Рішення № 27385758, 05.11.2012, Центральний районний суд м. Сімферополя

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 122/7971/2012

05.11.2012 року м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Іщенка І.В., при секретарі Катаровій І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кримського республіканського управління до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором

в с т а н о в и в :

Позивач ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кримського республіканського управління (далі Банк) звертаючись до відповідачів з зазначеним позовом просить суд стягнути борг за кредитним договором № 63 від 17 червня 2004 року (далі Договір), за умовами якого надано кредит для використання коштів на споживчі потреби у сумі 60000 гривень, з оплатою процентів за користування кредитними коштами. Пояснює, що загальна сума позичкової заборгованості склала 38810,41 гривень. Зазначає, що рішенням суду було стягнуто заборгованість по кредиту. На цей час заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, чим обґрунтовує вимоги про стягнення процентів за Договором та пені, а також судові витрати. Просить стягнути зазначену заборгованість на користь Банку.

Представник позивача вимоги позову підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 з вимогами позову не погодився, надав заперечення, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, а також посилався на невірний спосіб захисту позивача, з огляду на наявність договору залогу, та рішення суду про стягнення заборгованості за зазначеним договором кредиту (а.с. 68-69).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про дату та місце розгляду справи повідомлялася належним чином (а.с. 76-77).

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено Договір № 63 від 17.06.2004, за яким ОСОБА_1 отримала кредит на споживчі потреби у сумі 60000 гривень, з оплатою 24 процентів річних (а.с. 7-9).

Рішеннями Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим позовні вимоги позивача були задоволені у частині стягнення суми боргу за кредитом та проценти станом на 14 листопада 2007 року (а.с. 12-13).

Неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором № 63 від 17.06.2004 стало приводом для звернення банку з позовом до суду про стягнення в примусовому порядку заборгованості процентам станом з 14.11.2007 по 16.05.2012 у розмірі 7 652,15 грн., пені по кредиту та процентам 31 158,26 грн.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Пунктом 3.4 Договору, встановлений порядок нарахування, сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором за період з 14 листопада 2007 року по 16 травня 2012 року щодо погашення заборгованості за відсотками у сумі 7652,15 гривень (а.с. 6).

Всупереч вимогам статті 60 Цивільного процесуального кодексу України доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідачів пеню в розмірі 31158,26 гривень за несвоєчасне виконання зобов'язань по кредитному договору.

Відповідно до умов Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного повернення коштів та сплати процентів Позичальник сплачує на користь Банку пеню в розмірі подвійної ставки по кредиту, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу, за кожен день прострочення (пункти 3.5, 4.1.1 Договору).

На обґрунтування вимог про стягнення пені, позивач надав розрахунок заборгованості за період з 14 листопада 2007 по 16 травня 2012 року, відповідно до якого пеня нарахована в розмірі подвійної ставки за кредитом на суму простроченого платежу за кожен день прострочення (а.с. 79).

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що позивач звернувся до суду 05.06.2012 для стягнення пені за період з 29.05.2009 по 16.05.2012 у розмірі 31 158,26 грн.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто потрібно розраховувати пеню за інший період.

Відповідача надав клопотання про застосування позовної давності до вимог про стягнення суми пені

Відповідно до частини 1 пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного Кодексу України).

Таким чином, керуючись викладеним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені з 29.05.2009 по 16.05.2012 у розмірі 31 158,26 грн. задоволенню не підлягають частково у зв'язку з не обґрунтованістю, та застосуванням строків позивної давності.

Згідно Відповідно до статей 553-554 ЦПК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники якщо за договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі.

Викладене також вбачається з Договору, укладеного між Банком та ОСОБА_2 , за якими передбачена солідарна відповідальність відповідача за Договором.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу невірно обраного способу захисту позивача оскільки згідно зі статтею 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві.

У відповідності до статті 88 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача в сумі 214,60 гривень.

На підставі статей 258, 267, 524, 526, 533, 546, 554, 611, 612, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 58-60, 209, 212, 214-215, 218 Цивільно-процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кримського республіканського управління до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кримського республіканського управління (ЄДРПОУ 09324508) заборгованість за договором кредиту № 63 від 17 червня 2004 у розмірі 7 652 (сім тисяч шістсот п'ятдесят дві) гривни 15 копійок, яка складається з заборгованості по процентам за період з 14.11.2007 по 16.05.2012, а також судовий збір в сумі 214,60 гривень.

В решті позов залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд АР Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя