Ухвала суду № 27375296, 18.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2012 р. м. Київ К-16481/10

№ К-16481/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009

у справі № 2-а-11962/09/0570 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Закритого акціонерного товариства «Донагроімпекс»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

за участю прокурора Донецької області

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 07.07.2009 № 0002082340/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2007 року на 581489,00 грн.

Судові рішення вмотивовані висновком судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування позивачем заявленої до повернення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у податковому обліку за листопад 2007 року, яка попередньо включена до податкового кредиту, оскільки ця сума підтверджується виписаними СПД ОСОБА_1. податковими накладними. Крім того, суд виходив з того, що норми Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР) не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит та бюджетне відшкодуванню надмірно сплаченої суми податку від перерахування сплаченого цим платником податку на додану вартість у складі ціни товару контрагентом платника -постачальником товару до державного бюджету.

У касаційній скарзі ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм пунктів 1.7 та 1.8 ст.1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, ст. 86, частини 2 ст. 122, пункту 1 частини 1 ст. 128, ст. 159, пункту 2 частини 1 ст. 190, частини 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування згідно податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 06.07.2009 № 1033/23-3/25333903, про порушенням норм пункту 1.8 ст.1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, а саме: завищення товариством сум бюджетного відшкодування на 581489,00 грн. за листопад 2007 року

За наслідками висновків вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.07.2009 № 0002082340/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 581489,00 грн.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником -платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор»до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки товару (насіння соняшника) позивачу СПД ОСОБА_1., суму ПДВ в ціні за який позивач включив до податкового кредиту в податковій декларації за жовтень 2007 року, а СПД ОСОБА_1. такими контрагентами по всьому ланцюгу поставки, як ПВП «Квадро», ВАТ «Е.Л.», ТОВ «Міжнародний банк комунікацій», ПВП «Квадро», не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення у податковому обліку позивача суми бюджетного відшкодування, заявленої до отримання, ДПІ в судовому процесі зазначала на встановлені в ході зустрічних перевірок СПД ОСОБА_1., ПВП «Квадро», ВАТ «Е.Л.», ТОВ «Міжнародний банк комунікацій», ПВП «Квадро»факти, які виключають реальність поставки насіння соняшника позивачу. Так, ДПІ вказувала на те, що ці контрагенти є посередниками в ланцюгу поставок до позивача. При цьому, ПВП «Квадро»у вказаному ланцюгу поставок є контрагентом одночасно у другій та п`ятій ланках, а джерело походження товарів, з огляду на ненадання цією юридичною особою відповідей щодо його походження, не встановлено.

Наведеним доводам ДПІ суди попередніх інстанцій оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі.

Висновок судів, що право платника податку на повернення сум бюджетного відшкодування, які попередньо були включені до складу податкового кредиту не залежить від виконання податкового обов'язку постачальниками товару (послуг) відповідає правовому регулюванню, встановленому статтею 7 Закону № 168/97-ВР. Однак, у разі встановлення у судовому процесі обставин, які свідчать про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності його контрагентів, що полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення податкового кредиту, або у разі коли платник діяв без належної обачності стосовно вибору свого контрагентів при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, підстави для визнання за таким платником права на бюджетне відшкодування відсутні.

При цьому свідчити про обізнаність платника податку щодо протиправної діяльності контрагента або те, що він діяв без належної обачності, може, у тому числі, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку.

Відтак доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення у судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного постачання позивачу товарів вказаними контрагентами, суми ПДВ в ціні якого включені в податковому обліку до сум податкового кредиту, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, частинами 2 та 4 ст. 227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька задовольнити частково, скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2009, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя підписЄ.А. УсенкоСудді підписМ.І. Костенко підписН.Є. Маринчак