Ухвала суду № 27361846, 07.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2012 року м. Київ К-19011/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009 року

у справі № 28/365-А (№ 22-а-11413/08 -номер справи у апеляційній інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «ІВК»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство «ІВК»(далі -позивач, ВАТ «ІВК») звернулось у квітні 2007 року до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі -відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) про визнання недійсними наступних податкових повідомлень-рішень:

- № 0000442370/0 від 29.12.2006 року, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 14 499,00 гривень, з яких 9666,00 гривень -за основним платежем та 4833,00 гривні -штрафних санкцій;

- № 0001971720/0 від 29.12.2006 року, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку з власників ТЗ та інших самохідних машин і механізмів у розмірі 215,00 гривень, з яких 45,00 гривень -за основним платежем та 170,00 гривень -штрафних санкцій;

- № 0001751802/0 від 29.12.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на рекламу у розмірі 170,00 гривень (штрафні санкції);

- № 0000021750/0 від 09.01.2007 року, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6000,00 гривень, з яких 2000,00 гривень -за основним платежем та 4000,00 гривень -штрафних санкцій.

Постановою Господарського суду міста Києва від 12.11.2007 року в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009 року апеляційна скарга ВАТ «ІВК» задоволена частково. Постанова Господарського суду м. Києва від 12.11.2007 року скасована в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000442370/0 та № 0001751802/0 від 29.12.2006 року та ухвалена в цій частині нова постанова, якою дані позовні вимоги задоволені. Визнані недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000442370/0 та № 0001751802/0 від 29.12.2006 року. В іншій частині постанова Господарського суду м. Києва від 12.11.2007 року залишена без змін.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000442370/0 та № 0001751802/0 від 29.12.2006 року та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Враховуючи те, що касатор оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, позивачем дане рішення не оскаржено, касаційна інстанція не знаходить необхідності аналізувати решту судового рішення, перевіряючи його законність та обґрунтованість.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

В період з 24.11.2006 року по 21.12.2006 року співробітниками ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено виїзну планову перевірку ВАТ «ІВК»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 року по 30.06.2006 року. За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.12.2006 року № 3586/23-508-21535366.

В ході перевірки встановлено наступні порушення:

пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»-до складу валового доходу не віднесено вартість безоплатно виданих спорттоварів, продуктів харчування мешканцям міста Києва в 4 кварталі 2004 року на суму 38 764,00 гривні, у результаті чого податок на прибуток за 4 квартал 2004 року занижено на суму 9666,00 гривень;

ст. 6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів»-занижено суму податкового зобов'язання, заявлену в розрахунку № 62411 від 17.06.2003 року за придбані транспортні засоби: автомобіль марки «ІЖ-2717», тип вантажно-пасажирський, реєстраційний номер 47-446 КА, було віднесено до товарної позиції 8703 як легковий автомобіль (ставка податку -4,00 гривні за 100 куб.см.), замість віднесення даного автомобіля відповідно до роз'яснення Державної митної служби України (лист № 11/3-3273 від 11.04.2000 року) до товарної позиції 8704 -як автомобіль вантажний (ставка податку -10,00 гривень), внаслідок чого підприємству визначено суму податкового зобов'язання по податку з власників транспортних засобів у розмірі 45,00 гривень;

п. 6.6 розділу VI «Положення про податок з реклами», затвердженого рішенням Київради № 360/520 від 24.04.2003 року, відповідно до якого позивачем несвоєчасно подано розрахунок № 21535366 від 28.11.2005 року по податку з реклами за жовтень 2005 року;

абз.2 ст. 10, ст. 11, абз.1 ст. 19 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян», п. 22.6 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичні осіб»-не утримано податок з доходів фізичних осіб із коштів у сумі 10 000,00 гривень виплачених підприємством гр. ОСОБА_4 за придбаний у нього за біржовим контрактом купівлі-продажу ТЗ, реєстраційний № КП2062605У від 26.06.2002 року, автомобіль Міцубіши Л 200, в результаті чого донараховано і податкове зобов'язання в розмірі 2000,00 гривень.

Всі податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем за процедурою апеляційного узгодження податкового зобов'язання, шляхом направлення первинних скарг від 04.01.2007 року № 002/01 на податкові повідомлення-рішення № № 0001971720/0, 0000442370/0, 0001751802/0, та від 18.01.2007 року № 009/01 на податкове повідомлення-рішення від 09.01.2007 року № 0000021750/0.

За результатами розгляду первинної скарги відповідачем прийняті рішення № 2305/10/25-04 та № 2304/10/25-04 від 07.03.2007 року, якими всі податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який задовольняючи позовні вимоги частково, зазначив, що вважає неправомірним податкове повідомлення-рішення № 0000442370/0 від 29.12.2006 року, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 14 499,00 гривень, з яких 9666,00 гривень -за основним платежем та 4833,00 гривні -штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334 (далі - Закон № 334) валовий доход -це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, яка, враховуючи, що позивач при видачі спорттоварів та продуктів харчування не отримував доходу, погодилась з доводами позивача про те, що не віднесення ним сум доходу від зазначених спорттоварів та продуктів харчування є правомірним.

Відповідач заперечуючи проти позову в цій частині посилався на те, що валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а згідно з п. 1.31 ст. 1 Закону № 334 продаж товарів -це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Крім цього, відповідач зазначав, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод (п. 1.23 ст. 1 Закону № 334).

Колегія суддів апеляційної інстанції вважала такі доводи відповідача безпідставними, адже із аналізу даних норм права та пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334 випливає, що позивач повинен був до складу валового доходу віднести вартість безоплатно виданих спорттоварів у сумі, яка дорівнює нулю, з чим також погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, навіть якщо і застосовувати норми зазначених відповідачем положень Закону № 334 до даних правовідносин, то постає питання як саме відповідач може довести неправомірність не включення позивачем суми «0»до загальної суми валового доходу позивача, а штрафні санкції у будь-якому випадку будуть дорівнювати нулю.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який задовольняючи позовні вимоги частково, зазначив, що вважає неправомірним податкове повідомлення-рішення № 0001751802/0 від 29.12.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на рекламу у розмірі 170,00 гривень (штрафні санкції), з огляду на наступне.

Позивач являється платником податку з реклами в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, відповідно до ст. 11 Декрету КМ України «Про місцеві податки та збори»№ 56-93 від 20.05.1993 року, Положення про податок з реклами в м. Києві, затвердженого Рішенням Київради № 360/520 від 24.04.2003 року «Про затвердження Положення про податок з реклами у м. Києві».

Відповідно до п. 6.7 розділу VI Положення розрахунок сплати податку з реклами подається до державної податкової інспекції відповідного району за місцем реєстрації платника протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Отже, термін подання податкового розрахунку податку з реклами за жовтень 2005 року був встановлений до 21.11.2005 року.

Відповідач зазначає, що такий розрахунок позивачем було подано 28.11.2005 року.

Позивач стверджує, що згідно платіжного доручення № 2022 ним 11.11.2005 року повністю перераховано податок з реклами за жовтень 2005 року.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що фактично розрахунок подано 18.11.2005 року згідно податкового розрахунку податку з реклами (том 1 а.с. 96).

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 214, 215, 220, 222-224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва -відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2009 року у справі № 28/365-А (№ 22-а-11413/08 -номер справи у апеляційній інстанції) в частині визнання недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000442370/0 та № 0001751802/0 від 29.12.2006 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько