Рішення № 27340792, 09.11.2012, Балаклійський районний суд Харківської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

справа № 2001/4347/2012

2/2001/963/2012

м. Балаклія 09.11.2012 року

Балаклійський районний суд Харківської області -

головуючий: Стригуненко В.М.,

за участі:

секретаря: Паточка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

19.09.2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі -ДП «ЛІКВО»).

Просить зобов'язати ДП «ЛІКВО»нарахувати йому залежну від загального стажу роботи на підприємстві додаткову допомогу, передбачену при скороченні чисельності чи штату працівників п. 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2012-2014 роки та п. 2.6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки, та провести відповідні виплати.

В обґрунтування позову вказує, що 02.07.2012 року був звільнений з ДП «ЛІКВО»у зв'язку зі скороченням штату працівників, де пропрацював понад 10 років. При звільненні з вказаної підстави, відповідно до положень Галузевої угоди та Колективного договору, йому належало виплатити допомогу залежно від загального стажу роботи на підприємстві, яка йому виплачена не було.

Підставою для цього стали накази-постанови ДП «ЛІКВО», якими було призупинено вказані виплати. Вважає ці дії адміністрації ДП «ЛІКВО»незаконними.

Позивач надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в порядку ч.2 ст.158 ЦПК України (а.с.190).

Відповідач надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в порядку ч.2 ст.158 ЦПК України (а.с.191-192)

Заперечуючи проти позову відповідач вказує, що призупинення спірної виплати ОСОБА_1 було здійснено на законній підставі, внаслідок фінансових труднощів на підприємстві, усі належні йому виплати проведено у день звільнення (а.с.31-52, 193-198).

Згідно зі ст.ст.10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.ст.59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків встановлених ст.61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

З 11.02.2002 року по 02.07.2012 року позивач ОСОБА_1 працював в ДП «ЛІКВО», звідки був звільнений на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України - у зв'язку зі скороченням штату працівників (а.с.6-8).

Згідно до п. 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛІКВО»на 2012-2014 роки (далі -Колективний договір), зареєстрованого у встановленому порядку, передбачено, що:

«працівникам, вивільненим у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією ДП «ЛІКВО», скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів ДП «ЛІКВО»виплачується допомога, що встановлюється колективним договором, залежно від загального стажу роботи на підприємствах галузі у розмірі:

чоловікам зі стажем роботи:

o до 10 років -місячного середнього заробітку,

o від 10 до 15 років -двомісячного середнього заробітку,

o понад 15 років -тримісячного середнього заробітку».

Відповідно до п. 4.3.14 вказаного Колективного договору:

«у разі фінансових труднощів в ДП «ЛІКВО»норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених Галузевою угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово, терміном не більше як 6 місяців за погодженням з відповідними профспілковими органами з подальшим інформуванням трудового колективу (ст. 14 Закону України «Про оплату праці»)»(а.с.84-152).

Наведені положення Колективного договору кореспондуються з нормами п.п. 2.6, 2.36 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, НАК «Нафтогаз України»і Профспілковою організацією працівників нафтової і газової промисловості України на 2012-2014 роки, зареєстрованої у встановленому порядку (а.с.161-189).

За стажем роботи в ДП «ЛІКВО»від 10 до 15 років, у відповідності до 2.10 Колективного договору, позивач ОСОБА_1 мав право при звільненні, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів ДП «ЛІКВО»отримати допомогу у розмірі двомісячного середнього заробітку.

За наказом-постановою ДП «ЛІКВО»від 27.06.2012 року №95, за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, з мотивів фінансових труднощів в ДП «ЛІКВО», призупинено з 1 по 31 липня 2012 року нарахування та виплату вихідної допомоги працівникам при скороченні чисельності чи штату, передбаченої п.2.10 колективного договору ДП «ЛІКВО»на 2012-2014р.р. (а.с.78, 79).

Вказаний наказ-постанова, з дотриманням максимально можливого 6-місячного терміну обмеження, що узгоджується і з ч.2 ст.14 Закону України «Про оплату праці», діяв і на час звільнення ОСОБА_1

Так, ч.2 ст.14 Закону України «Про оплату праці»передбачено, що норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Як було вказано, це положення Закону знайшло своє відображення у п. 4.3.14 Колективного договору, якими і керувалися профспілковий комітет та адміністрація ДП «ЛІКВО»при ухваленні наказу-постанови від 27.06.2012 року №95.

Однак, вказані норми ч.2 ст.14 Закону України «Про оплату праці»та п. 4.3.14 Колективного договору, надають повноваження підприємству тимчасово застосовувати норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених Галузевою угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці.

Тобто, ці норми можливо застосовувати виключно лише до питань оплати праці.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 3 вказаного Закону визначено структуру заробітної плати:

o Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

o Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

o Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідач -адміністрація ДП «ЛІКВО», ухвалюючи наказ-постанову від 27.06.2012 року №95, не звернув увагу на положення ст.ст. 1,3 Закону України «Про оплату праці», про те, що передбачена п. 2.10 Колективного договору допомога у розмірі двомісячного середнього заробітку не є винагородою, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто не є заробітною платою.

За своєю сутністю та за моментом виникнення права на неї, спірна допомога Колективним договором та Галузевою угодою наближена до вихідної допомоги при звільненні, яке і є єдиною підставою для її нарахування та виплати, не будучи регулярною виплатою як заробітна плата і не є винагородою за виконану роботу.

Заробітна плата виплачується лише працюючим, а позивач ОСОБА_1 будучи звільненим, вже не перебував з відповідачем у трудових відносинах, внаслідок чого не мав права на її отримання, не виконуючи роботу.

Тому спірна виплата не може відноситися до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які входять у структуру заробітної плати.

Вона є самостійною виплатою, як наприклад вихідна допомога при звільненні, компенсація за невикористану щорічну відпустку, які позивачу при звільненні все ж були виплачені. З огляду на це позиція ДП «ЛІКВО»в цьому питанні не є послідовною.

Ухвалюючи наказ-постанову від 27.06.2012 року №95, адміністрація ДП «ЛІКВО» вийшла за межі повноважень, наданих ч.2 ст.14 Закону України «Про оплату праці»та п. 4.3.14 Колективного договору, недодержавши норм і гарантій, передбачених законодавством, Галузевою угодою та Колективним договором.

Тому, при їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, Галузевою угодою та Колективним договором.

Право ОСОБА_1 на отримання при звільненні, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, допомоги у розмірі двомісячного середнього заробітку за рахунок коштів ДП «ЛІКВО»порушено, а тому потребує захисту та відновлення.

Тягар доказування у справі з розгляду трудового спору покладений на відповідача, який не довів перед судом правомірності своїх дій та рішень.

Питання про скасування наказу-постанови від 27.06.2012 року №95 судом не вирішується, т.я. позивач такої вимоги не заявляв, а суд у відповідності до ст.11 ЦПК України розглядає цивільні справи лише в межах заявлених вимог.

Внаслідок задоволення позову, судові витрати, виходячи з розміру належних позивачу виплат у розмірі двомісячного середнього заробітку (9459,68грн.), покладаються на відповідача (а.с.80).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3-4, 15, 10-11, 59-61, 88, 208-223 ЦПК України, ст.ст.17, 18, 233, 238 КЗпП України, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Дочірнє підприємство «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(61109 м. Харків вул. Сінна б.32, код ЄДРПОУ 32869691) нарахувати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1) у відповідності до п. 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на 2012-2014, в редакції станом на 02.07.2012 року, допомогу у розмірі двомісячного середнього заробітку за рахунок коштів ДП «ЛІКВО», та провести її виплату.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(61109 м. Харків вул. Сінна б.32, код ЄДРПОУ 32869691) на користь держави 214,60 гривень судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий В.М. Стригуненко