Ухвала суду № 27414110, 09.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1870/4812/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Подобайло З.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2012р. по справі № 2а-1870/4812/12

за позовом Приватної виробничої фірми "Ресурс - К"

до Державної податкової інспекції в м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомленя-рішеня,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватна виробнича фірма "Ресурс-К", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сумах, в якому просить суд: скасувати податкове повідомлення - рішення №0000162305/18461 від 02.03.2012 р. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах не відповідає вимогам чинного законодавства щодо законності та обґрунтованості, а тому є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 року адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми №0000162305/18461 від 02.03.2012 р..

Державна податкова інспекція у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу згідно п.2 ч.1 ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що з 14.02.2012 р. по 15.02.2012 р. ДПІ в м. Суми проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПВФ "Ресурс-К" з питань достовірності визначення показників податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 р., за підсумками якої складно акт перевірки №897/235/31849700/11 від 16.02.2012 р. (а.с. 6-17).

02.03.2012 р. на підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ в м. Суми прийнято податкове повідомлення-рішення №0000162305/18461, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за ІІ квартал 2011 року в розмірі 1416,00 грн., та нараховані штрафні санкції в розмірі 1,00 грн. (а.с.26).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи встановлено, що підставою прийняття оскаржуваного рішення є відсутність у позивача товарно -транспортних накладних на перевезення дизельного палива та відсутність у ТОВ "Лобос -Трейд" основних фондів для здійснення господарської діяльності.

Проте, як вбачється з матеріалів справи 11.03.2011 року ПВФ "Ресурс-К" укладено з ТОВ "Лобос -Трейд" договір купівлі продажу дизельного палива №42 (а.с. 47).

На підтвердження реальності господарської операції позивачем надано податкову накладну №30 від 11.04.2011 року, видаткову накладну №РН-0000281 від 11.04.2012 року, платіжне доручення про сплату вартості товару №152 від 06.04.2011 року, рахунок -фактуру №СФ-0000168 (а.с. 47- 51).

Крім того, встановлено, що дизпаливо не транспортувалося на територію позивача, а ТОВ "Лобос -Трейд" було надані талони на отримання безпосередньо у ТОВ "Лобос -Трейд" необхідного обсягу дизельного палива.

В подальшому придбане дизпаливо було використане у власній господарській діяльності позивача, а саме: для заправки а/м КамАЗ 55102, держ. номер НОМЕР_1, та бульдозера ДТ-75, держ. номер НОМЕР_2, власником яких є ПВФ "Ресурс-K", для виконання робіт та надання послуг з перевезення. Зазначені доводи позивача підтверджується наданими актом здачі -прийняття робіт №ОУ-0000011, подорожнім листом вантажного автомобіля (а.с. 84-86). Відповідача зазначені обставини не спростував.

Таким чином, можна дійти висновку, про реальність здійснених господарських операцій між ТОВ "Лобос -Трейд" та позивачем щодо поставки дизельного палива.

Також, згідно наданого акту від 19.07.2011 року №5515/2305/34592727/79 "Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "Лобос -Трейд" в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011року встановлено, що у контрагента позивача наявні орендовані офісні приміщення за адресою м. Суми, вул. Чернігівська, склад легкозаймистих речовин за адресою м. Суми, вул. Чернігівська, автозапровочні блоки за адресою м. Суми, вул. Чернігівська, автоцистерна ГАЗ 5312 та паливозаправник ГАЗ-5201 (а.с. 65).

Крім того, ТОВ "Лобос -Трейд" було задекларовано податкові зобов'язання по господарським операціям із позивачем, що також підтверджується актом перевірки (а.с. 66).

Оскільки всі твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків в спірних правовідносинах між позивачем та його контрагентом у зв'язку з відсутністю у контрагента ТОВ "Лобос -Трейд" основних фондів, не підтвердженні жодними доказами, що містять предмет доказування та беручи до уваги декларування ТОВ "Лобос -Трейд" податкових зобов'язань по взаємовідносинам з позивачем за спірний період, то правочини є такими, що не можуть бути визнані нікчемними.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок та встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Варто зауважити, що для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Зазначена позиція знайшла своє відображення в Постанові пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не було надано належних доказів про наявність умислу у позивача на завдання шкоди інтересам держави, шляхом ухилення від сплати податків, висновки про нікчемність правочину було зроблені ним необґрунтовано та передчасно.

Також, відповідачем не надано доказів, саме щодо того, що дії позивача були направлені на порушення законодавства в сфері здійснення господарської діяльності, зокрема щодо справляння податків та інших обов'язкових платежів, а тому посилання відповідача на зазначені обставини справи є безпідставними.

Відповідно до п. п. п. а) п. п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями .

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Тобто, видана позивачу податкова накладна його контрагентом, це і є перша подія, і яка підтверджує факт придбання товару (робіт, послуг).

Отже, ТОВ "Лобос - Трейд" реалізував дизельне паливо та передавав право на розпорядження товарами (своїм) у власність позивачу на підставі договору купівлі - продажу, який передбачає право власності на такий товар, а тому, включення позивачем сум ПДВ до податково го кредиту за 2 квартал 2011 року по господарським операціям із ТОВ "Лобос -Трейд" є правомірним.

Крім того, посилання ДПІ в Акті на Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні в якості обґрунтування обов'язкової наявності товарно-транспортних накладних для підтвердження як факту поставки, є незаконними і не можуть прийматися до уваги, виходячи з наступного.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України "Про автомобільний транспорт" регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питань податкового обліку, до яких відноситься визначення валових витрат.

Також, зазначені нормативні акти не містять вказівок на обов'язковість оформлення товарно-транспортної накладної.

Сама по собі відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою вважати операцію нереальною.

Не можуть бути взяті до уваги посилання ДПІ у м. Сумах на положення п. 2 наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 року N 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми N 1-ТН, оскільки вищезазначений наказ в порушення вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 року N 493/92 не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України.

Таким чином, з огляду на наявність доказів реальністі, вчинення зазначеної угоди між позивачем та ТОВ "Лобос - Трейд", та відсутності доказів зворотнього, податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми №0000162305/18461 від 02.03.2012 р. винесене з порушенням вимог ч.2 ст.19 Конституції України, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову та зазначає, що доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2012р. по справі № 2а-1870/4812/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М.Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Подобайло З.Г. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Григоров А.М.