Постанова № 27283527, 05.11.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 листопада 2012 р. № 2-а- 11068/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області звернулося до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби від 25.09.2012 року № 0000212210 та № 0000192210, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представники позивача за довіреністю Счастлива Н.О., Гирман С.С. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Доценко Н.В. проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області з питань дотримання вимог податкового по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_4 за період січень 2012 р., за результатами якої 11.09.2012 року було складено акт перевірки № 679/22/37083564, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- відсутність факту реального вчинення господарських операцій у КП "Зміїв-тепло" по придбанню матеріалів у ФОП ОСОБА_4 за січень 2012 року, в результаті чого встановлено порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: завищення податкового кредиту по податку на додану вартість у зв'язку з придбанням матеріалів у ФОП ОСОБА_4 за січень 2012 на суму 4094 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 4094 грн., в тому числі за січень 2012 на суму 4094 грн.;

- встановлено порушення п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, а саме: завищення валових витрат в декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2012 року у зв'язку з придбанням матеріалів у ФОП ОСОБА_4 в січні 2012 року на суму 20472 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 4299 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року на суму 4299 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.09.2012 року № 0000212210 та № 0000192210 на загальну суму 10491,25 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Із матеріалів справи вбачається, що підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку позивача є відсутність факту реального вчинення позивачем господарських операцій з ФОП ОСОБА_4 у періоді, який перевірявся, що вбачається з акту від 02.08.2012 року № 1626/17-211/НОМЕР_3, складеного Індустріальною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства за січень 2012 року, згідно до висновків якого встановлено неможливість здійснення фінансово-господарських операцій ФОП ОСОБА_4 та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства у перевіряємому періоді.

Такий висновок податкового органу спростовуються встановленими в судовому засіданні обставинами.

Так, між КП "Зміїв-тепло" (покупець) та ФОП ОСОБА_4 (постачальник) був укладений договір поставки № 2 від 17.06.11 р., згідно якого останній зобов"язаннй передати у встановлений строк у власність покупцеві паливні брикети для опалення у кількості та цінам на загальну суму, згідно з пропозицією учасника - переможця конкурсних торгів, а покупець зобов'язаний прийняти та оплати його. Згідно з п. 3.4 договору поставки покупець здійснює оплату товару постачальнику на підставі виставленої накладної про прийняття товару та акту прийняття.

Згідно письмових доказів справи, за видатковою накладною № 01 від 11.01.12 р. позивачем були отримані паливні брикети у кількості 22,22222 т. на загальну суму 20000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 3333,33 грн.) за актом приймання № 2 від 11.01.12 р. На дану операцію були видані податкові накладні № 1 на загальну суму 10000 грн., (ПДВ 1666,67 грн.) та №2 на загальну суму 10000 грн. (ПДВ 1666,67 грн.), оформлені згідно з чинним законодавством. 30 січня 2012 року позивачем були отримані паливні брикети у кількості 5,07377 т. на загальну суму 4566,40 грн. ( вт. Ч. ПДВ 761,07 грн.) за актом приймання № 6 від 30.01.2012 р. На дану операцію була видана податкова накладна № 3 на загальну суму 4566,40 грн. (в т.ч. ПДВ 761,07 грн.), яка оформлена згідно з чинним законодавством.

Таким чином, сторонами були виконані в повному обсязі умови зазначеного вище договору.

А від так, позивач правомірно в декларації за січень 2012 року відобразив цей правочин, що відповідає також вимогам пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, де передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, ключовим у змісті даної норми, є використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків. Товари, а саме: паливні брикети для опалення поставлені ФОП ОСОБА_4 призначені для використання у власній господарській діяльності позивача і були використані ним в оподатковуваних операціях та в межах власної господарській діяльності.

Суд зазначає, що згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Так, згідно п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Реальність фактів отримання позивачем товару (паливні брикети) від ФОП ОСОБА_4 підтверджується документами на відпуск товару - це такі як: податкові та видаткові накладні, акти прийому на склад КП "Зміїв-тепло", вимоги начальника дільниці позивача на відпуск зі складу до котелень, які знаходяться в підпорядкуванні останнього, докази використання цього товару у виробничій діяльності, сплатою податків підприємством у складі вартості теплової енергії, виробленого останнім з даного товару (паливні брикети).

Отже, суд зазначає, що господарські операції з ФОП ОСОБА_4 для позивача мали реальний і товарний характер, а одержаний товар був використаний в подальшому в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Судом також встановлено, що контрагент позивача на час вчинення правочину був зареєстрованим у передбаченому законом порядку платником ПДВ, що відповідною стороною не спростовано при судовому розгляді. А тому у суду не має підстав піддавати сумніву правомірність дій позивача в ході своєї господарської діяльності в періоді, що перевірявся.

Отже, на підставі викладеного, суд зазначає, що укладений позивачем та вищевказаним контрагентом правочин є дійсним, виконаний сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскаржений та у судовому порядку не визнаний недійсним.

Водночас, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності вищезазначеного правочину не є підставою для визнання такого правочину нікчемним, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочин, вчинений між позивачем та ФОП ОСОБА_4 є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договір, який було укладено між позивачем та ФОП ОСОБА_4, визнаний судом недійсним.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначений договір, укладений між позивачем - з одної сторони та його контрагентом - з другої сторони, недійсним.

Окрім того, суд звертає увагу, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого, що мало місце в даному випадку всупереч положенням чинного законодавства.

Щодо твердження відповідача стосовно порушень п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, а саме: завищення позивачем валових витрат в декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2012 року у зв'язку з придбанням матеріалів у ФОП ОСОБА_4 в січні 2012 року на суму 20472 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 4299 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року на суму 4299 грн., то вони є безпідставними та спростовуються вищезазначеним.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби від 25.09.2012 року № 0000212210 та № 0000192210, прийняті відносно Комунального підприємства "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 05.11.2012 р.

Суддя Самойлова В.В.