Постанова № 27260924, 16.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 жовтня 2012 року 10:31 № 2а-11040/12/2670

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києві ДПСпро визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Суддя Смолій І.В.,

Секретар судового засідання Колесник І.Ю.

Представники:

Від позивача Палюх З.А., Шабанов В.В., Власенко Л.Г. Від відповідачаШуневич В.В., Романько Д.А.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 16.10.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач ТОВ «Мадіс»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції Голосіївського району м.Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою суду від 13.08.12р. відкрито провадження, завершено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судових засіданнях оголошувалось перерви з метою отримання усіх необхідних доказі.

В судове засідання 16.10.12р. з'явились сторони.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав.

Крім того позивачем подавались уточнення позовних, відповідно поданих 22.09.12р. позивач просить суду скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000272360 від 28.02.12р. яким за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 241 753,50грн. та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26 711,90грн. та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000282360 від 28.02.12р. яким за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в частині 27 303,00грн. та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00грн.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечив, в обґрунтування зіслався на обставини викладені у письмових запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадіс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.09р. по 30.09.11р. За результатами перевірки складено акт від 14.02.12р. за № 60/1-23-60-31721018 (надалі -акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушення п.п.7.2,1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від «Про податок на додану вартість»та абз.1 п. 201.10 ст. 201, п. 198.6 Розділу V, Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 36 925 грн. у тому числі по періодах: за липень 2010р. -9 622,00грнюта за травень 2011р. -27 303,00грн; порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 14.1.11, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст.14 та п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст.135, п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст.138 , п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.п. 141.1 ст. 141 Податкового Кодексу України, ст.1, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. №168/704, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 268 829,50грн., в тому числі по періодах: 4кв. 2009р.-23 393,00грн.,2010р.-83 450,50 грн., 1-й квартал 2011рю- 26 076,00грн., 2-й квартал 2011р.-23 990,00грн., з-й квартал 2011р.- 111 920,00грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених вище порушень податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва винесено податкові повідомлення-рішення :

№ 0000272360 від 28.02.12р. яким за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 295 541,40грн., в тому числі за основним платежем 268 829,50грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 26 711,90грн.

№ 0000282360 від 28.02.12р. яким за позивачем визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 39 331,50грн. в тому числі за основним платежем 36 925,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 406,50грн.

Позивач не погодившись з таким рішеннями податкового органу оскаржив їх у адміністративному порядку.

За результатами оскарження Державною податковою службою у м. Києві винесено Рішення від 03.05.12р. за № 2570/10/12-114 відповідно до якого залишило без змін податкове повідомлення - рішення №0000282360 від 28.02.2012 про сплату 39 331,50грн. податку на додану вартість та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.02.2012р № 0000272360 в частині донарахування 26 076,00 грн. податку на прибуток і 1,0 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції з податку на прибуток, в іншій частині зазначене рішення залишене без змін.

Позивач частково не погоджується з таким рішеннями податкового органу, у зв'язку із з чим звернувся до суду щодо їх скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до наявних матеріалів справи та змісту позовних вимог, заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 27 303,00грн. у травні 2011р. виникло у зв'язку із віднесенням позивачем до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «Дніпровська паперова фабрика».

Висновки з даного приводу податкового органу ґрунтуються на тому, що у зазначений період вказаним контрагентом задекларована сума зобов'язань з податку на додану вартість склала - 0грн., а тому на переконання відповідача підстав доля формування позивачем податкового кредиту за рахунок таких коштів не було підстав.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, суд не погоджується в силу наступного.

Аналіз наведених податковим органом обґрунтувань підставності винесення спірного податкового повідомлення-рішення дозволяє зробити висновки щодо не вжиття податковим органом всіх необхідних заходів для встановлення дійсних обставин та відповідно правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість позивачем, перевірка проведена на підставі формальних обставин, при цьому реальність настання наслідків за правочинами не досліджувались.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Листом ДПА України від 29.09.2010р. № 20289/7/16-1617 вказано на недопустимість висновків податкового органу про нікчемність правочинів чи формування податкового кредиту на підставі лише даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Крім того Листом ВАСУ від 02.06.11р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності у правочинів наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Аналогічна позиція також викладено у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема : Постанова від 22.06.11р. № К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. № К 9991/14602/11 та ін.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність такої угоди та реальність настання її умов.

