Ухвала суду № 27283980, 23.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2012 року м. Київ К-22096/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року

у справі № 2а-3171/09/0670

за позовом Приватного підприємства «Логістик Плюс»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року, позов Приватного підприємства «Логістик Плюс» (позивач) до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (відповідач) задоволено повністю. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002472301/0 від 14 жовтня 2008 року, № 0002472301/1 від 19 грудня 2008 року, № 0002472301/2 від 25 лютого 2009 року, № 0002472301/3 від 28 квітня 2009 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Житомирі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ПП «Логістик Плюс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 червня 2008 року, за результатами якої складено акт № 5516/23-1/33177873/0110 від 29 вересня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002472301/0 від 14 жовтня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 204 150,00 грн. (136 100,00 грн. -основний платіж, 68 050,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002472301/1 від 19 грудня 2008 року, № 0002472301/2 від 25 лютого 2009 року, № 0002472301/3 від 28 квітня 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості транспортних послуг, непідтверджених відповідними первинними документами (товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажного автомобіля).

Крім того, судами встановлено, що між позивачем (експедитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (перевізник) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 5 від 02 січня 2007 року, фактичне виконання якого підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунками-фактурами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону № 334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Статтею 1 Закону України від 01 липня 2004 року № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність»визначено, що транспортно-експедиторською діяльністю є підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів, а експедитором (транспортним експедитором) -суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

В свою чергу, частиною 1 статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Таким чином, якщо експедитор лише організовує виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, то він не є перевізником, а надає посередницькі послуги за дорученням клієнта-замовника і за його рахунок.

Згідно з пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, (далі -Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до пунктів 11.6, 11.7 розділу 11 Правил після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий -передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством наявності товарно-транспортної накладної у посередника, який не є перевізником, вантажовідправником або вантажоодержувачем, не передбачено.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2009 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 червня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.