Постанова № 27374038, 31.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31 жовтня 2012 року 17 год. 40 хв. № 2а-12625/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 14 вересня 2012 року надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (також далі за текстом - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 25 червня 2012 року № 0001891705 та від 26 червня 2012 року № 0001901705.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що вказаними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу грошові зобов'язання з податку на додану вартість (також далі за текстом ПДВ) та податку на доходи фізичних осіб.

Ухвалою суду від 28 вересня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

До суду 18 жовтня 2012 року надійшла письмова заява позивача про збільшення позовних вимог, а саме про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 25 червня 2012 року № 0001891705, від 26 червня 2012 року № 0001901705 та від 03 жовтня 2012 року № 0005481705 (також далі за текстом - оскаржувані рішення), яку судом на підставі ч. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) долучено до матеріалів справи для подальшого розгляду та вирішення.

У судових засіданнях представник позивача позов підтримала та просила задовольнити його повністю.

Представник відповідача у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшло, у зв'язку з чим на підставі ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України у судовому засіданні 24 жовтня 2012 року судом прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 55 КАС України, судом здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва його правонаступником - державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 17 по 30 травня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 07 червня 2012 року № 1722/17-10/НОМЕР_4 про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період із 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року (також далі за текстом - акт перевірки), згідно з висновками якого, перевіркою виявлено заниження позивачем оподатковуваного доходу у перевіряємому періоді, неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 12472,36 грн., у тому числі: 2010 рік - 6797,97 грн., 2011 рік - 5674,39 грн., чим порушено ч. 3 ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (також далі за текстом - Декрет), а також заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у загальному розмірі 6963,00 грн., у тому числі за червень 2010 року - 4544,00 грн., за липень 2010 року - 2919,00 грн., чим порушено підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Перевірку проведено відповідно до ст. 77 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України) та на підставі наказу від 27 квітня 2012 року № 407, копію якого вручено особисто під розписку довіреній особі позивача 14 травня 2012 року.

Акт перевірки позивачем оскаржено в адміністративному порядку шляхом направлення відповідачу заперечень від 14 червня 2012 року б/н, розглянувши які, відповідач листом від 21 червня 2012 року № 1823/10/17-147 повідомив позивача про залишення висновків акту перевірки без змін, а заперечень - без задоволення.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято оскаржувані рішення, а саме: 25 червня 2012 року № 0001891705, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах)" у розмірі 6963,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1740,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); 26 червня 2012 року № 0001901705, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачений особами за результатами річного декларування", у розмірі 12472,36 грн. за основним платежем та у розмірі 1418,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вказані рішення позивачем оскаржено в адміністративному порядку шляхом направлення до Державної податкової адміністрації у місті Києві скарг від 05 липня 2012 року № 11 та № 12, за результатами розгляду яких Державною податковою службою у місті Києві прийнято рішення від 31 серпня 2012 року № 1006/М/12-314 про залишення оскаржуваного рішення № 0001891705 без змін, а скарги № 11 - без задоволення. При цьому, оскаржуване рішення № 0001901705 скасовано в частині основного платежу у розмірі 1724,00 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 867,55 грн., у зв'язку з чим 03 жовтня 2012 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення № 0005481705, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачений особами за результатами річного декларування", у розмірі 10748,36 грн. за основним платежем та у розмірі 551,05 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд не погоджується із позицією позивача щодо протиправності оскаржуваних рішень, виходячи з наявних у матеріалах справи документів та наступних обставин.

Так, згідно з п.п. 77.1-77.3 ст. 77 ПК України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб та зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

В акті перевірки зазначено, що при перевірці правильності відображення позивачем валових витрат виявлено, що задекларована сума витрат, пов'язаних з одержанням доходу за ІІ-IV квартали 2010 року, склала 695470,00 грн., у тому числі витрати, понесені при взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" (також далі за текстом - ТОВ "ТС-Фактор").

При перевірці відповідачем враховано висновки акту від 04 лютого 2011 року № 76/233/33382578 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ "ТС-Фактор" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та ПДВ, відповідно до яких, фінансово-господарська діяльність вказаного товариства здійснювалась поза межами правового поля, тобто з метою надання податкової вигоди третім особам, а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "ТС-Фактор" та його контрагентами - без наміру створення правових наслідків. Також, виявлено відсутність у "ТС-Фактор" майна, економічно необхідного для здійснення ним господарської діяльності, а також відсутність вказаного товариства за юридичною адресою.

Крім того, листом Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 14 січня 2011 року № 1252/7/23-115 відповідача повідомлено, що в рамках розслідування кримінальної справи № 99106210, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, за фактом фіктивного підприємництва, виявлено неправомірне використання паспортних даних підставних осіб з метою створення суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема ТОВ "ТС-Фактор". Також, виявлено використання поточних рахунків та інших обов'язкових реквізитів таких суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема ТОВ "ТС-Фактор", для протиправного формування податкового кредиту з ПДВ інших суб'єктів підприємницької діяльності, використовуючи при цьому підроблені документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Згідно з ч. 3 ст. 8, ст. 2, ч. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 розділу IV Декрету (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Проаналізувавши викладені положення та обставини, суд прийшов до висновку, що витрати, понесені у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у ТОВ "ТС-Фактор", позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат.

Стосовно валових витрат позивача у 2011 році суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177, п. 138.1 ст. 138, підпункту 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, п.п. 146.11, 146.12 ст. 146 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

До складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

У листі Державної податкової служби України, від 07 жовтня 2011 року № 2634/7/15-3417-06 зазначено, що відповідно до ст. 325 Цивільного кодексу України, право приватної власності на майно належить фізичній особі, а не фізичній особі - суб'єкту господарювання, що, у свою чергу, не дає можливості вважати майно (основні фонди), яке перебуває у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб'єкта господарювання - фізичної особи.

До того ж, ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи не матеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб-підприємців, що перебувають на загальній системі оподаткування, законодавством не передбачено.

Однак, як виявлено відповідачем у ході перевірки, до складу валових витрат позивач включив витрати, понесені у зв'язку з придбанням паливно-мастильних матеріалів.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Викладене, за переконанням суду, є підтвердженням факту заниження позивачем обсягів оподатковуваного доходу за перевіряємий період.

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту у ІІ-IV кварталах 2010 року суд зазначає наступне.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Враховуючи викладене та виявлені у ході перевірки позивача обставини, суд прийшов до висновку, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ "ТС-Фактор".

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представник позивача належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, не надала.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача: від 25 червня 2012 року № 0001891705, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 8703,75 грн. (Вісім тисяч сімсот три гривні сімдесят п'ять копійок); від 26 червня 2012 року № 0001901705, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), у загальному розмірі 13890,96 грн. (Тринадцять тисяч вісімсот дев'яносто гривень дев'яносто шість копійок); від 03 жовтня 2012 року № 0005481705, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), у загальному розмірі 11299,41 грн. (Одинадцять тисяч двісті дев'яносто дев'ять гривень сорок одна копійка).

2. Копії постанови направити (вручити) сторонам у порядку та строки, передбачені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин