Постанова № 27360300, 29.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/43799/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "Нафтоінвест"

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012

у справі № 2270/2119/12

за позовом Приватного підприємства "Фірма "Нафтоінвест"

до 1.Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції,

2. Головного управління Державної казначейської служби Хмельницької області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.04.2012 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дунаєвецькому районі форми «Р»№ 0001062340 від 19.10.2011 та форми «Р»№ 0001072340 від 19.10.2011. Стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України 37066 грн. податку на прибуток приватних підприємств, перерахованих до бюджету відповідно до платіжного доручення № 610 від 19.10.2011, 64168 грн. податку на додану вартість, перерахованих до бюджету відповідно до платіжного доручення № 831 від 28.10.2011, та судових витрат зі сплати судового збору в сумі 1012,35 грн.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ПП "Фірма "Нафтоінвест" подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві спірними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість слугували висновки перевірки, викладені в акті від 05.10.2011 № 1074/2340/30795712, про порушення позивачем вимог:

п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, яке полягало у безпідставному віднесенні до складу валових витрат за І півріччя 2010 року витрати на суму 118612,00 грн., що призвело до заниження за І півріччя 2010 року податку на прибуток в сумі 29653,00 грн. Змісту такого порушення в акті перевірки (у розділі 3.1.2 Валові витрати) не наведено;

п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту серпня 2010 року податку на додану вартість в сумі 16987,00 грн. на підставі податкової накладної від 27.07.2010 № 6943, виписаної ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Мукачево». Податковий орган виходив з того, що позивач на підставі вказаної податкової накладної помилково не сформував податковий кредит у липні 2010 року, а сформував у серпні 2010 року;

п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту жовтня 2010 року податку на додану вартість в сумі 34347,00 грн. на підставі податкової накладної від 31.10.2010 № 1031228, виписаної ТОВ "Фактор Нафтогаз" за операцією з поставки позивачеві паливно-мастильних матеріалів, яка до перевірки надана не була.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією суду першої інстанції щодо необхідності скасування податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток через недоведеність податковим органом факту вчинення позивачем порушень п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, на яке посилається податковий орган а акті перевірки.

Відповідно до 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не наведено та не надано судам попередніх інстанцій, окрім акту перевірки, в якому відсутні посилання на конкретні порушення та їх зміст, не відображено господарських операцій, за наслідками виконання яких податковим органом зафіксовано завищення позивачем валових витрат за І півріччя 2010 року на суму 118612,00 грн., обґрунтованих пояснень з посиланням на господарські операції, первинні бухгалтерські документи.

Акт перевірки, що складений у частині, в якій зафіксовано завищення позивачем валових витрат за І півріччя 2010 року на суму 118612,00 грн., з порушенням п. 5.2, п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, не може достовірно підтверджувати факт вчинення податником податків зафіксованих у ньому порушень, тому, за відсутності інших доказів, його недостатньо для висновку про допущення позивачем заниження податкових зобов'язань.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано скасував постанову суду першої інстанції у цій частині, безпідставно пославшись на факт відображення в акті перевірки господарських операцій між позивачем та ПП «Окко-Бізнес»на підставі договору від 10.11.2010, між позивачем та ТОВ «Укройлпродукт»на підставі договору від 01.12.2010, між позивачем та ТОВ «Західна нафтогазова компанія»від 21.01.2011. Дані господарські операції здійснювалися поза межами періоду -І півріччя 2010 року, за який податковим органом донараховано спірне грошове зобов'язання.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення позивачем господарської операції з придбання у ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Мукачево»паливно-мастильних матеріалів і за наявності доказів: договору від 01.03.2007 № 41 з додатковими угодами, податкової накладної від 27.07.2010 № 6943, видаткової накладної та товарно-транспортної накладної, які оформлені належним чином, встановлено факт реального вчинення позивачем господарської операції, за наслідками якої сформовано спірний податковий кредит.

При безпосередньому дослідженні доказів судом першої інстанції не було встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності.

В силу вимог п.п. п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняв включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у періоді, коли виникло таке право, само по собі не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано скасував постанову суду першої інстанції у цій частині, безпідставно пославшись на «відсутність підпису посадових осіб на видаткових накладних та актах прийому-передачі», тоді як за результатами спірної господарської операції з придбання позивачем у ВАТ «Закарпатнафтопродукт-Мукачево»паливно-мастильних матеріалів складена видаткова накладна від 27.07.2010 № 00006006, яка досліджена судом першої інстанції, в результаті чого зроблено правильний висновок про належне її оформлення. Отже, суд апеляційної інстанції вказав на «відсутність підпису посадових осіб на видаткових накладних та актах прийому-передачі», які не стосуються спірної господарської операції.

Судом першої інстанції в судовому засіданні безпосередньо досліджено первинні документи, що підтверджують господарську операцію: договір поставки нафтопродуктів № ФН-НІ-2 від 09.09.2009, укладений між позивачем та ТОВ "Фактор Нафтогаз" з додатками, податкова накладна від 31.10.2010 № 1031228, видаткова накладна № РН-103102 від 31.10.2010, товарно-транспортна накладна № РН-103102, та належним чином досліджена обставина, яка визначена в акті перевірки фактичною підставою для висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - ненадання позивачем податкової накладної у підтвердження спірного податкового кредиту до перевірки, та яка заперечувалась позивачем.

В результаті такого дослідження суд встановив, що пояснення посадових осіб підприємства з приводу відсутності податкової накладної податковим органом не відбиралися, витребування документа у підприємства, якого на думку податкового органу не вистачало, не здійснювалось.

Враховуючи наведене та беручи до уваги фактичну наявність податкової накладної від 31.10.2010 № 1031228, внесення її позивачем у реєстр податкових накладних за жовтень 2010, який був наданий до перевірки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність податковим органом відображеного в акті перевірки факту відсутності податкової накладної під час перевірки.

Суд апеляційної інстанції необґрунтовано скасував постанову суду першої інстанції у цій частині, залишивши поза увагою надану судом першої інстанції оцінку доказам у підтвердження обставин, на які посилалися сторони як на підставу власних вимог і заперечень, не спростувавши таку оцінку, безпідставно врахувавши лише факт фіксування в акті перевірки відсутності податкової накладної.

Зважаючи на викладене, незаконна постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволенні позову у частині стягнення з держбюджету сплачених позивачем платіжними дорученнями від 19.10.2011 № 610 та від 28.10.2011 № 831 грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, безпідставно нарахованих контролюючим органом протиправними податковими повідомленнями-рішеннями від 19.10.2011 № 0001062340 та від 19.10.2011 № 0001072340, оскільки такі вимоги задоволені передчасно.

Самого лише факту визнання протиправним донарахування податковим органом платникові податків грошових зобов'язань недостатньо для задоволення позову про стягнення помилково та/або надміру сплачених таких донарахованих податків.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені у статті 43 Податкового кодексу України.

Пункт 43.3. ст. 43 вказаного Кодексу обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання визначає подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Відповідно до п. 43.4. ст. 43 цього ж Кодексу платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

З фактом подання такої заяви у контролюючого органу виникають обов'язки, визначені у п. 43.5 вказаного Кодексу.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що не звернення платника податків у визначеному Законом порядку до контролюючого органу із заявою на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, виключає підстави для висновку про порушення податковим органом прав та інтересів позивача на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.

Суд першої інстанції не врахував наведені норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконної постанови у частині задоволення позовних вимог про стягнення з держбюджету помилково та/або надміру сплачених позивачем грошових зобов'язань.

Оскільки постанова суду першої інстанції є помилковою тільки у частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів з держбюджету, суд касаційної інстанції вважає за правильне її змінити, відмовивши у позові в цій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Нафтоінвест»задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 скасувати.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.04.2012 змінити, виклавши її резолютивну частину у такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дунаєвецькому районі Хмельницької області від 19.10.2011 № 0001062340 про визначення Приватному підприємству «Фірма «Нафтоінвест»грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 37066,00 грн., у тому числі 29653,00 грн. основного платежу та 7413,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та від 19.10.2011 № 0001072340 про визначення Приватному підприємству «Фірма «Нафтоінвест»грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 64168,00 грн., у тому числі 51334,00 грн. основного платежу та 12834,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма «Нафтоінвест»506,18 грн. судових витрат зі сплати судового збору.».

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло