Ухвала суду № 2733882, 24.01.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

24 січня 2008 р.                                                                                                             Справа № 23/102

                                                                                                                                         к/с № К-10330/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Конюшко К.В.Ланченко Л.В.Пилипчук Н.Г.Степашко О.І.при секретарі Ликовій В.Б.за участю представників сторінпозивача:Поєдинок А.В., дов. від 25.12.2007р. № 37відповідача:Гуляєва О.В., дов. від 21.01.2008р. № 12-10розглянувшиу відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуНікопольської об’єднаної державної податкової інспекціїна ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського судувід18.10.2005 рокуу справі№23/102за позовомПриватного міжгалузевого підприємства «Агростроменерго»доНікопольської об’єднаної державної податкової інспекціїпровизнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне міжгалузеве підприємство (надалі ПМП «Агростроменерго», позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції(надалі – Нікопольська ОДПІ, відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Нікопольської ОДПІ від 28.12.2004р.: № 0003452342/0/49761 в частині 31721,25 грн., у тому числі 31721,25 грн. по основному платежу та 10573,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 00003463442/0/49762 повністю.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області (суддя Добродняк І.Ю.) від 14.07.2005 р., у задоволенні позову відмовлено.

Вказане судове рішення мотивоване тим, що вексель у податкових відносинах має інший ніж розрахунковий документ юридичний характер, у зв’язку з чим, передача позивачем векселів від третіх осіб не може розцінюватись як повернення переплати та бути підставою для включення вартості цих векселів до складу валових витрат, а також підставою для перерахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість у бік їх зменшення. 

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.10.2005р. у справі № 23/102 (судова колегія у скл аді: головуючий суддя: Кузнєцова І.Л., судді: Чимбар Л.О., Швець В.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2005 р. у справі № 23/102 скасовано, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 28.12.2004р.: № 0003452342/0/49761 в частині 31721,25 грн., у тому числі 31721,25 грн. по основному платежу та 10573,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 00003463442/0/49762 повністю.

Вказана постанова мотивована тим, що за змістом чинного законодавства України, вексель об’єднує поняття платіжного документу та цінного паперу, а тому передані позивачем векселі (які останнім були отримані від ТОВ МП «Кондор» на суму 88550,00 грн.) виконують функції розрахункових документів, у зв’язку із чим, у ПМП «Агростроменерго» були наявні підстави для здійснення коригування оподатковуваного прибутку шляхом збільшення валових витрат.

Також, у частині нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість, судом апеляційної інстанції було зазначено, що при умові попереднього відображення позивачем у складі податкових зобов’язань з податку на додану вартість (липень, вересень 2002р.) передоплати, отриманої від ТОВ з іноземними інвестиціями «Дока України Т.О.В.» та наявності у переданих у подальшому при поверненні цієї передоплати векселів характеру розрахункових документів, зменшення у грудні 2002р. розміру податкових зобов’язань з відповідного податку є таким, що проведено у відповідності з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».  

Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Нікопольська ОДПІ звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою в якій, з підстав порушення господарським судам апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.10.2005 року у справі № 23/102, та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2005р. у справі № 23/102.

ПМП «Агросторенерго» надало заперечення на касаційну скаргу Нікопольської ОДПІ, в яких доводи останньої вважає необгрунтованими та просить залишити останню без задоволенн, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.12.2005р. у справі № 23/102, у зв’язку із вступом в законну силу Кодексу адміністратвиного судочинства України, касаційна скарга Нікопольської ОДПІ разом із матеріалами справи № 23/102 предана дол розгляду до Вищого адміністративного суду України за підвідомчістю.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

Нікопольською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0003452342/0/49761, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 32 867,03 грн., з яких 22 189,12 грн. основний платіж та 10 677.91 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

- № 0003462342/0/49762, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 22 137,50 грн., з яких 14 758,33 грн. основний платіж та 7 379.17 грн – штрафні (фінансові) санкції.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку, на підставі ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарги ПМП «Агростроменерго» - без задоволення та відповідачем винесенні податкові повідомлення-рішення від 21.01.2005р. № 0000345234/1/2425 №0003462342/1/2426, які за змістом та підставами прийняття - аналогічні первинним податковим повідомленням-рішенням.

Підставою для прийняття названих податкових повідомлень-рішень стали висновки Акту перевірки від 23.12.2004р. № 179/231.31102633 «Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ПМП «Агростроменерго» за період діяльності з 01.10.2001р. по 30.09.2004р.

За змістом даного акту зокрема, зазначено, що в порушення п.4.1 ст.4., пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем не віднесено до складу валових доходів сума отриманої передоплати від СМУ-7 - 1041.62 грн., а також в порушення: п.5.1 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем віднесена до складу валових витрат вартість простих векселів, переданих ТОВ з іноземними інвестиціями «Дока Україна Т.О.В.» в рахунок отриманої передоплати за металоконструкції - 73 791,67 грн., внаслідок чого позивачем занижений податок на прибуток на суму 22 189.12 грн., а також в порушення п.4.1, 4.5 ст.4., п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижений податок додану вартість в сумі 14 758,33 грн.

Фактичними підставами для постановлення даних висновків стали наступні операції здійсненні позивачем:

- отримання позивачем, на підставі договору поставки продукції № 12/15 від 20.06.2002р., передоплату за металоконструкції в загальній сумі 88 55,00грн. у тому числі податок на додану вартість у розмірі 14758,33 грн. Дана передоплату була включена позивачем до складу валового доходу в рядку 1 декларації з податку на прибуток за третій квартал 2002р. у сумі 73791,67 грн. (без врахування податку на додану вартість).

- надалі, позивачем, на підставі вказаного вище договору поставки, було підписано протокольне рішення про оформлення заборгованості векселями – додаток № 2 до договору       № 12/02. За змістом даного протокольного рішення сторони домовились кредиторську заборгованість ПМП «Агростроменерго» у розмірі 88560,00грн. перед контрагентом погасити за допомогою простих векселів. Згідно цього акту, позивачем передача векселів зарахована як повернення передоплати, отриманої від ТОВ з іноземними інвестиціями «Дока Укарїни Т.О.В.» у розмірі 88560,00грн.

- по податковому обліку вартість переданих позивачем векселів – 73791,67 включена позивачем до складу валових витрат в декларації з податку на прибуток за 2002р.; зменьшена нарахована раніше сума податку на додану вартість у загальній сумі 14758,33 грн. та виписані розрахунки корегування № 1 від 27.12.2002р. по податковій накладній № 14 від 20.09.2002р. в результаті чого зменьшені податкові зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 14758,33 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, заслухаши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на наступне.

Як вбачається з оскаржуваних рішень господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, було постановлено різні за змістом висновки щодо можливості використання векселя у якості розрахункового документу у контексті здійснюваних позивачем господарських операцій.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють дані правовідносини, вважає правову позицію господарського суду першої інстанції нормативно обгрунтованою та такою, що відповідає змісту та вимогам закону з огляду на наступне.

За змістом ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» (із врахуванням змін та доповнень), вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Особи, винні в порушенні вимог цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.

Виходячи з викладених нормативних приписів законодавства України, судова колегія погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що частина 3, вказаної вище статті, передбачає у якості обов’язкової умови при здійсненні розрахунків за допомогою векселів обов’язкове відображення такого порядку розрахунків у відповідному договорі та у письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо цього платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Як встановлено у ході розгляду справи, дані вимоги законодавства позивачем при зміні умов договору поставки від 20.06.2002р. № 12/02 дотримані не були.

Крім того, як правильно зазначено господарським судом першої інстанції, зобов'язання позивача повернути передоплату виникає не з договору, а із закону (ст. 213 ЦК УРСР, діючою під час спірних відносин, відповідно до якої боржник (в даному позивач), який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завданні простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення кредитором, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило ініерес для кредитора, може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків).

Тому, в даному випадку, передача позивачем векселів не може розцінюватись у якості повернення одержаної позивачем передоплати.

Більше того, відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94 – ВР із змінами та доповненнями (далі – Закон України № 334) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменьшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України № 334 передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).( п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України № 334 ).

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, судова колегія вважає, що передача позивачем векселів контрагенту у якості повернення попередньої оплати не може розцінюватися як компенсація вартості товарів( робіт , послуг ), а також були відсутні будь – які умови, з якими Закон України № 334 пов'язує виникнення права у платника податку на збільшення валових витрат.

Таким чином, на підставі викладеного, господарський суд першої інстанції цілком правомірно дійшов до висновку щодо необґрунтованості віднесення позивачем до складу валових витрат відповідного звітного періоду вартість векселів, переданих у якості повернення передоплати .

По епізоду щодо донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Згідно з вимогами п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операцій з продажу товарів визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.

За змістом п. 4.5 статті 4 вказаного закону, у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт. послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, з також у зв'язку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у зв'язку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази Оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого була зменьшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд суми податкових зобов'язань при збільшенні суми компенсації продавцю

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення іатковпх зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковпй період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг), за готівкові грошові кошш - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документ, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог пп. 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 коментованого закону, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Як встановлено вище, формування валових витрат позивачем було здійснено неправомірно, з огляду на що, та відповідно до вищенаведених положень законодавства України, позивач не мав правових підстав для зменьшення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у податковій декларацій з податку на додану вартість за грудень 2002 року на суму 14 758,33 грн.

За таких обставин, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що господарський суд Дніпропетровської області дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Тому, судова колегія Вищого адміністративного суду України, встановивши наявність підстав, передбачених нормативно-правовим приписом ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1 Касаційну скаргу Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.10.2005 р. у справі № 23/102 – задовольнити.

3. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.10.2005 р. у справі № 23/102 скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2005р. у справі № 23/102 – залишити в силі.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                             О.М. Нечитайло

Судді:                                                                                                                  К.В. Конюшко

                                                                                                                    Л.В. Ланченко

                                                                                                                             Н.Г. Пилипчук

                                                                                                                             О.І. Степашко

З оригіналом вірно

Відповідальний секретар                                                                                    В.Б. Ликова