На підставі Договору купівлі - продажу №12/02-09 від 12.01.09. ТОВ «Дніпропетровська паперова фабрика»було здійснено поставку товару позивачеві на суму 163 816, 80 грн. з урахуванням суми ПДВ - 27 302, 80 грн. За результатами виконання поставки виписано видаткову накладну №1021 від 15.03.2011р. та податкову накладну від 15.03.11р. №250, на вказану суму.

Слід зауважити, що податковим органом не заперечується наявність усієї документації, однак зроблено висновки що така не є первинною в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" оскільки не підтверджує фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 198 Податкового кодексу України , визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, в тому числі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, при цьому датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, а саме дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, в тому числі придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Посилання податкового органу на відсутність настання реальних лише на підставі відсутності декларування контрагентом своїх зобов'язань не може бути належним доказом цього, в силу не встановлення інших -фактичних обставин виконання сторонами договору своїх зобов'язань, що в свою чергу може також підтверджуватись подальшим рухом поставленого товару.

Так позивачем з метою підтвердження реального настання умов укладеного з TOВ «Дніпропетровська паперова фабрика»договору надавалось як до перевірки так і суду надавалось додатки до договору - Додаток №1 від 21.01.1р0. із визначенням місця поставки товару, лист №07/03-11 від 07.03.11 про визначення адреси поставки партії товару (а саме - м. Львів,вул. Ковельська, 109., накладна 31021 від 15.03.1р.1, податкова накладна №250 від 15.03.2011 ТОВ «Дніпропетровська паперова фабрика», договір купівлі - продажу від 23.01.07.№13/01-2007 із ВАТ «Львівкартонопласт», специфікації №91 від 02.03.11р., специфікації №92 від 02.03.11., згідно яких право власності на товар, який був поставлений за Договором №12/02-09, переходить від Позивача до ВАТ «Львівкартонопласт»на підставі видаткової накладної від 15.03.2011р. 0000165, автотранспортної накладної №66ц, ТТН від 15.03.11р. №7, акт звірки взаєморозрахунків від 01.09.11р.

Наведені обставини у повній мірі спростовують доводи відповідача щодо відсутності у TOВ «Дніпропетровська паперова фабрика»реальної можливості виконати свої зобов'язання перед позивачем. Відсутність у податкового органу відомостей щодо повноти декларування вказаними товариствами свої зобов'язань жодним чином не впливає на права позивача формувати податковий кредит.

Сукупність встановлених під час розгляду справи обставин, дозволяє зробити висновки щодо реальності настання наслідків за договором укладеним між позивачем та TOВ «Дніпропетровська паперова фабрика», наведені позивачем докази жодним чином не спростовані відповідачем в судових засіданнях, за таких обставин надана позивачем документація, а саме податкові, видаткові накладні та рахунки фактур відображають реальні наслідки правочину а тому є первинними документами.

Враховуючи що у відповідності до ст. 198, 201 Податкового кодексу України право у суб'єкта господарювання на формування податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, в тому числі придбання або виготовлення товарів та послуг, підтверджені належною первинною документацією, а така позивачем в повній мірі була надана не лише до суду, а й під час проведення перевірки, суд приходить до переконання щодо підставності позовних вимог у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо донарахування зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 27 304,00грн., в тому числі штрафні санкції у розмірі 1грн., підлягає скасуванню.

Податковим органом, з урахуванням рішення ДПС м. Києві від03.05.12р. за № 2570/10/12-114, за позивачем визначено суду грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 242 753,5грн. та накладено штрафні санкції у розмірі 1 грн.

Як встановлено судом, на заниження позивачем зобов'язань з податку на прибуток підприємств вплинуло в тому числі і не включення до складу доходів суми кредиторської заборгованості в розмірі 278 000,00грн., що не була стягнута після закінчення строку позовної давності.

Так судом встановлено, що відповідно до договору №04/04-08 від 04.04.08р. ТОВ «Кондор-Н»(Продавець) поставив товар ТОВ «Мадіс»(Покупець) на загальну суму 482100,00 грн. в ому числі ПДВ.

Позивачем на час здійснення перевірки було перераховано Продавцю за поставлений товар 204 100,00грн., кредиторська заборгованість склала 278 000,00грн.

Дійсно Посилаючись абз. «а»підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності є безнадійною заборгованістю, та у відповідності до п.п.14.1.257п.14.1 ст.14 ПК вважається безповоротною допомогою.

Згідно з пунктом 1 статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) позовна давність-це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права чи інтересу. Відповідно до пункту 1 статті 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки.

Зокрема статтею 259 ЦКУ передбачено, що позовна давність, встановлена законом , може бути збільшена за домовленістю сторін, а в даному випадку відповідною додатковою угодою до вищезазначеного договору.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦКУ, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений чи визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦКУ).

Таки чином основним критерієм визнання заборгованості безнадійною, є завершення встановленого договором строку на погашення коштів, в даному випадку за поставлений товар та строку можливого для звернення кредитора до суду щодо стягнення такої.

Суд оцінивши наявні матеріали справи, що дозволяються встановити фактичні обставини справи, встановив, що в подальшому між позивачем та ТОВ «Кондор-Н»до договору №04/04-08 від 04.04.08р. укладено додаткову угоду № 2 від 10.01.2011р. про продовження дії договору до 31.12.2012.

Наведена обставина свідчить, що граничний термін після сплину якого у кредитора виникне право звернення до суду щодо стягнення з позивача боргу в сумі 278 000,00грн., наступить лише 31.12.12р., а тому така заборгованість безнадійною вважатись не може, а отже і підстав для віднесення такого боргу до прибутку немає.

Крім того на заниження позивачем зобов'язань з податку на прибуток підприємств, відповідно акту перевірки вплинуло віднесення позивачем до складу валових витрат відсотки, що сплачувались позивачем до кредитним договором укладеним з ПАТ «Украсиббанк».

За результатами розгляду справи та аналізу наявних матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та ПAT «Укрсиббанк»було укладено договір №11326086000 від 31.03.08р. про надання кредиту для поповнення обігових коштів в сумі 5500000,0 грн. зі сплатою 13% річних.

При перевірці нарахованих відсотків та віднесення їх до валових витрат встановлено їх завищення на загальну суму 740286,0 грн., у тому числі: за 4 кв. 2009 року на 93572,0 грн., за 2010 рік на 333802,0 грн., за 9 місяців 2011 року на 312912,0 грн.

В обґрунтування таких по висновків податковий орган посилається на відсутність належного підтвердження таких відсотків.

Суд не погоджуючи з такими доводами податкового органу враховуючи наступне.

Відповідно до п.п. 5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону «Про прибуток»та п.п. 141.1 ст.141 Кодексу до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.9 ст.5 Закону України №334/94-ВР та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Кодексу не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.п.138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Кодексу до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що валютою кредитного договору на момент його укладення був долар США, а на момент проведення перевірки валютою була гривня, а також збільшувалось розміру процентної ставки по кредиту, про що свідчить додаткова угода № 3 від 15.03.2010 до кредитного договору №11326086000 від 31.03.2008р.

Саме у зв'язку із не врахуванням податковим органом змін істотних умов кредитного договору призвело до встановлення завищення позивачем валових витрат, оскільки судом з аналізу самого кредитного договору, укладених додаткових угод до такого, а також наявного у матеріалах справи листа ПАТ «Укрсиббанк»з інформацією про розмір сплачених у перервіряємий період процентів по кредитному договору, що у повній мірі відповідає розміру задекларованому позивачем, суд приходить до переконання про підставність позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи наведені обставини позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000272360 від 28.02.12р. Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва в частині донарахування ТОВ «Мадіс»податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 241 753,50грн. та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26 711,90грн.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000282360 від 28.02.12р. Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва в частині донарахування ТОВ «Мадіс»зобов'язання з податку на додану вартість в частині 27 303,00грн. та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00грн.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В.Смолій