Постанова № 27281940, 07.11.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2012 р. Справа № 2а/0470/12078/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Нікополь про вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2012 року управління Пенсійного фонду України м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Нікополь, в якому просить суд зобов'язати відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Нікополь прийняти до заліку витрати, що підлягають відшкодуванню за липень 2012 року на користь управління Пенсійного фонду України м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області всього на суму 112 384,61 грн., у тому числі:

- сума боргу, яка підтверджується на підставі списків осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які отримали каліцтво на підприємствах, розташованих на території країн СНД та не прийнято до заліку за липень 2012 року: основний розмір пенсії на суму 161,06 грн., щомісячна цільова допомога на прожиття на суму 41,80 грн., державна адресна допомога на суму 1485,14 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 всього на суму 1688,00 грн.

- сума боргу, яка підтверджується на підставі списків осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які отримали каліцтво на підприємствах, розташованих на території України за липень 2012 року: державна адресна допомога на суму 108 717,45 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265, витрати на доставку державної адресної допомоги на суму 303,16 грн., допомога на поховання, виплаченої сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в частині, що підлягає відшкодуванню відповідно до пункту 4 Порядку на суму 1676,00 грн. всього на суму 110 696,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в супереч вимогам Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 4 березня 2003 р. № 5-4/4 не включив до акту щомісячної звірки зазначені витрати. Також у позовній заяві позивач наголошує на тому, що обраний ним спосіб захисту: про зобов'язання прийняти до заліку витрати, що підлягають відшкодуванню, повністю відповідає змісту ч.3 ст. 6, ч.1 ст. 17 КАС України.

Ухвалою суду від 11.10.2012 року відкрито провадження у справі.

У судове засідання позивач не з'явився, про те через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні також не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач направив відповідачу для підписання Акт щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за липень 2012 року.

Відповідач підписав вказаний акт щомісячної звірки з розбіжностями.

У таблиці розбіжностей до Акту щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за липень 2012 року сторонами визначено суми, які відповідачем не прийнято до заліку, а саме:

1688,00 грн. - не врахована сума витрат на виплату пенсії громадянам держав - учасниць СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну;

1689,24 грн. - не врахована сума витрат на виплату допомоги на поховання, оскільки смерть потерпілого не пов'язана із страховим випадком державного соціального страхування;

109 007,37 грн. - не враховані витрати на виплату державної адресної допомоги.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

За пенсійним страхуванням згідно зі статтею 25 Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів. Відповідно до пункту четвертого цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону України № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон України № 1105-XIV) Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-XIV.

Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Таким чином, на відповідача покладено обов'язок з 01.04.2001 року, дата набрання чинності Законом України № 1105-ХІV, виплачувати пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд.

За змістом пункту 2 статті 7 Закону України № 2272-III «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку цьому Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, ПФУ та Фонду. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Частиною другою статті 24 Закону України № 1105-XIV закріплено аналогічне правило: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Сфера дії цього Закону поширюється на ту категорію інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій яким виник спір.

За змістом частини другої статті 2 Закону України № 1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом "а" статті 27 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім цього пункту (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом.

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Як убачається з абзацу 7 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV, Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці", які ліквідуються.

Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами ПФУ - відшкодувати останньому витрати, є Фонд.

Аналогічну позицію займає Верховний Суд України у своїх постановах від 21.11.2011 року (номер у ЄДРСР 20014549) та від 05.12.2011 року (номер у ЄДРСР 20533655).

Судом встановлено, що пенсіонери ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали трудове каліцтво на території колишніх республік СРСР, що підтверджується актами про нещасний випадок від 13.05.1996 року та 26.08.1996 року. Також судом встановлено, що вказаним вище особами МСЕК встановлено інвалідність від нещасного випадку на виробництві безстроково, що підтверджується актами МСЕК, копії яких наявні у матеріалах адміністративної справи.

На підставі викладено відповідач повинен відшкодувати позивачу основний розмір пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у сумі 161,06 грн.

Щодо допомоги на поховання, виплаченої сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в частині, що підлягає відшкодуванню відповідно до пункту 4 Порядку на суму 1676,00 грн. та 13,24 грн. витрат на доставку допомоги на поховання, разом 1689,24 грн, то суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 цього Закону в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

У статті 25 Основ перелічені види соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, - допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання - допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону України № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

У статті 21 цього Закону визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом. Так, у разі настання страхового випадку він у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до частини 8 статті 34 Закону України № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826, регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 Порядку).

Згідно з абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону України № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту частини 4 статті 26 Основ, частини 2 статті 24 Закону України № 1105-XIV убачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Аналіз норм Закону України № 1105-XIV, який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини 8 статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Слід зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року № 376/7697, яким зобов'язано Фонд відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону України № 1105-XIV. Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.

Позивачем надано акт про нещасний випадок на виробництві від, який складений відносно ОСОБА_4, у якому зазначено про пошкодження у останнього лівої руки.

ОСОБА_4 встановлено інвалідність внаслідок трудового каліцтва безстроково, що підтверджується актом МСЕК, копія якого знаходиться у матеріалах адміністративної справи.

Також на вимогу суду позивачем надано довідку про причину смерті ОСОБА_4 від 29.06.2012 року, у якій в якості причини смерті вказано крововилив у головний мозок.

Оскільки, доказів на підтвердження причинного зв'язку смерті пенсіонера ОСОБА_4, якому встановлено інвалідність безстроково рішенням МСЕК внаслідок нещасного випадку на виробництві, копія якого наявна у матеріалах справи, та сім'ї якого виплачено позивачем допомога на поховання у розмірі 1676,00 грн., з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області на вимогу суду не надало, то суд зазначає про відсутність правових підстав для відшкодування понесених витрат на поховання інвалідів за рахунок відповідача.

Аналогічну позицію займає Верховний Суд України у своїй постанові від 19.05.2009 року по справі № 21-494во09 (номер у ЄДРСР 3975649).

Щодо виплаченої позивачем державної адресної допомоги та щомісячної цільової допомоги на прожиття, то суд зазначає наступне.

Кабінет Міністрів України постановою від 26 березня 2008 року № 265 установив, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів. У разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 4 цієї постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.

Вирішуючи питання чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до статті 46 Закону України № 1105-XIV кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.

Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги та цільова допомога на прожиття не входять до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги/

Аналогічну позицію займає Верховний Суд України у своїй постанові від 06.06.2011 року по справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лисянському районі Черкаської області про визнання протиправною відмови у відображенні в акті щомісячної звірки витрат та стягнення державної адресної допомоги.

Крім того, суд проаналізувавши зміст позовних вимог, визначених позивачем у позовній заяві, про зобов'язання прийняти до заліку витрати, вважає обраний ним спосіб захисту (відновлення) порушеного права таким, що не відповідають змісту прав Управління Пенсійного фонду України щодо відшкодування понесених ним витрат.

Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 4 березня 2003 р. № 5-4/4, не врегульовує спірних відносин, які виникли у даному випадку, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків розраховано на відсутність спору.

У разі незгоди Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Жовті Води Дніпропетровської області на підписання акта звірки в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватися вимоги про стягнення витрат, а не вимоги про зобов'язання підписання цього акта.

Таку ж позицію займає і Верховний суд України у своїх постановах від 20 березня 2007 року у справах № 21-897во06 і № 21-1087во06, а також у постанові від 30 вересня 2008 року.

Таким чином, суд вважає, що позивач обрав не вірний спосіб захисту своїх порушених прав, а тому суд відмовляє у задоволенні вимог.

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі та Нікопольському районі Дніпропетровської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Нікополь про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 07 листопада 2012 року.

Суддя С.В. Златін