Постанова № 27352984, 08.11.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2012 р. Справа № 5019/63/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПершиков Є.В., Ходаківська І.П., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 27.08.2012 рокуу справі№ 5019/63/11господарського судуРівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс"про стягнення в сумі 329 273, 11 грн.в судовому засіданні взяли участь представники - позивача: - відповідача: Пушкарьова К.В. дов. № 2835-О від 11.09.2012року Бойков О.Г. дов. № 14 від 13.09.2012 року

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі за текстом -ПАТ КБ "Приватбанк") звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) до товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" (далі за текстом -ТОВ "Рівнепастранс") про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 235 327, 02 грн., з яких: 98 152, 61 грн. заборгованість по прострочених відсотках за користування кредитними коштами, 137 174, 41 грн. пені.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.07.2012 року позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено: стягнуто з ТОВ "Рівнепастранс" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 98 152, 61 грн. заборгованості по прострочених відсотках за користування кредитними коштами, та зменшену пеню в розмірі 100 000 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Рівнепастранс" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скарго, в якій просило змінити рішення місцевого господарського суду від 11.07.2012 року у справі № 5019/63/11 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 100 000, 00 грн. пені та відмовити у зазначеній частині в задоволенні позовних вимог і розстрочити погашення заборгованості за прострочені відсотки у розмірі 98 152, 61 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.08.2012 року апеляційну скаргу ТОВ "Рівнепастранс" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 11.07.2012 року у справі № 5019/63/11 -без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Рівнепастранс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення місцевого господарського суду від 11.07.2012 року та постанову апеляційного господарського суду від 27.08.2012 року у справі № 5019/63/11 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 100 000, 00 грн. пені та відмовити у зазначеній частині в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушенням норм права, зокрема ст. ст. 549, 551, 611 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216, 217 Господарського кодексу України, ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 06.03.2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ТОВ "Рівнепастранс" укладено кредитний договір № 0803/03/А, відповідно до п. 1.1. якого, в рамках програми мікрокредитування, за наявності вільних грошових коштів, банк зобов'язується надати позичальнику кредит в межах суми 451 000 грн., на термін і на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути одержаний кредит і сплатити відсотки у встановлені цим договором терміни.

Відповідно до п.1.3. вказаного Договору сторонами погоджено терміни повернення кредиту й відсотків згідно з графіком. (додаток №1 договору).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору банк видав позичальнику кредит в розмірі 451 000 грн.

Згідно положень п. 2.2.2. позичальник зобов'язався сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п. п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., 4.11., 4.13. цього договору, а також відповідно до графіку погашення кредиту і відсотків, вказаному в додатку № 1 з урахуванням п. 4.13. цього договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п. п. 1.3., 2.2.3., 2.4.1., 4.13. цього договору, а також графіка погашення кредиту і відсотків, приведеного в додатку № 1 до цього договору позичальник сплачує відсотки в розмірі 20 % річних.

За змістом п. 4.3. Договору, при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п. п. 1.3., 2.2.3., 2.3.3.3., 2.4.1., 4.13. позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 40 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до п. 6.1. договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню за кожен випадок порушення в розмірі 0, 2 % від простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ в період за який сплачується пеня.

Пунктом 6.4. Договору сторонами погоджено, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 6.1. Договору здійснюється протягом трьох років з дня коли таке зобов'язання повинно було бути виконано позичальником.

З матеріалів справи вбачається, що 25.05.2012 року сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 08/03/А від 06.03.2008 року, згідно з п. 1.1. якого, починаючи з 03.02.2009 року в п. 4.3. кредитного договору було внесено зміни щодо нарахування 20 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості, а в п. 6.1. кредитного договору було внесено зміни щодо розміру пені, який становить 0, 056 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня.

Пунктом 3 додаткової угоди від 25.05.2012 року сторонами погоджено, що ця Додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання Сторонами та діє протягом строку дії Договору.

За умовами ч. 2 ст. 193 Господарського суду України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частино. 1 ст. 216 Господарського кодексу України закріплено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За умовами ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що обов'язок відповідача по оплаті пені визначено положеннями п. 6.1. кредитного договору.

Місцевим та апеляційним господарськими судами було встановлено, наданий позивачем розрахунок вірний, згідно якого встановлено прострочена заборгованість відповідача по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в період з 13.03.2008 року по 02.07.2012 року становить 98 152, 61 грн., а розмір пені по несвоєчасно сплаченим відсоткам за період з 06.01.2009 року по 02.07.2012 року становить 137 174, 41 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що доводи скаржника стосовно того, що позивачем при здійсненні нарахуванні пенні за відсотковою ставкою не більше 0,056 % або не більше подвійної облікової ставки НБУ є необґрунтованими, оскільки п. 3 додаткової угоди від 25.05.2012 року погоджено, що остання вступає в дію з моменту її підписання, а здійснений розрахунок як встановлено попередніми інстанціями здійснено відповідно до умов Договору та Закону та є вірним.

Господарськими судами попередніх інстанцій було надано оцінку розрахунку заборгованості відповідача по сплаті відсотків за користування кредитними коштами та розмір пені по несвоєчасно сплаченим відсоткам, а тому з огляду на приписи ст. 1117 ГПК України у касаційної інстанції відсутні підстави вважати вказані обставини не встановленими та відхиляти їх.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції, з врахуванням положень ст. ст. 525, 526, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій щодо відсутності доказів погашення відповідачем заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в період з 13.03.2008 року по 02.07.2012 року в розмірі 98 152, 61 грн. та на підставі ст. ст. 193, 216, 217, 230 Господарського суду України, пені в сумі 137 174, 02 грн.

Також, колегія суддів зазнає про безпідставність доводів відповідача про невірно встановлений строк нарахування пені з урахування трьохрічного терміну нарахування неустойки, встановленого п. 6.4. Договору з огляду на те що вказаний розрахунок було перевірено судами попередніх інстанцій та з якого вбачається, що періоди нарахування пені відповідно до п. 6.1. Договору за кожен випадок порушення зобов'язання, як це передбачено п. 6.4. Договору, не перевищує 36 місяців.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє доводи скаржника стосовно зміни підстави та предмету позову не заслуговують на увагу суду з огляду на те, що ст. 22 ГПК України передбачено право особи до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що підстави позову позивачем змінено не було, оскільки як при зверненні з первісною позовною заявою так і при зміні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" просило стягнути заборгованість що утворилась за кредитним договором № 0803/03/А.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком попередніх інстанцій, з урахуванням ст. 83 ГПК України, та оскільки відповідачем на момент розгляду справи повністю погашено суму отриманого кредиту, а також те, що порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, зменшили розміру пені до 100 000 грн.

Вказані обставини були предметом досліджені при розгляді справи господарськими судами попередніх інстанцій і їм надана належна правова оцінка.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу -без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.08.2012 року у справі № 5019/63/11 залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.08.2012 року у справі № 5019/63/11 залишити без змін.

Головуючий суддяЄ.В. Першиков СуддіІ.П. Ходаківська О.В. Яценко