Ухвала суду № 27284131, 30.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2012 року м. Київ К-1869/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року

у справі № 2-а-18365/07

за позовом Закритого акціонерного товариства «Дніпровуд»

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року, позов Закритого акціонерного товариства «Дніпровуд»(позивач) до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002222301/0 від 12 листопада 2007 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку ЗАТ «Дніпровуд»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період з 01 червня 2007 року по 31 серпня 2007 року, за результатами якої складено акт № 3057/23-01/31030962 від 02 листопада 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002222301/0 від 12 листопада 2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 17 390,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагента.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що постачальником позивача -Товариством з обмеженою відповідальністю «Благобуд 2006» не подано до податкового органу за місцем реєстрації податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2007 року, що, на думку Бердичівської ОДПІ Житомирської області, свідчить про відсутність надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Благобуд 2006»товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, слід зазначити, що пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.