Ухвала суду № 27358070, 09.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1670/728/12

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2012р. по справі № 2а-1670/728/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кремремпуть»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області Державної податкової служби

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Кремремпуть», звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області Державної податкової служби від 10.05.11 р. № 0002511502/1588 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 249391,56 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн., № 0002521502/1587 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 830075,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.12 р. по справі № 2а-1670/728/12 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.12 р. по справі № 2а-1670/728/12 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не надав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ була проведена камеральна перевірка податкової декларації підприємства позивача з ПДВ за січень 2011 р., за результатами якої був складений акт № 66/15-322/35779009 від 01.04.11 р. (а.с. 7-9), в якому зафіксовані порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України, п. 1.6 ст. 1, п. 198.6 ст. 198, п. 206.1 ст. 206 ПК України, які призвели до заниження податкових зобов'язань по ПДВ на 249391,56 грн. На вказаний акт перевірки позивачем були подані письмові заперечення від 13.04.11 р. (а.с. 97-98), за результатами розгляду яких відповідачем була надана письмова відповідь від 20.04.11 р. та складений висновок № 151 від 20.04.11 р. (а.с. 99-100). Даний висновок вказаний як підстава для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0002511502/1588 від 10.05.11 р. про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 249391,56 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Вказаний висновок містить посилання на порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України, п. 1.6 ст. 1, п. 198.6 ст. 198 ПК України.

В постанові суду першої станції зазначено, що відповідачем також була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка податкової декларації з ПДВ за лютий 2011 р., оформлена актом № 2134/15-322/35779009 від 11.04.11 р. (а.с. 11-13), в якому також зафіксовані порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України, п. 198.6 ст. 198, п. 206.1 ст. 206 ПК України, які призвели до заниження податкових зобов'язань по ПДВ на 830075,6 грн. На вказаний акт перевірки позивачем були подані письмові заперечення від 20.04.11 р. (а.с. 101-102), за результатами розгляду яких відповідачем була надана письмова відповідь від 28.04.11 р. та складений висновок № 173 від 28.04.11 р. (а.с. 105-106), який визначений як підстава для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0002521502/1587 від 10.05.11 р. про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 830075,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Вказаний висновок також містить посилання на порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України, п. 1.6 ст. 1, п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Як вбачається з залучених до матеріалів справи актів перевірок та висновків за результатами розгляду заперечень на них, твердження відповідача про порушення позивачем вимог ЦК України та ПК України пов'язані з тим, що позивач безпідставно включав до податкового кредиту відповідних звітних періодів суми ПДВ по операціям з ПП Фірма «Велеса», якому актом № 2094/15-322/36804968 від 08.04.11 р. зменшено суму податкових зобов'язань та податкового кредиту на 1298626,00 грн., а тому ці операції були направлені на надання податкових вигод третім особам і не були спрямовані на створення правових наслідків, тобто є фіктивними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що згідно п. 7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом ДПА України № 1003 від 24.12.10 р., факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів. Але відповідачем вимоги даної норми не виконані. Висновки про нікчемність правочинів між позивачем та ПП Фірма «Велеса» ґрунтуються лише на матеріалах податкової звітності, реєстраційних документах, звітах, без проведення аналізу дотримання платником податків змісту, форми первинних бухгалтерських документів та перевірки фактичного здійснення господарських операцій. Жодних посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані у бухгалтерському та податковому обліку та підтверджують наявність порушень, висновки № 151 від 20.04.11 р., № 173 від 28.04.11 р., на підставі яких винесені спірні податкові повідомлення-рішення, не містять.

Безпідставними є і твердження відповідача про порушення ТОВ «Кремремпуть»вимог п. 198.6 ст. 198, п. 206.1 ст. 206 ПК України, адже зауваження щодо порядку заповнення податкових накладних, виписаних ПП Фірма «Велеса», у висновках № 151 від 20.04.11 р. та № 173 від 28.04.11 р. відсутні.

Крім того, як вказано в постанові суду першої інстанції, зменшення ПП Фірма «Велеса» актом перевірки суми податкових зобов'язань та податкового кредиту на 1298626,0 грн. не впливає на право позивача віднести до складу податкового кредиту сплачений ПДВ при придбанні товару, оскільки Закон України "Про ПДВ" не ставить таке право платника податку у залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками товарів своїх податкових зобов'язань та сплати їх до бюджету.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що операції позивача з його контрагентом і їх оподаткування відбувалося після набрання чинності ПК України, який також не зобов'язує платників податків контролювати своїх контрагентів щодо дотримання ними порядку, повноти та своєчасності сплати до бюджетів податкових зобов'язань.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції дослідив укладений позивачем з ПП Фірма «Велеса»договір купівлі-продажу № 05011 від 05.01.11 р. (а.с. 15), предметом якого є поставка будівельних товарів, комплектуючих, товарів виробничо-технічного призначення, асортимент, ціна та кількість яких вказується у видаткових накладних. Виконання договору підтверджена копіями податкових, видаткових накладних, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними. Крім того, між цими ж сторонами був укладений договір № 04013 від 04.01.11 р. про надання позивачу послуг по навантаженню та розвантаженню шпал, про що свідчать копії податкової, видаткової накладних.

В постанові суду першої інстанції вказано, що оригінали документів були вилучені у позивача згідно протоколу обшуку від 04.10.11 р. (а.с. 142-146), що відповідач не заперечував.

За результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про неправомірність дій відповідача під час проведення оспорюваної перевірки.

Зважаючи на те, що позивачем податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих зареєстрованим у встановленому порядку платником ПДВ, то висновки відповідача про завищення податкового кредиту та відповідне заниження податкових зобов'язань по ПДВ за січень та лютий 2011 р. є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Враховуючи те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.12 р. по справі № 2а-1670/728/12 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2012р. по справі № 2а-1670/728/12 -залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2012р. по справі № 2а-1670/728/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кремремпуть»до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області Державної податкової служби про скасування рішення -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій