Рішення № 27273902, 06.11.2012, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 412/7346/2012

провадження 2/412/3800/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2012 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Тютюнник М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради, департамент житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради і ОСОБА_3 про визнання права власності, поділ майна, припинення права спільної сумісної власності, усунення перешкод в користуванні житлом та вселення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 травня 2012 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності, поділ майна, припинення права спільної сумісної власності, усунення перешкод в користуванні житлом та вселення. Провадження по справі відкрите, виносилися ухвали, позовні вимоги уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником в ході судового засідання посилалися на те, що позивачу і відповідачу на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1, раніше укладена домашня угода про передачу частки житла третій особі рішенням суду скасована, реєстрації права власності позивача знову не проведена, виносилися і інші рішення суду, але питання не вирішене: відповідач до квартири позивачку не впускає, не визнає її право власності і мешкання в цій квартирі, перешкоджає проживанню та реалізації права на житло. Відповідач мешкає у вказаній квартирі цього будинку, а позивач не має такої змоги через перешкоджання відповідача, в них склалися неприязні стосунки. Зверталася до ДМБТІ і департаменту житло-комунального господарства міськради і їй рекомендували з цим питанням звертатися до суду. З метою врегулювання конфлікту та можливості користуватися своєю власністю вважає можливим своє мешкання в спірній квартирі та просили визнати за позивачкою право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2, визначити, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру є рівними та складають: для ОСОБА_1 Ѕ частина квартири АДРЕСА_2 та для ОСОБА_2 Ѕ частина на квартири АДРЕСА_2, припинити право спільної сумісної власності сторін на вказану квартиру, визнати за позивачкою право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 та за відповідачем право власності на Ѕ частину цієї ж квартири, а також усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 вказаною квартирою шляхом зобовязання ОСОБА_2 забезпечити безперешкодний доступ позивачці до спірної квартири, вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2 та стягнути судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

Відповідач з представником в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно відповідачу належить більша частина вказаної спірної квартири, відповідачка там не мешкала і мешкати не має намірів, перешкоджань з його боку немає, але є і конфлікт з позивачем, запропонований позивачем варіант вирішення спору не можливий, оскільки він не згоден на запропоновані частки, квартира придбавалася ним і за його кошти, тому і належить йому і мешкати в ній має саме він, заперечує проти поділу квартири на частини. Відповідач нічого не порушував, його дії законні, вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представники третіх осіб КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради і департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради в судове засідання не зявилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. В письмовому зверненні до суду просили справу розглянути без участі їх представників і рішення винести на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних третіх осіб згідно ст. 169 ЦПК України.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_1, підтвердивши викладене в них і пояснення позивача в судовому засіданні, вважає вимоги правомірними і законними та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача і відповідача та їх представників, третю особу, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що сторони ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мешкали і були прописані та зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно свідоцтва про право власності на житло (в порядку приватизації) від 04 вересня 2002 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_2. За домашньою угодою від 01 березня 2007 року ОСОБА_4 подарувала Ѕ частину вказаної квартири ОСОБА_3, угода нотаріально посвідчена не була. На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2007 року вказаний договір було визнано дійсним, визнано право власності за ОСОБА_3 на вказану частину спірного житла і це право власності зареєстровано в КП ДМБТІ ДОР. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2008 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2007 року скасоване і справа передана на новий розгляд. ОСОБА_3 потім звернувся з позовом до суду і ставив питання про те, що фактично було укладено не договір дарування, а договір купівлі-продажу частки спірного житла, оскільки він передавав відповідачці за це кошти в розмірі вартості частки вказаної квартири. ОСОБА_2 заявив свій позов про визначення часток у праві спільної власності на вказане спірне житло: йому 4/5 відповідачці 1/5 частка, скасування рішення ДМБТІ про реєстрацію ОСОБА_3 співвласником спірного житла, визнання права власності у вказаних частках (йому 4/5 відповідачці 1/5 частка) та стягнення судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2010 року ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на майно відмовлено, ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_1 про визначення часток у праві спільної власності, скасування рішення, визнання права власності та стягнення судових витрат відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили, але право власності на Ѕ частину вказаної спірної квартири залишилося зареєстрованим за ОСОБА_3 і тому 04 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 і КП ДМБТІ ДОР про скасування реєстрації; рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2011 року реєстрація права власності на Ѕ частку вказаної квартири за ОСОБА_3 скасована з поновленням реєстрації права власності на це житло ОСОБА_1, рішення набрало законної сили, але поновлення реєстрації права власності на це житло ОСОБА_1 не відбулося КП ДМБТІ ДОР відмовило в такій реєстрації і рекомендувало їй звернутися з відповідним позовом до суду.

На сьогоднішній день право власності позивача не поновлено, це, на його думку, перешкоджає розпоряджатись та користуватись своїм майном. При зверненні до КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»ДОР йому відмовили в реєстрації окремо права власності та рекомендували звернутись до суду. Для утримання, догляду та вчинення інших необхідних дій, спрямованих збереження спадку позивач вимушений звернутись до суду з позовом про визнання права власності, поділ майна, припинення права спільної сумісної власності, усунення перешкод в користуванні житлом та вселення, оскільки відповідач не впускає її в це житло, не визнає її право власності на Ѕ частину її власності, перешкоджає належним чином реалізувати своє право на власність і житло.

В ст. 365 ЦК України зазначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. В зв'язку з неможливістю виділити незначну частку в майні, закон передбачає можливість виплатити вартість цієї частки.

Виник спір стосовно власності у вказаній квартирі та порядку мешкання в ній, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звернутися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що частки в спірному житлі при приватизації визначено не було, інших домовленостей стосовно часток спільної власності не існує, сторони з цим погоджуються і не заперечують вказане, що підтверджено їх поясненнями в ході судового засідання і не потребує доказування.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах і в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інакше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. У відповідності зі ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається приналежним йому майном. Власник має право робити відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. На підставі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Суд вважає можливим прийняти як доказ вже винесені рішення суду по іншим спорам сторін стосовно цього ж житла, пояснення сторін ході судового засідання, оскільки це не буде напружувати відносини сторін, що буде сприяти вирішенню спору і не буде звужувати межі їх власності та їх можливість користування вказаною квартирою і порушувати право власності та загального користування відповідно до їх часток власності.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі відповідачем цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості, спори і зобовязання стосовно відповідача, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність таких або інших зобовязань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не визнання позовних вимог в повному обсязі, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити і визнати за позивачкою ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2; визначити, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру АДРЕСА_2 є рівними та складають: для ОСОБА_1 Ѕ частина квартири АДРЕСА_2, для ОСОБА_2 Ѕ частина на квартири АДРЕСА_2; припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 і ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 та за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, а також усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою № 5 будинку № 25 по пр. Героїв м. Дніпропетровська шляхом зобовязання відповідача ОСОБА_2 забезпечити безперешкодний доступ позивачу ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 та вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в вигляді судового збору і поштових витрат в сумі 3318 грн. 30 коп.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання права власності, поділ майна, припинення права спільної сумісної власності, усунення перешкод в користуванні житлом та вселення в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 13, 15, 16, 319, 321, 328, 357, 358, 365, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2.

Визначити, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 є рівними та складають: для ОСОБА_1 Ѕ частина квартири АДРЕСА_2, для ОСОБА_2 Ѕ частина на квартири АДРЕСА_2.

Припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_5 і ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 та за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2.

Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою № 5 будинку № 25 по пр. Героїв м. Дніпропетровська шляхом зобовязання ОСОБА_2 забезпечити безперешкодний доступ ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в вигляді судового збору і поштових витрат в сумі 3318 грн. 30 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -