Постанова № 27352259, 08.11.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

08 листопада 2012 р. № 2-а- 11641/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТЕР" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

ТОВ "ВЕСТЕР" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 03.05.2012 року № 0000022240, прийняте відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Потеряєва І.А. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Павленко О.М. проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу було визначене відповідне податкове зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ "ВЕСТЕР" з питань дотримання даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ "ЮСАЕМ", ТОВ "Трубопласт", ТОВ фірма "Ліон", за результатами якої 09.04.2012 року було складено акт перевірки № 210/22-406/36623531, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.6 ст. 198, пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення товариством суми податкового кредиту, всього на суму 159944,00 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.05.2012 року № 0000022240 на загальну суму податкового зобов"язання за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 168 880,75 грн.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, із матеріалів справи вбачається, що підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку позивача є відсутність факту реального вчинення позивачем господарських операцій з ТОВ "ЮСАЕМ", ТОВ "Трубопласт", ТОВ фірма "Ліон" у періоді, що перевірявся, базується на наступному:

- актах перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 22.08.2011 р. № 3017/23-3/37189531 та від 09.11.2011 р. № 791/235/37189531 ТОВ "Турбопласт Україна";

- актах перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 19.08.2011 р. № 1678/234/33010817 та від 15.11.2011 р. № 2576/234/33010817 ТОВ "ЮСАЕМ";

- акті перевірки ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 2843/23-212/30590155 від 31.08.2011 р. ТОВ фірма "Ліон", на що суд зазначає наступне.

Щодо ТОВ "Трубопласт Україна" в акті перевірки зазначено про анулювання свідоцтва платника ПДВ 06.07.2011 р., що і стало підставою для висновку податкового органу стосовно недійсності правочинів, вчинених позивачем та ТОВ "Трубопласт Україна".

Однако, суд звертає увагу, що операції із зазначених контрагентом здійснювались позивачем до 01.07.2011 р.

Також, суд зазначає, що із приписів податкового законодавства не вбачається, що до обов'язків позивача відноситься перевірка стану свого контрагенту, який до теперішнього часу є суб'єктом господарювання та не виключений з ЄДР.

Щодо ТОВ "ЮСАЕМ", то складений акт про відсутність суб'єкта господарювання за юридичною адресою, отримані відомості про посадових осіб, які заперечують свою причетність до господарської діяльності товариства та не визнають належність ним підписів під документами податкової звітності, через що показники податкової звітності ТОВ "ЮСАЕМ" документально не підтверджуються. На підставі акту перевірки ТОВ "ЮСАЕМ" зроблений висновок про порушення пп. 198.6 ст.198, пп.201.1 ст.201 ПКУ боку ТОВ "ВЄСТЕР".

Як і стосовно ТОВ фірми "Ліон" також зазначено про непричетність посадової особи до господарської діяльності товариства, про що зроблений висновок - про відсутність здійснення фінансово-господарської діяльності. В акті перевірки всі правочини, укладені товариством, визнані податковим органом нікчемними, оскільки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ фірми "Ліон" підприємцям-покупцям у періоді з 01.02.2011 р. по 30.06.2011 р., в тому числі і позивачу.

Із зазначеним вище суд не погоджується та при вирішені даного спору враховує наступні положення п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, де передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту, яке виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначеними контрагентами на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Пунктом п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

П. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податкового кредиту надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу.

Судом встановлено, що контрагенти позивача на час вчинення правочинів були зареєстрованими у передбаченому законом порядку платниками ПДВ, що відповідною стороною не спростовано при судовому розгляді. А тому у суду не має підстав піддавати сумніву правомірність дій позивача в ході своєї господарської діяльності в періоді, що перевірявся.

Отже, на підставі викладеного, суд зазначає, що укладені позивачем та вищевказаними контрагентами правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані недійсними.

Водночас, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними в акті контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Окрім того, суд звертає увагу, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого, що мало місце в даному випадку всупереч положенням чинного законодавства.

Безпідставними на думку суду є посилання відповідної сторони в обгрунтування законності оскаржуваного рішення на відсутність у позивача товаро-транспортних накладних на товари, що були придбані в зазначених в акті перевірки контрагентів, оскільки відповідно до укладених позивачем договорів, транспортування товару було за домовленістю сторін, при цьому представник позивача в судовому засіданні пояснив, що останнє здійснювалось за рахунок продавців, контрагентів позивача, що відповідною стороною при судовому розгляді не спростовано, а тому у суду не має підстав піддавати сумніву даний факт.

Також, суд звертає увагу на те, що придбаний у зазначених контрагентів товар був в подальшому використаний позивачем в своїй господарській діяльності, що не заперечувалось відповідачем та є підтвердженням дійсності правочинів, вчинених між даними сторонами.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 03.05.2012 року № 0000022240, прийняте відносно товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТЕР".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 09.11.2012 року.

Суддя Самойлова В.В.