Рішення № 27431412, 01.11.2012, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 1522/3902/12

Провадження № 2/1522/6801/12

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

«01»листопада 2012 року

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Погрібного С.О.

за секретаря - Малини-Муравенко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про тлумачення заповіту, усунення від права на спадкування, припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання спадкоємцем, зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину, стягнення матеріальної та моральної шкоди, за участі третьої особи -Шостої одеської державної нотаріальної контори, -

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3, після уточнення позовних вимог просили здійснити тлумачення заповіту їх померлої матері ОСОБА_7, визначивши, що остання заповіла на користь відповідача 1/5 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1; усунути відповідача від права на спадкування після померлої ОСОБА_7 за законом 4/15 частин вказаної квартири та від права на спадкування 1/3 прав та обов'язків ОСОБА_7, як замовника реконструкції зазначеної квартири; припинити право відповідача на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7, що складається з 1/5 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, з компенсацією відповідачу за рахунок позивачів вартості зазначеної частки з вирахуванням сплати позивачами комунальних послуг за час користування квартирою відповідачем; визнати за позивачами право власності на вказану спірну квартиру по Ѕ частці за кожним.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. За розпорядженням Органу приватизації Приморського району м. Одеси № 1227 від 04 грудня 1996 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_7, її сину -ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10. 30 вересня 1997 року ОСОБА_7 заповіла відповідачу ОСОБА_3 належну їй частку вказаної квартири. У 1998 році за рахунок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконано реконструкцію квартири, за результатами якої загальна площа квартири була збільшена з 62,4 кв.м. до 84,8 кв.м. Розпорядженням Приморської районної адміністрації № 1367 від 1999 року, збережено до подальшої експлуатації здійснену реконструкцію. 20 березня 2011 року ОСОБА_7 потрапила до лікарні. Відповідач, дізнавшись про це першим, не сповістив родичів про це, ухилявся від допомоги захворілій матері. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Сторони справи, як діти померлої, є спадкоємцями першої черги за законом, відповідач також є спадкоємцем за заповітом. З метою реалізації спадкових прав сторони звернулись до Шостої одеської державної нотаріальної контори із відповідними заявами. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2002 року у справі № 2-1483/02 визнано недійсним розпорядження Органу приватизації Приморського району міста Одеси № 1227 від 04 грудня 1996 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 в частині приватизації житла на ОСОБА_1 та членів його сім'ї, визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру, виключено з числа власників зазначених осіб, зобов'язано Орган приватизації Приморського району міста Одеси внести відповідні зміни до свідоцтва про право власності на житло. За результатами виконання рішення суду видано нове свідоцтво про право власності на житло на ОСОБА_7 Таким чином, після прийнятого судом рішення, незрозумілим є склад спадщини за заповітом від 30 вересня 1997 року. Позивачі вважають, що відповідач має успадкувати 1/5 частину спірної квартири, оскільки саме цією часткою майна розпоряджалася померла під час складення заповіту. При цьому вони вказують на те, що спадкова частина майна має бути обчислена без врахування здійсненої реконструкції квартири, оскільки її було здійснено без участі відповідача. Також позивачі вказали на те, що медичний діагноз відповідача («буйна психопатія»), унеможливлює сумісне проживання із ним, тому вони вимагають припинення його права на належну йому частку майна із виплатою компенсації.

Відповідачем ОСОБА_3 подано зустрічний позов, яким позивач після уточнення просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати, що розмір спадщини збільшувався двічі -за результатами реконструкції 2000 року та за рішенням Приморського районного суду м. Одеси; зобов'язати завідувача Шостої одеської нотаріальної контори видати йому свідоцтво про право власності на спадкове майно за заповітом, яке складається з 1/5 частини та 4/5 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1, стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію на відшкодування матеріальної шкоди у сумі 185 344,01 гривень; стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на його користь та на користь його дружини -ОСОБА_11 та дочки -ОСОБА_12 грошову компенсацію на відшкодування матеріальної шкоди у сумі 10 611,90 гривень, та на відшкодування моральної шкоди 40 048 гривень.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2012 року відмовлено у прийнятті доповнення до зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 в частині вимог, заявлених до ОСОБА_13 в цілому, а також в частині вимог, заявлених до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування моральної та майнової шкоди та поданих до суду в заявах від 26 вересня 2012 року та 31 жовтня 2012 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом послався на наступне. Позовні вимоги за первісним позовом є необґрунтованими, безпідставними, заявленими із порушенням процесуальних строків. Відмову нотаріусів та завідувача Шостої одеської державної нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину позивач вважав незаконною та такою, що порушує його права. Також позивач вказав, що за час розгляду справи йому спричинено значної матеріальної шкоди та моральних страждань, на відшкодування яких він потребує грошової компенсації, розмір якої розраховано за доданою до позову таблицею.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2, яка також представляє інтереси позивача ОСОБА_1 за довіреністю, позовні вимоги за первісним позовом підтримала, зустрічний позов ОСОБА_3 не визнала, вважала його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом не визнав, зустрічний позов підтримав.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_5, який обіймає посаду завідувача Шостої одеської державної нотаріальної контори, та відповідачка ОСОБА_6, яка обіймає посаду державного нотаріуса Шостої одеської державної нотаріальної контори, в судовому засіданні позовні вимоги за зустрічним позовом не визнали вважали їх такими, що не підлягають задоволенню.

Треті особи за зустрічним позовом -ОСОБА_11, ОСОБА_12, в судовому засіданні заперечили проти первісного позову, підтримали зустрічні позовні вимоги.

В судовому засіданні 01 листопада 2012 року відповідач ОСОБА_3 та треті особи на його стороні самовільно залишили залу судових засідань, що є самостійною підставою для розгляду справи за їх відсутності у порядку заочного розгляду. За правилом ч. 5 ст. 169 ЦПК України наслідки, визначені частинами другою -четвертою цієї статті, настають і в разі, якщо сторона залишить залу судового засідання. Втім, до цього моменту зазначені особи повною мірою скористалися своїми процесуальними правами: відповідач ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом, надавав пояснення, а також наявні докази на доведення своїх пояснень та заперечень проти позову. Окрім цього, відповідач ОСОБА_3 та треті особи були присутні на оголошенні рішення суду. Тому, з урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для ухвалення заочного рішення у справі, розглянув справу в очному порядку.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін та наданих ними доказів.

Згідно Розпорядження Органу приватизації Приморського району м. Одеси № 1227 від 04 грудня 1996 року та відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 04 грудня 1996 року квартира за адресою: АДРЕСА_1, належала на праві власності ОСОБА_7, її сину -ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

30 вересня 1997 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_14, згідно якого заповіла належну їй частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, своєму сину ОСОБА_3

Протягом 1998 року за рахунок дітей ОСОБА_7 -ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаній квартирі було проведено роботи з реконструкції, за результатами яких загальна площа квартири була збільшена з 62,4 кв.м до 84,8 кв.м. Розпорядженням Приморської районної адміністрації № 1367 від 1999 року, проведену реконструкцію квартири збережено до подальшої експлуатації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим відділом РАГС Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси 24 березня 2001 року.

Шостою одеською державною нотаріальною конторою прийнято подані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини за законом після смерті їх матері ОСОБА_7 До складу спадщини входить квартира за адресою: АДРЕСА_1. «10»вересня 2001 року Шостою одеською державною нотаріальною конторою прийнято та зареєстровано заяву ОСОБА_3 про прийняття вищевказаної спадщини померлої матері за заповітом.

25 листопада 2002 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2-1483/02 визнано недійсним розпорядження Органу приватизації Приморського району м. Одеси № 1227 від 04 грудня 1996 року про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1, на ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, видане на ім'я ОСОБА_7; визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на житло -квартиру за адресою: АДРЕСА_1, виключено з числа власників ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, зобов'язано Орган приватизації Приморського району міста Одеси внести відповідні зміни до свідоцтва про право власності на житло.

Розпорядженням УЖКГ Виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 березня 2003 року внесено зміни до свідоцтва про право власності на житло від 04 грудня 1996 року. При цьому, у зв'язку з технічною неможливістю внесення змін в раніше виданий пакет приватизаційних документів видано нове свідоцтво про право власності на житло на ім'я ОСОБА_7 тією ж датою та під тими самими номерами.

08 травня 2007 року у Шостій одеській державній нотаріальній конторі відмовлено спадкоємцям у видачі свідоцтв про право на спадщину у зв'язку із неможливістю встановлення частки спадкового майна (квартири), що повинна бути успадкована кожним з спадкоємців за визнаним частково недійсним свідоцтвом про право власності та новим свідоцтвом на житло ОСОБА_7

Таким чином, на цей час, сторони не мають можливості оформити своє право на спадщину у загальному порядку внаслідок існуючого спору щодо тлумачення заповіту між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також невизначеності розміру часток у спірному майні.

Стосовно позовних вимог щодо тлумачення заповіту.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2004 року) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки спір щодо тлумачення заповіту виник до набрання чинності Цивільним кодексом України (2004 року), але продовжує існувати і на цей час, до цього спору має бути застосоване положення Цивільного кодексу України (2004 року).

Відповідно до ст. 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями, а у разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із змістом заповіту ОСОБА_7, на випадок своєї смерті вона зробила таке розпорядження: «належну мені на праві приватної власності частину квартири АДРЕСА_1 заповідаю ОСОБА_3». Оскільки на час складання заповіту (30 вересня 1997 року) ОСОБА_7 належала 1/5 частина вказаної квартири, то і заповісти вона могла лише цю частину, її волевиявлення було спрямоване на заповідання саме цієї частки. В іншому випадку у заповіті мало б бути зазначено, що спадкодавець заповідає певній особі усе своє майно (або його частину), що їй належатиме на момент смерті. Такого застереження заповіт ОСОБА_7 не містить, передбачити можливе скасування розпорядження органу приватизації в момент складання заповіту ОСОБА_7 також не могла.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність здійснити тлумачення заповіту ОСОБА_7, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою 30 вересня 1997 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-4440, визначивши, що ОСОБА_7 заповіла на користь ОСОБА_3 на випадок своєї смерті 1/5 частину квартири під АДРЕСА_1

Вищенаведене свідчить, що за заповітом померлої на 1/5 частину її квартири за адресою: АДРЕСА_1, мав право ОСОБА_3, про що він подав відповідну заяву до нотаріальної контори. Інші 4/5 частини цієї квартири у порядку спадкування за законом повинні бути розподілені між усіма спадкоємцями за законом, які звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3

При цьому суд виходить з того, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Оскільки спадщина була відкрита та спірне спадкове майно було прийнято спадкоємцями до набрання чинності ЦК (2004 року), з огляду на застосування Цивільного кодексу України до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, щодо питання прийнятих частин спадкового майна застосуванню підлягає Цивільний кодекс УРСР (в редакції 1963 року). Згідно ст. 537 ЦК УССР частина майна, що залишилась незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529 - 533 цього Кодексу. Тобто на загальних підставах спадкоємства відповідної черги.

Таким чином, право на 4/5 частини спірного спадкового майна (квартири), яким ОСОБА_7 не розпорядилась на випадок своєї смерті, мали ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 -по 4/15 частини квартири кожний (4/5 / 3 = 4/15).

Втім, ці висновки правового значення для вирішення справи не мають з огляду на наступне.

Стосовно позовних вимог щодо усунення від права на спадкування.

Згідно ст. 528 ЦК УССР (1963 року) не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також -батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Пункт 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»встановлює, що це «стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування».

Таким чином, особа може бути усунена від права на спадкування, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

При дослідженні цього питання, судом оголошені пояснення свідків, допитаних при попередньому розгляді справи у іншому складі суду першої інстанції. Заперечень з боку сторін щодо раніше наданих свідками у справі пояснень не надійшло. Також окремо слід зазначити, що при розгляді справи судом задоволено клопотання позивачки ОСОБА_2 про допит свідків, проте в останньому судовому засіданні позивачка відмовилась від заявленого раніше клопотання про допит свідків у зв'язку із самовільним залишенням відповідачем за первісним позовом зали судових засідань. З цих підстав, суд вважає за можливе прийняти до уваги пояснення, надані свідками раніше, для всебічного повного з'ясування обставин справи.

Як вказано вище, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7

В судовому засіданні встановлено, що похилий вік ОСОБА_7 та стан її здоров'я не дозволяли їй надовго залишатися без догляду. ОСОБА_3 навмисно ухилявся від допомоги матері. 20 березня 2001 року ОСОБА_7 потрапила до реанімації у відділення нейрохірургії, про що сусіди одразу повідомили ОСОБА_3, через те, що він жив найближче і міг, якнайшвидше надати необхідну допомогу. Проте, ОСОБА_3 не приніс у лікарню ані білизни, ані одягу для матері, а зі списку ліків, що надав йому лікар, купив лише декілька на власний розсуд, пояснюючи це тим, що в нього немає грошей. При цьому, приймаючи до уваги можливість відсутності в відповідача достатнього обсягу коштів для купівлі необхідних ОСОБА_7 ліків, суд окремо звертає увагу на те, що відповідачем не було сповіщено позивачів по справі, які, знаходячись далеко, втім могли надати необхідну матеріальну підтримку.

Позивачі, надаючи пояснення з цього приводу, вказали, що їм стало відомо про тяжкий стан здоров'я матері від сусідів. Прибувши до лікарні, вони знайшли ОСОБА_7 у найтяжкому стані, довідались від санітарок, що до їхньої матері ніхто не приходив та вона увесь час провела на ліжку, не маючи речей першої необхідності.

Ці обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_15, допитаної в якості свідка у судовому засіданні 03 листопада 2010 року, яка є племінницею відповідача ОСОБА_3, ксерокопією історії хвороби № 3083 ОСОБА_7, яка знаходилася на лікуванні у неврологічному відділенні КУ «Міська клінічна лікарня №1».

Судом враховано захворювання відповідача (за відповіддю Комунальної установи «Міський психіатричний диспансер»від 12 липня 2012 року на запит суду ОСОБА_3 перебуває на обліку психіатра з 2002 року з діагнозом: «патологічний розлад особистості шизоїдного типу»(а.с. 161)) під час оцінки його поведінки щодо ненадання догляду покійній матері сторін. Проте, відповідач не визнаний судом недієздатним, достатньо повною мірою може давати оцінку своїм діям та керувати ними. З огляду на це, хвороба відповідача не звільняла його від обов'язку доглядати свою матір, надавати їй необхідну допомогу. Суд не виявив об'єктивних підстав, що могли бути оцінені в якості поважних причин ненадання відповідачем допомоги спадкодавцю за його життя.

Отже, суд вважає, що залишення спадкодавця у небезпеці у безпорадному стані, що вкрай потребував допомоги від близьких та рідних, коли відповідач не тільки сам не надав такої допомоги, а й не повідомив інших дітей спадкодавця та її рідних, в ситуації, коли на доведення протилежного відповідачем не надано жодного належного та об'єктивного доказу, - є достатньою підставою для цієї особи від спадщини після смерті його матері. При цьому слід виходити з того, що право на спадкування зберігається за такими спадкоємцями, які за життя спадкодавця зберігали з такою особою близькі родинні стосунки, не зіпсовані неувагою або невиконанням обов'язків з догляду та надання належного піклування.

Керуючись викладеним, суд вважає позовні вимоги в частині усунення відповідача ОСОБА_3 від права на спадкування за законом та заповітом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо припинення права на частку в спільному майні.

Встановивши обґрунтованість підстав усунення відповідача ОСОБА_3 від права на спадкування за законом та за заповітом після померлої ОСОБА_7, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про припинення права відповідача на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7, що складається з 1/5 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вказані вимоги суперечать одна одній та не можуть бути задоволені одночасно.

Стосовно зустрічних позовних вимог.

Виходячи з встановленої судом обґрунтованості та необхідності часткового задоволення позовних вимог з первинним позовом, суд відмовляє у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, як таких, що суперечать первинним.

При цьому суд має врахувати позицію та поведінку відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні, що полягали у ненаданні будь-яких об'єктивних доказів по справі, якими б спростовувалися твердження сторони позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, тому твердження та докази сторони позивачів суд не вважає спростованими.

Окремо суд має зупинитись на вимогах відповідача ОСОБА_3 щодо відмови в задоволенні первісних позовних вимог у зв'язку із закінченням строку позовної давності. За правилом ст. 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. З матеріалів справи вбачається, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_16 звернулись до суду із позовом 21 лютого 2008 року. Підставою звернення до суду стала відмова Шостої одеської державної нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7, викладена у постанові про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 18 травня 2007 року. Таким чином, судом констатується додержання позивачами строків позовної давності при зверненні до суду.

Підсумовуючи викладене, суд окремо вказує на те, що усунення відповідача ОСОБА_3 від спадкування після смерті ОСОБА_7 створює всі підстави для задоволення також первісної позовної вимоги про визнання за позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на спадкове майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Згідно із ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись ст.ст. 16, 213, 253, 392, 1256, 1258, 1261 ЦК України, ст.ст. 528, 529 - 533, 537 ЦК УССР, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 169, 213-215, 217, 257, 367 ЦПК України, СУД -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання спадкоємцем, зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 -задовольнити частково.

Здійснити тлумачення заповіту, складеного ОСОБА_7 «30»вересня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 2-4440, визначивши, що ОСОБА_7 заповіла на користь ОСОБА_3 на випадок своєї смерті 1/5 частину квартири під АДРЕСА_1

Усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом та за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, за наслідками чого відкрилася спадщина, що складу якої входить, в тому числі, квартира під АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 у рівних частках право спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 84,8 кв.м.

У задоволенні інших позовних вимог -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ С.О. Погрібний

01.11.2012