Ухвала суду № 27368942, 23.08.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/2378/12 23.08.2012 23.08.2012 23.08.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц/1490/1649/12р. Головуюча в першій інстанції Боброва І.В.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Данилової О.О.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Орельській Н.М.,

за участю представника позивача Наріжної К.С.,

відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2012 року по справі за позовом

публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

(далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»)

до

ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

зустрічним позовом ОСОБА_5

до

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»

про припинення договорів поруки

та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4

до

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»

про визнання недійсними кредитного договору та договору застави,

В С Т А Н О В И Л А :

21 березня 2011 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом, про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором в розмірі 93 520 грн. 75 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом 7363,44 дол. США, що еквівалентно 58 449 грн. 51 коп., заборгованості за простроченими відсотками - 454,52 дол. США, що еквівалентно 3607 грн. 89 коп., пені станом на 23 лютого 2011 року в розмірі 31 463 грн. 35 коп.

Позивач зазначав, що між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 10 квітня 2008 року було укладено кредитний договір та надано на умовах забезпеченості, поворотності, строковості та платності кредитні ресурси у сумі 12 530 дол. США для придбання автомобіля MITSUBISHI СOLD 1.3, строком до 09 квітня 2013 року. В подальшому строк виконання умов договору додатковими угодами був продовженим до 09 квітня 2016 року. У зв'язку з порушенням ОСОБА_4 строків сплати за користування кредитом та відсотків по ньому, виникла вказана заборгованість.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 10 квітня 2008 року був укладений договір поруки, згідно якого поручитель зобов'язався відповідати перед Банком, як солідарний боржник.

Посилаючись на вказане, позивач просив позов задовольнити.

ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про припинення договорів поруки від 10 квітня 2008 року і від 09 січня 2009 року відповідно до вимог п. 4 ст. 559 ЦК та посилався на те, що кредитний договір і договори поруки підписані особою, яка не мала на це повноважень та додаткові угоди № 3, № 4 до кредитного договору не узгоджувались з ним, як поручителем.

20 грудня 2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсними кредитного договору та договорів застави від 10 квітня 2008 року і від 13 лютого 2009 року, із застосуванням реституції. В обґрунтування своїх позовних вимог відповідачі посилались на нечесну підприємницьку діяльність з боку Банка, невідповідність змісту договору Цивільному законодавству, порушення Банком валютного законодавства та положень Закону України «Про захист прав споживачів». Тому просили визнати недійсним кредитний договір, договори застави, зобов'язати Банк провести реституцію кредитного договору, видати документ про визнання кредитного договору недійсним, визнати незаконними всі нарахування та дії Банку з часу звернення з цим позовом до суду.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2012 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ "Банк «Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором № 08-113-aisp-2008 в розмірі 63057 грн. 40 коп. Також, стягнуто на користь позивача судові витрати по 375 грн. з кожного відповідача. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх зустрічні позови. На думку апелянтів, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, відповідачів, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 квітня 2008 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір на суму 12 530 доларів США для придбання автомобіля MITSUBISHI СOLD 1.3, строком до 09 квітня 2013 року та зі сплатою 13% річних (а.с. 28-37).

В подальшому між сторонами кредитного договору було укладено чотири додаткові угоди до цього договору, якими фактично була проведена реструктуризація боргу та продовжений термін виконання зобов'язання ОСОБА_4 за кредитним договором. Зміст додаткових угод № 1 і № 2 був узгоджений з поручителем ОСОБА_6, проти чого він не заперечує, а додаткові угоди № 3 і № 4 хоча і не були з ним узгоджені, але обсяг відповідальності ОСОБА_5 не збільшили (а.с. 258-266).

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань з відповідачем ОСОБА_5, за участю відповідачки ОСОБА_4, 10 квітня 2008 року був укладений договір поруки, який забезпечував виконання зобов'язань відповідачки ОСОБА_4 за кредитним договором (а.с. 44), а також 09 січня 2009 року договір поруки з ОСОБА_7, який також забезпечував виконання зобов'язань відповідачки ОСОБА_4 за кредитним договором починаючи з 10 квітня 2013 року (а.с. 167).

10 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_4 також було укладено договір застави вказаного автомобіля з метою забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором (а.с. 149).

Згідно п. 11 Інформації Банку про умови кредитування позичальник ОСОБА_4 погодилась з умовами кредитування (можливість надання кредиту у сумі, яка не перевищує еквівалент 12 530 доларам США - п.1), а умови кредиту є повними, вичерпними та зрозумілими для позичальника, не створюють для неї будь-яких перешкод для належної та у повному обсязі реалізації своїх прав та виконання своїх обовязків за кредитним договором (а.с.105).

Вищезазначені кредитний договір, додаткові угоди до нього, договір застави, додаток до цього договору підписані відповідачкою ОСОБА_4, що нею не оспорюється.

Відповідно заяви на отримання кредиту для придбання транспортного засобу від 04 квітня 2008 року та анкети потенційного клієнта від 04 квітня 2008 року ОСОБА_4 зазначала, що кредит здійснюється в доларовому еквіваленті. Проти того, що вказані документи були заповнені ОСОБА_5 та підписані ОСОБА_4, відповідачами у судовому порядку не оспорювалося.

Крім того, згідно заяви ОСОБА_4 до начальника відділення № 8 філії «Південне РУ» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» ОСОБА_8 від 10 квітня 2008 року, остання просила згідно з кредитним договором видати їй кошти в розмірі 12 530 доларів США з подальшою оплатою автомобіля MITSUBISHI СOLD 1.3.

Надання кредиту відбувалось шляхом переведення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 12 530 доларів США у гривню, за курсом встановленим Банком на день здійснення такої операції, та перерахунок отриманої еквівалентної суми на рахунок ТОВ «Автомир», з яким ОСОБА_4 08 квітня 2008 року було укладено договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля, підтверджується заявою на видачу готівки та меморіальним валютним ордером від 10 квітня 2008 року (а.с. 103-104, 107-107).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054, ст. 629 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зокрема, відповідно до пунктів 3.3, 4.1 кредитного договору клієнт щомісячно надає Банку грошові кошти для погашення заборгованості за цим договором (в доларовому еквіваленті), включаючи проценти за користування кредитом (в доларовому еквіваленті), а договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами.

Крім того, з графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом вбачається, що розмір частини кредиту, що підлягає поверненню у відповідний термін, зазначений у доларах США.

Тобто, між сторонами вказаних договорів було досягнуто згоди з усіх умов кредитного договору, які були укладені у формі встановленій законом (письмовій) та волевиявлення сторін по справі було вільним.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами та боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).

24 листопада 2010 року у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», останнім була пред'явлена письмова вимога до позичальника та поручителя про дострокове повернення кредиту та процентів. З повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання за кредитним договором від 24 листопада 2010 року вбачається, що прострочена заборгованість за кредитом станом на 08 листопада 2010 року складала в національній валюті 72 063 грн. 43 коп. (в іноземній валюті - 7565,94 долара США). Отримання вказаної письмової вимоги ОСОБА_5 підтверджується реєстром відправленої кореспонденції Банка та поштовим повідомленням про отримання ним 27 листопада 2010 року вказаної вимоги (а.с. 10-13).

Тому, посилання відповідача ОСОБА_5 у зустрічній позовній заяві на те, що він не повідомлявся про існуючу заборгованість за кредитним договором, в зв'язку з чим договір поруки припинив свою дію спростовуються вищезазначеними доказами.

Підставою припинення договору поруки ОСОБА_5 також зазначає те, що з ним не узгоджувалися додаткові угоди № 3 і № 4 до кредитного договору. Проте, пунктом 4.4 договору поруки передбачено обов'язкове узгодження з поручителем внесених змін і доповнень у кредитний договір, тільки в випадку, якщо збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Між тим, зі змісту додаткових угод № 3 і № 4 не вбачається збільшення відповідальності ОСОБА_5, як поручителя.

Крім того, при розгляді справи в суді першої інстанції відповідачі відмовились від проведення звірки існуючої заборгованості по кредиту.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Згідно п. 5.1 і 5.2 договору поруки від 10 квітня 2008 року порука припиняється із припиненням зобов'язання, що забезпечується нею, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя та в інших підстав, передбачених чинним законодавством України (а.с. 46).

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії кредитного договору закінчується 09 квітня 2016 року.

Також, умови договору поруки були узгоджені сторонами при підписанні, при цьому, ознак несправедливості у вказаних умовах не вбачається.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_5 про припинення договору поруки є безпідставними, а тому суд першої інстанції правильно відмовив в їх задоволенні.

Визначаючи обсяг відповідальності відповідачки ОСОБА_4, колегія суддів вважає встановленим наявність неналежного виконання нею умов кредитного договору починаючи з 11 листопада 2009 року та наявність заборгованості станом на 23 лютого 2011 року в розмірі 93 520 грн., яка складається з боргу за кредит, за платежами, відсотків за користування кредитом та пені.

Таким чином, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» правомірно нарахував відповідачці ОСОБА_4 заборгованість по простроченому кредиту, заборгованість по кредиту, заборгованість по простроченим відсоткам та пеню. Правомірні вимоги позивача і щодо стягнення зазначеної заборгованості у солідарному порядку з відповідачем ОСОБА_5, який згідно договору поруки зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому же розмірі, що і відповідачка ОСОБА_4

Також є правомірним підписання кредитного договору, договору застави, договорів поруки, додаткових угод, від імені ПАТ "Банк «Фінанси та Кредит" начальником відділення № 8 філії «Південне регіональне управління».

Так, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч. 1 ст. 95 ЦК України). Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (ч. 2 ст. 95 ЦК України).

Відповідно до Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філії, представництв, відділень, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 31 серпня 2001 року № 375, відділення банку діють від імені банку на підставі Положення про відділення.

Повноваження начальника відділення № 8 філії «Південне регіональне управління» на укладання та підписання від імені ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договорів підтверджується наявними в матеріалах справи довіреностями (а.с. 227, 283-285).

Таким чином, кредитний договір, договір застави, договори поруки та додаткові угоди від імені банку підписані повноважною особою, а тому їх не можна вважати недійсними з цих підстав.

Посилання позивача на те, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не мало право видавати кредит в іноземній валюті при відсутності індивідуальної ліцензії для надання споживчого кредиту є безпідставними.

Так, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний закон держави не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має вказану ліцензію Національного Банку України та письмовий дозвіл № 28-2 від 17 липня 2007 року з додатком на здійснення операцій з валютними цінностями, а тому має право на здійснення операцій з наданням кредитів в іноземній валюті ( а.с. 223-226).

Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні, законом не визначені межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Згідно з приписами ст. ст. 203-204 ЦК України, зміст правочину не може суперечити положенням цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом.

При цьому, для випадків недійсності кредитного договору, мають застосовуватися підстави недійсності правочинів, які визначені нормами цивільного кодексу та нормами спеціального законодавства, якими врегульовані кредитні відносини.

Відповідно до положень ст.ст. 3, 4 ЦПК України, будь-яка фізична особа вправі захищати порушене право у сфері надання банківських послуг, способами, визначеними ст. 16 ЦК України.

Зокрема вона має порушувати спір про визнання кредитного договору недійсним, про застосування наслідків недійсності цього правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 просили суд визнати кредитний договір та договір застави недійсними, оскільки вони підписали їх під впливом обману та примусу з боку позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Положеннями п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року роз'яснено, що правочин вважається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як на підставу обману та примусу з боку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» при укладанні кредитного договору та договору застави посилаються на існуючу раніше домовленість с Банком про отримання кредиту у національній валюті.

Між тим, вказані ствердження спростовуються заявою на отримання кредиту та анкетою потенційного клієнта, в яких запитувана сума визначена у іноземній валюті (12 536 доларів США) та які заповнювались та підписувались ОСОБА_4 та ОСОБА_9

Проте, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір на отримання кредиту в іноземній валюті та договір застави укладені 10 квітня 2008 року, а вказані банківські документи (заява на отримання кредиту та анкета потенційного клієнта) укладались та підписувались позивачами за зустрічним позовом 04 квітня 2008 року.

Зазначене спростовує доводи ОСОБА_5 і ОСОБА_4 про те, що до підписання кредитного договору існувала домовленість з Банком на отримання кредиту в національній валюті.

Крім того, при повідомленні ТОВ «Автомир» про прийняття позитивного рішення про видачу кредиту ОСОБА_4 в розмірі 61 397 грн. банком зазначається процентна ставка (13%), яка була визначена для доларового кредиту (а.с. 102), так як для надання кредиту в національній валюті встановлювалась процентна ставка значно вища, відмінно від доларового кредиту. Зазначення в цьому листі суми кредиту в національній валюті, визначається тим, що між ТОВ «Автомир» та ОСОБА_4 був укладений договором купівлі-продажу автомобіля в гривні - 97 000 грн. (а.с. 179).

Тобто, будучи вільною у виборі банку та умов отримання кредиту, відповідно до положень ст. 627 ЦК, позичальниця зобов'язалася щомісячними платежами, відповідно до графіку, погашати заборгованість перед Банком, у тому числі, частину кредиту зі сплатою процентів.

При цьому сторони домовились, що у разі порушення цих зобов'язань, нараховується пеня від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочення платежу, а процентна ставка може бути підвищена за наявності фактів порушення кредитного договору.

Зі змісту кредитного договору та договору застави транспортного засобу в забезпечення його виконання вбачається, що на момент його укладення позичальниця усвідомлювала, що його умови є справедливими по відношенню до неї та що перед його укладанням вона отримала від банку усі необхідні документи, у тому числі і відомості про наявні форми кредитування та їх відмінності.

Зазначене відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, усвідомлюючи, що діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні, позивачка добровільно погодилася на такі умови кредитування, уклавши вказаний договір та виконуючи його.

Норми ст. 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів, а посилання ОСОБА_5 і ОСОБА_4 на положення ст. 626 ЦК України пов'язано з невірним тлумаченням змісту односторонніх правочинів.

Суд повно та всебічно дослідив зазначені обставини спору, дав належну юридичну оцінку наданим доказам та дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсними кредитного договору та договору застави.

Посилання апелянтів в апеляційній скарзі на помилкову інформацію, яка міститься в технічному запису судового засідання суду першої інстанції, колегія суддів не може прийняти до уваги, так як письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису, що передбачено ст. 199 ЦПК України, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до суду не надавались.

Безпідставними є посилання апелянтів на нечесну підприємницьку практику, оскільки застосування до кредитного договору цих положень Закону «Про захист прав споживачів» можливе лише до виникнення спору щодо неналежного виконання грошових зобов'язань, які виникли за цією угодою.

Посилання апелянта на власноручні записи на своєму екземплярі кредитного договору не мають правового значення, оскільки ці зміни до договору сторонами не узгоджувались.

Інші доводи апеляційної скарги також не підлягають врахуванню, оскільки не спростовують висновків суду щодо застосування норм права та встановлення правових наслідків вирішення спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча

Судді