Ухвала суду № 27374879, 17.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/27661/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: cекретаря - Хомініч С.В.

представника позивача - Короленко О.М.

представника відповідача - Кемінь В.В.

представника прокуратури - Чубенко В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Києві Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2012 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 року у справі №2а-17449/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків, за участю Прокуратури міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ»(далі - ТОВ «МТІ», позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП, відповідач), за участю Прокуратури міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП форми «Р» від 15.07.2011 №0000804230, від 08.09.2011 №0001314230, від 16.09.2011 №0001324230. Судові витрати в сумі 28,23грн. присуджено на користь ТОВ «МТІ» за рахунок Державного бюджету України.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності доказів нікчемності спірних правочинів та правомірності формування позивачем податкового кредиту з огляду на документальне підтвердження вчинення спірних господарських операцій, учасники яких, на момент їх вчинення, були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, Заступник прокурора міста Києва та СДПІ по роботі з ВПП у м. Києві ДПС 17.04.2012 звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 23.04.2012 прийняв їх до свого провадження.

В касаційній скарзі Заступник прокурора міста Києва та СДПІ по роботі з ВПП у м.Києві ДПС просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог Заступник прокурора міста Києва посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, - п.п. 7.2.1 п.7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.3 ст. 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ч.5 ст.203 та ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог СДПІ по роботі з ВПП у м. Києві ДПС посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, - ст. 129 Конституції України, п. 1.8 ст.1, п.п.7.7.2 та п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.198.3 та п. 198.6 ст. 198 ст.198 Податкового кодексу України, ст.ст. 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №519/42-30/13669756 від 06.07.2011, складеного за результатом документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «МТІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Тіса Плюс»за серпень, вересень, жовтень 2010 року та за лютий, березень, квітень 2011 року, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000804230 від 15.07.2011, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 170314992,00грн., у тому числі 154134250,00грн. - основного платежу та 161180742,00грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

За результатом адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення №0000804230 від 15.07.2011 скасовано в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2,00грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення №0001314230 від 08.09.2011, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 170314992,00грн., у тому числі 154134250,00грн. - основного платежу та 161180740,00грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що за результатами перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість за періоди серпень, вересень 2010 року в сумі 64722957,00грн.; п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за період лютий-квітень 2011 року на загальну суму 89411293,00грн.

Крім того, на підставі акту №719/42-30/13669756 від 02.09.2011, складеного за результатом документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «МТІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Тіса Плюс»за травень 2011 року, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001324230 від 16.09.2011, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 29338623,00грн., у тому числі 29338622,00грн. - основного платежу та 1,00грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що за результатами перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2011 року на суму податку на додану вартість в розмірі 29338622,00 грн.

Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання податковий орган виходив з того, що заниження податку на додану вартість сталося внаслідок формування податкового кредиту за договорами укладеними позивачем з ТОВ «Тіса Плюс» з огляду на відсутність первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинах ТОВ «МТІ»з ТОВ «Тіса Плюс», а також, що заявлений позивачем податковий кредит не підтверджений по ланцюгу постачання ТОВ «Антаресторг-Плюс»- ПП «Тінтекс»- ТОВ «Тіса Плюс»- ТОВ «МТІ». Податковим органам по зазначеним підприємствам вбачаються ознаки фіктивності та встановлено факт нікчемності правочинів по ланцюгу поставки.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі-Закон) та ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час його формування позивачем), відповідно до яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону та п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону). Аналогічна норма закріплена п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

За змістом п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону та п.198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Судами встановлено, що податковий кредит було сформовано за господарськими операціями з контрагентами, які на момент їх вчинення були платниками податку на додану вартість.

Згідно з частинами 2, 4 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В процесі судового розгляду даної справи, факт здійснення спірних господарських операцій відповідачем не був спростований належними доказами.

А тому, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до вимог чинного законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, є підставою для формування податкового кредиту, а правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання належним чином не доведено.

При цьому помилковим є висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, оскільки не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім агентом.

Факт реальності господарських операцій вчинених позивачем з його контрагентами підтверджується первинними документами та доказами, які підтверджують наступну реалізацію товару у роздрібній мережі, що спростовує висновок податкового органу про фіктивність будь-яких правочинів, укладених з позивачем.

Позиція податкового органу про те, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит залежить від правомірності дій його контрагентів, також не відповідає чинному законодавству, оскільки факт несплати податків однією із сторін договору свідчить про порушення податкового законодавства, а не про наявність умислу та мети, що завідомо суперечить інтересам держави, і як наслідок, відповідальністю за таке порушення не можуть бути санкції, передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України.

Отже, ТОВ «МТІ»мало усі підстави для відображення спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту за відповідний період. Викладені в акті перевірки висновки щодо неправомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту є такими, що засвідчують довільне тлумачення податковим органом норм чинного законодавства та не можуть вважатися обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 221, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Києві Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2012 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв