факту вибуття з володіння майна. При чому питання щодо задоволення позову про витребування такого майна не залежить від того чи визнано недійсним правочин, за яким відчужено майно чи ні (в тому числі з підстав, з яких такий визнано недійсним в нашому випадку), а залежить тільки від того, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею. З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що строк позовної давності для подання позову Прокурором не може бути поставлений в залежність від дати набрання законної сили рішенням суду про визнання договору 2007р. недійсним.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про сплив строку позовної давності щодо позовних вимог про витребування Приміщення.

Відповідно до частини третьої ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд зазначає, що Прокурором не наведено жодного доводу як і не вказано про поважність причин пропуску строку позовної давності, а подання позову про визнання недійсним правочину, за яким Приміщення вибуло з володіння, не може бути причиною пропущення строку позовної давності з наведених вище підстав (незалежності подання одного позову від іншого).

Крім того, щодо доводів з приводу того, що Приміщення неодноразово перепродавались суд зазначає, що відповідно до ст.262 Цивільного кодексу України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Також суд зазначає, що відсутні обставини, які б вказували на підстави зупинення чи переривання строку позовної давності. Позовні вимоги про визнання недійсними договорів та витребування майна за своїм характером є різними (віндикаційний та негаторний) та, враховуючи також, в тому числі встановлені описаною ухвалою Верховного Суду України, визнання договорів недійсними та витребування майна є окремими вимогами та не поставлені в залежність одна від одної.

Щодо позиції Прокурора про те, що Прокурор дізнався про порушення права власника Приміщення тільки під час проведення прокурорської перевірки в межах трирічного строку суд зазначає, що, як наведено вище, згідно ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, строк позовної давності визначається та має перебіг для власника Приміщення, тобто особи, право якої порушено, а не для Прокурора. При цьому суд також зазначає, що якщо б строк позовної давності у спорах, які не стосуються порушення прав особисто прокурорів чи прокуратури, мав би свій перебіг з моменту, коли прокурор дізнається про порушення права якоїсь особи, то застосування такого взагалі б втрачало зміст.

5. Також суд зазначає, що у позовній заяві Прокурор просить:

витребувати у Відповідача нежитлові приміщення площею 990м2, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мироного, 13;

зобов'язати Відповідача повернути спірні нежитлові приміщення у розпорядження Львівської міської ради.

З приводу заявлених позовних вимог суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому, відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Згідно ж п.3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що позовні вимоги при подачі віндикаційного позову в данному випадку повинні бути спрямовані на повернення у володіння майна власнику, та загалом у власність.

Відтак, задоволення позовних вимог Прокурора про повернення у розпорядження Львівській міській раді майна при тому, що останній таке не передається у володіння чи користування, не є віндикацією в розумінні ст.ст.330, 388 ЦК України, якими прокурор обґрунтовує підставу позову, а відтак, задоволення заявлених позовних вимог неможливе в тому числі з наведеної підстави.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі доводів, описаних у пунктах 1-5 мотивувальної частини рішення суду, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позову та наявності підстав до відмови в позові повністю.

Щодо інвестиційного договору №1/10/2008 від 16.10.2008р., укладеного між ТзОВ «Росан-Інвест», ВАТ фірма «ГАЛБУД»та управлінням капітального будівництва Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради суд зазначає, що даний інвестиційний договір не містить положень, які б вказували на те, що він стосується спірного Приміщення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

21.06.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26.06.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за державою.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ч.1 ст.61, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

2. В заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежитлові приміщення відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.