Постанова № 27318247, 31.10.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

31 жовтня 2012 р. № 2-а- 9759/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О.,

при секретарі судового засідання - Міщенко А.П.,

за участі:

представника позивача - Марченко Д.Ю.,

представника відповідача - Тімонова А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватної фірми "КВАНТ" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Приватна фірма "КВАНТ" (надалі - ПФ "КВАНТ"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення за №0000072200 від 06.03.2012 року; скасувати податкове повідомлення - рішення за №0000082200 від 06.03.2012 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновками викладеними в акті перевірки №513/22-014/23920016 від 24.02.2012 року, на підставі яких були прийняті спірні податкові - повідомлення рішення. Позивач вважає, що висновки податкового органу про непідтвердженість реальності господарських операцій з його контрагентами - ТОВ «Техно-Асавир» та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс», є безпідставними, оскільки за даними операціями господарські зобов'язання виконані сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, оскаржені не були та у судовому порядку не визнані не дійсними, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку згідно з вимогами чинного законодавства України. Тому позивач вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення є незаконними, необ'єктивними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. При цьому посилався на те, що під час проведення перевірки позивача з питань документального підтвердження господарських відносин із платниками податків: ТОВ «Техно-Асавир» за період з 01.03.2010 року по 30.11.2010 року, ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року встановлені наступні порушення: п.5.2.1. н.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємство зависило валові витрати по вищезазначеним операціям на загальну суму 461683,33 грн., в т.ч. за 1 квартал 2010р. на суму 17500,00 грн., за 2 квартал 2010р. на суму 41333,33 грн., за 3 квартал 2010р. на суму 236016,67 грн., за 4 квартал 2010р. на суму 16603,33 грн., в результаті чого донараховано податок на прибуток всього на суму 115420 грн., у тому числі по періодам за 1 квартал 2010 на суму 4375 грн., за 2 квартал 2010 на суму 10333 гри.. за 3 квартал 2010 на суму 59004 грн., за 4 квартал 2010 на суму 41708 грн.; п 5.2.1. п.5.1 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємством завищено валові витрати по вищезазначеним операціям на загальну суму 129500 грн. за 1 квартал 2011, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 32375 грн. за 1 квартал 2011 року; п. 138.1.1 ст. 138, п. 138.8 ст. 138 Податковою кодексу України, підприємством завищено показник витрат операційної діяльності всього у сумі 76501 грн., за 2 квартал 2011 року, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 17595 грн. за 2 квартал 2011 року; п.п. 7.4.5, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п 198.4, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 133534 грн. Представник відповідача зазначив, що вказані висновки ґрунтуються на тому, що в ході проведення перевірок контрагентів позивача було встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій, а тому правочини, укладені з ними не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства. У зв'язку з вищевикладеним, відповідач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, ПФ "КВАНТ" зареєстровано 17.01.1997 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради, є платником податку на додану вартість, код ЄДРПОУ 23920016, та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №501707, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №571669, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №9399, довідкою про взяття на облік платника податків від 29.10.2001 року, свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №29262880 (а.с. 41-45 том 1).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі направлень від 10.02.2012 року №207 та №210 та відповідно до наказу від 10.02.2012 року №226 фахівцями Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПФ "КВАНТ", з питань документального підтвердження господарських відносин із платниками податків: ТОВ «Техно-Асавир» за період з 01.03.2010 року по 30.11.2010 року, ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт №513/22-014/23920016 від 24.02.2012 року (а.с. 11-36 том 1).

Згідно висновків акту перевірки №513/22-014/23920016 від 24.02.2012 року встановлені наступні порушення позивачем: п.5.2.1. н.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємство зависило валові витрати по вищезазначеним операціям на загальну суму 461683,33 грн., в т.ч. за 1 квартал 2010р. на суму 17500,00 грн., за 2 квартал 2010р. на суму 41333,33 грн., за 3 квартал 2010р. на суму 236016,67 грн., за 4 квартал 2010р. на суму 16603,33 грн., в результаті чого донараховано податок на прибуток всього на суму 115420 грн., у тому числі по періодам за 1 квартал 2010 на суму 4375 грн., за 2 квартал 2010 на суму 10333 гри.. за 3 квартал 2010 на суму 59004 грн., за 4 квартал 2010 на суму 41708 грн.; п 5.2.1. п.5.1 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємством завищено валові витрати по вищезазначеним операціям на загальну суму 129500 грн. за 1 квартал 2011, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 32375 грн. за 1 квартал 2011 року; п. 138.1.1 ст. 138, п. 138.8 ст. 138 Податковою кодексу України, підприємством завищено показник витрат операційної діяльності всього у сумі 76501 грн., за 2 квартал 2011 року, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 17595 грн. за 2 квартал 2011 року; п.п. 7.4.5, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п 198.4, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 133534 грн. за березень, квітень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року та лютий - травень 2011 року.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки Державною податковою інспекцією у Московському районі міста Харкова 06.03.2012 року були прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000072200, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 194246,00 грн., у тому числі за основним платежем - 165390,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 28856,00; № 0000082200, яким збільшено суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 121372,00 грн., у тому числі за основним платежем - 133534,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23088,50 грн. (а.с. 9-10 том 1).

Як вбачається з акту перевірки №513/22-014/23920016 від 24.02.2012 року, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали встановлені в ході перевірки обставини віднесення позивачем до складу валових витрат сум витрат по операціям з придбання товару (робіт, послуг) у ТОВ «Техно-Асавир» у 1-4 кварталах 2010 року та у ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» у 1-2 кварталах 2011 року, а також формування позивачем у цих періодах податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Техно-Асавир» та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс», по яким відсутній факт реального здійснення господарських операцій за зазначений період.

Суд зазначає, що правила формування валових витрат платниками податку на прибуток підприємств до 01.04.2011 року визначалися статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств ", а з 01.04.2011 року положеннями Податкового кодексу України, із змісту яких право формування валових витрат залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум витрат до складу валових витрат.

Так, положеннями п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або не матеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реативну), з урахувань обмежень, установленими пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно п.п. 5.3.1. п.5.3. ст.5 вказаного Закону не включаються до складу валових витрат потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п.5.3. ст.5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту положень Податкового кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд також зазначає, що до 01.01.2011 року порядок нарахування платником податку податкового кредиту встановлювався Законом України «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2011 року відносини з приводу формування податкового кредиту врегульовані Податковим кодексом України.

Так, відповідно до п. 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна повинна містити: порядковий номер, дату виписки, назву юридичної особи, податковий номер, місцезнаходження юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт) та їх обсяг та ціну поставки.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Положеннями Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу ( п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих товарів з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції та з метою подальшого використання товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Техно-Асавир" було укладено наступні договори:

- договір від 01.03.2010 року №34 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи і оновлення механізму) з протоколом узгодження договірної ціни (а.с. 104-106 том 1);

- договір від 01.04.2010 року №38 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни (а.с. 96-98 том 1);

- договір від 02.04.2010 року №39 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни (а.с. 99-101 том 1);

- договір від 01.07.2010 року №40 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням від 28.07.2010 року (а.с. 88-91 том 1);

- договір від 02.08.2010 року №46 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням (а.с. 82-85 том 1);

- договір від 01.09.2010 року №47 щодо надання послуг (консультативні послуги, правові послуги) з протоколом узгодження договірної ціни (а.с. 77-79 том 1);

- договір від 01.10.2010 року №48 щодо надання послуг (консультативні послуги, правові послуги) з протоколом узгодження договірної ціни (а.с. 72-74 том 1);

- договір від 01.11.2010 року №49 щодо надання послуг (налагоджувальні роботи) з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням від 01.11.2010 року (а.с. 66-69 том 1).

На виконання умов вказаних договорів сторонами складені та підписані акти виконаних робіт від 26.03.2010 року на суму 21000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 3500,00 грн.; від 28.04.2010 року на суму 6600,00 грн., в тому числі сума ПДВ 1100,00 грн.; від 28.04.2010 року на суму 43000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 7166,67 грн.; від 28.07.2010 року на суму 24000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 4000,00 грн.; від 20.08.2010 року на суму 175220,00 грн., в тому числі сума ПДВ 29203,33 грн.; від 28.09.2010 року на суму 84000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 14000,00 грн.; від 28.10.2010 року на суму 31200,00 грн., в тому числі сума ПДВ 5200,00 грн.; від 24.11.2010 року на суму 169000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 28166,67 грн. (а.с. 103, 95, 94, 87, 81, 76, 71, 65 том 1).

ТОВ "Техно-Асавир" виписані податкові накладні на адресу ПФ "КВАНТ" №316 від 26.03.2010 року на суму 21000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 3500,00 грн.; №425 від 28.04.2010 року на суму 6600,00 грн., в тому числі сума ПДВ 1100,00 грн.; №422 від 28.04.2010 року на суму 43000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 7166,67 грн.; №742 від 28.07.2010 року на суму 24000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 4000,00 грн.; №825 від 20.08.2010 року на суму 175220,00 грн., в тому числі сума ПДВ 29203,33 грн.; №942 від 28.09.2010 року на суму 84000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 14000,00 грн.; №1050 від 28.10.2010 року на суму 31200,00 грн., в тому числі сума ПДВ 5200,00 грн.; №1153 від 24.11.2010 року на суму 169000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 28166,67 грн. (а.с. 102, 93, 92, 86, 80, 75, 70, 64 том 1).

Розрахунки ПФ "КВАНТ" проведено у безготівковій формі у сумі 46470,00 грн. відповідно до платіжних доручень, банківських виписок та у вексельній формі (простий вексель серії АА №0912697 від 14.01.2011 року) у сумі 507550,00 грн. (а.с. 49-52, 61-63 том 1).

По взаємовідносинам з ТОВ "Техно-Асавир" відповідні суми витрат та суми ПДВ за зазначеними вище податковими накладними позивачем включено до складу валових витрат у 1-4 кварталах 2010 року та до складу податкового кредиту у березні, квітні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді 2010 року, що відображено у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди, копії яких приєднані до матеріалів справи.

Проте, з наданих позивачем документів не вбачається доцільності придбання ним вищезазначених послуг, а саме наявності реальної та обґрунтованої потреби позивача в отриманні послуг з налагоджування і оновлення механізмів та юридичних (консультативних) послуг, відсутності у нього можливості здійснювати налагоджування і оновлення механізмів самостійно, власними силами та засобами, а також відсутності у нього спеціалістів з юридичних (правових) питань.

Також, позивачем документально не підтверджено, що поліграфічне обладнання щодо якого здійснювалося налагоджування і оновлення, морально зістаріло та підлягало налагоджуванню (оновленню).

Окрім цього, суд зазначає, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з вищезазначених актів виконаних робіт, в них не зазначено, які саме послуги були надані позивачу (їх конкретний зміст), в якому обсязі, а також не зазначена одиниця виміру наданих послуг.

Таким чином, зазначені акти не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" як зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції.

Також, до суду не надано доказів наявності у ПФ "КВАНТ" власних (складських, виробничих) приміщень, де здійснювались налагоджувальні роботи і оновлення механізмів.

Отже, суд вважає, що матеріалами справи не підтверджена реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентом ТОВ "Техно-Асавир" у 1-4 кварталах 2010 року.

З матеріалів справи також вбачається, що між позивачем та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» було укладено наступні договори:

- договір від 04.01.2011 року №01-01 щодо надання послуг з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням від 31.01.2011 року (а.с. 129-132 том 1);

- договір поставки від 21.02.2011 року №189 щодо придбання ТМЦ (а.с. 125-126 том 1);

- договір поставки від 28.03.2011 року №195 щодо придбання ТМЦ з додатком №1 (а.с. 120-122 том 1);

- договір поставки від 22.04.2011 року №200 щодо придбання ТМЦ (а.с. 116-117 том 1);

- договір від 23.05.2011 року №212 щодо надання послуг з протоколом узгодження договірної ціни та технічним завданням (а.с. 109-112 том 1);

На виконання умов вказаних договорів сторонами складені та підписані акти виконаних робіт від 31.01.2011 року на суму 39000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 6500,00 грн. щодо надання послуг з настроювання та регулювання, відновлюючи роботи механізмів; від 31.05.2011 року на суму 16200,00 грн., в тому числі сума ПДВ 2700,00 грн. щодо надання послуг з настроювання механізмів; та видаткові накладні від 21.02.2011 №РН-0000151 на суму 80400,00 грн., в тому числі сума ПДВ 13400,00 грн.; від 28.03.2011 №РН-0000094 на суму 36000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 6000,00 грн.; від 28.04.2011 №124 на суму 75601,72 грн., в тому числі сума ПДВ 12600,29 грн. (а.с. 128, 124, 119, 114, 108 том 1).

ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» виписані податкові накладні на адресу ПФ "КВАНТ" №816 від 31.01.2011 року на суму 39000,00 грн., в тому числі сума ПДВ 6500,00 грн.; №151 від 21.02.2011 на суму 80400,00, в тому числі сума ПДВ 13400,00 грн.; №94 від 28.03.2011 на суму 36000,00, в тому числі сума ПДВ 6000,00 грн.; №124 від 28.04.2011 на суму 75601,72 грн., в тому числі сума ПДВ 12600,29 грн.; №142 від 31.05.2011 року на суму 16200,00 грн., в тому числі сума ПДВ 2700,00 грн. (а.с. 127, 123, 118, 113, 107 том 1).

Розрахунки ПФ "КВАНТ" проведено у безготівковій формі відповідно до платіжних доручень (а.с. 53-66 том 1).

По взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» відповідні суми витрат та суми ПДВ за зазначеними вище податковими накладними позивачем включено до складу валових витрат у 1-2 кварталах 2011 року та до складу податкового кредиту за період з січня по травень 2011 року, що відображено у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди, копії яких приєднані до матеріалів справи.

Проте, з наданих позивачем документів не вбачається доцільності придбання ним вищезазначених послуг, а саме наявності реальної та обґрунтованої потреби позивача в отриманні послуг з настроювання та регулювання механізмів, відсутності у нього можливості здійснювати настроювання та регулювання механізмів самостійно, власними силами та засобами.

Окрім цього, як вбачається з вищезазначених актів виконаних робіт, в них не зазначено, які саме послуги були надані позивачу (їх конкретний зміст), в якому обсязі, а також не зазначена одиниця виміру наданих послуг.

Таким чином, зазначені акти не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" як зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції.

Крім того, до суду не надано доказів перевезення, отриманих від ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» ТМЦ, проте, як умовами вищезазначених договорів поставки передбачено, що поставка продукції здійснюється самовивозом. При цьому, в письмових поясненнях позивача, що приєднані до матеріалів справи (а.с. 210-213 том 1), зазначено, на балансі ПФ "КВАНТ" транспортних засобів не має.

Також, до суду не надано доказів наявності у ПФ "КВАНТ" власних (складських, виробничих) приміщень, де здійснювались роботи з настроювання та регулювання механізмів, зберігання, отриманих від ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» ТМЦ, доказів фактичного здійснення завантаження та розвантаження товару, доказів використання отриманих від ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» ТМЦ в господарській діяльності позивача.

Отже, суд вважає, що матеріалами справи не підтверджена реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» у 1-2 кварталах 2011 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, по контрагентам позивача було проведено перевірки (зустрічні звірки), за результатами яких було складено відповідні акти та довідки перевірок, висновки яких були враховані під час проведення перевірки позивача.

Так, відповідно до акту від 07.04.2011 року №547/23-03-05/36457640 щодо проведення перевірки ТОВ "Техно-Асавир" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.07.2009 року по 31.12.2010 року зроблено висновки про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, про не спрямованість правочинів на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених постачальниками та покупцями (а.с. 186-193 том 1).

Відповідно до довідки документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» від 19.04.2011 року №702/15-05-14/37093545 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків відомостей за період грудень 2010 року, січень 2011 року, встановлено, що правочини здійснені ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» з контрагентами-постачальниками у перевіряємому періоді не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності (а.с. 170-174 том 1).

Відповідно до акту від 30.06.2011 року №1483/15-05-14/37093546 щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період березень 2011 року, квітень 2011 року, зроблено висновки про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, про не спрямованість правочинів на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених постачальниками та покупцями (а.с. 198-202 том 1).

Відповідно до акту від 07.11.2011 року №214/23-03-05/37093546 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, по яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит з ПДВ, їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень 2011 року, встановлено, що по ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» відсутній факт реального вчинення господарських операцій за перевіряємий період (а.с. 182-185 том 1).

Доказів оскарження вказаних висновків перевірок та зустрічних звірок або дій щодо проведення цих перевірок (звірок) до суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки №513/22-014/23920016 від 24.02.2012 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковим повідомленням-рішенням № 0000072200 від 06.03.2012 року та суми грошового зобов'язання з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням № 0000082200 від 06.03.2012 року є обґрунтованим.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд перевіряє чи дотримувався суб'єкт владних повноважень, приймаючі (вчиняючи) рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем не було надано належних та достатніх доказів щодо неправомірності та необґрунтованості прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Проте, відповідачем було доведено правомірність, законність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень - рішень № 0000072200, № 0000082200 від 06.03.2012 року.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватної фірми "КВАНТ" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 05.11.2012 року.

Суддя Піскун В.О.