Рішення № 27238514, 31.10.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2012 р.Справа № 5017/1685/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна";

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїлпассервіс";

про спонукання до укладення договору

Суддя Горячук Н.О.

Представники:

Від позивача: за дов. Буяклу Н.Я.

Від відповідача: за дов. Семененко В.Г.;

В засіданні суду по 31.10.2012р. була оголошена перерва відповідно до ст. 77 ГПК України.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом та уточненням до нього про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїлпассервіс" укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" договір №10/12 про надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів на автобусних маршрутах загального користування з автостанцій та автостанції ТОВ "Ізмаїлпассервіс" в редакції ТОВ "Автотранс-Україна".

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що запропонований договір в редакції позивача не відповідає вимогам Примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 30.11.2010р. № 860.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін встановлено наступне:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" та Одеська обласна державна адміністрація уклали договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування №22/11 від 14.01.2011р.

Згідно п. 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджених Постановою КМ України № 176 від 18.02.1997р. (далі Правила), перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків.

Враховуючи вимоги „Правил" та приписи ст. 181 ГК України , ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" позивач розробив та надіслав 24.04.2012р. за вих. № 38/3 на адресу ТОВ "Ізмаїлпассервіс" проект договору про надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів на автобусних маршрутах загального користування з автостанцій ТОВ "Ізмаїлпассервіс № 10/12.

Листом від 15.05.2012р. за вих. № 83 відповідач повернув позивачу один примірник договору з двома примірниками протоколу розбіжностей до договору.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що запропонована їм редакція договору відповідає нормативно -правовим нормам, які не суперечать примірному договору про надання послуг автостанцією перевізникові, наполягаючи при цьому на праві перевізника самостійно здійснювати продаж квитків пасажирам (пункт 2.3 Договору), вважає обґрунтованим пункт 4.1. запропонованої ним редакції договору (№ 10/12 від 24.04.2012р.) у якому зазначено, що "Перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку, частину автостанційного збору в розмірі 3,00 грн. за кожного пасажира" та не погоджується з розміром штрафних санкцій запропонованих відповідачем в редакції протоколу розбіжностей до договору .

Згідно ч. 3 ст. 184 ГК України укладення господарських договорів на основі типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування типового договору.

Відповідно до ч. 2. ст. 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовані умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках -затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів господарювання (ч. 3 ст. 179 ГК України).

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів. Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію. Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

Стаття 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", встановлює послуги які надають автостанції пасажирам та автомобільному перевізнику .

До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать: продаж квитків; організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ; інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.

За надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка.

Частиною 4 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, а також на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №860 від 30.11.2010р. затверджено Примірний договір про надання послуг автостанцією перевізникові. (далі примірний договір)

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, Власник за завданням Перевізника надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів) комплекс обов'язкових послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом Перевізника, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" і Правил.

Грошові кошти в розмірі відсотків від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на дану суму (застосовується тільки для договорів з перевізниками - платниками ПДВ на загальних умовах) підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок Перевізника. (п. 3.1 примірного договору).

Власник перераховує Перевізникові кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі, за перевезення багажу, а також страхові платежі (якщо Перевізник здійснює страхування пасажирів без участі Власника) протягом п'яти днів з дня відправлення відповідного рейсу шляхом безготівкового переказу на рахунок Перевізника. (п. 3.2 примірного договору)

У разі попереднього продажу квитків Перевізником самостійно, агентом Перевізника чи водієм Перевізника після закриття квитково-касової відомості частину автостанційного збору, за вирахуванням вартості послуг з касового продажу квитків громадянам, та суму винагороди за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, Перевізник зобов'язаний перерахувати автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку. (п. 3.3 примірного договору)

Порядок фіксації кількості квитків, проданих Перевізником самостійно, агентом Перевізника чи водієм Перевізника після закриття квитково-касової відомості, встановлюється за домовленістю Сторін. (п. 3.4 примірного договору)

Пунктом 4.1 „Порядку регулювання діяльності автостанцій", затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №700 від 27.09.2010р., встановлено, що вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові (далі - вартість послуг), визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобуси відповідного перевізника.

Пунктом 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту встановлено, що у разі продажу квитків через агентство або перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.

З огляду на викладене вбачається, що умови встановлені примірним договором затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №860 від 30.11.2010р. є обов'язковими для застосування під час укладання договорів між ТОВ "Ізмаїлпассервіс" та ТОВ "Автотранс-Україна" про надання автостанційних послуг.

Запропонована перевізником редакція пунктів 1.1, 2.3, 4.1, 4.3 договору №10/12 від 24.04.2012 р. суперечить приписам ст.ст. 32, 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", п. 4.1 „Порядку регулювання діяльності автостанцій", п.115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та примірному договору.

Крім того, Договір №10/12 від 24.04.2012р. в редакції позивача, не визначає перелік та обсяг послуг їх вартість і порядок проведення розрахунків, як це передбачено ст. 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затвердженого Постановою КМ України №176 від 18.02.1997р.

У відповідності до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких вказано й договори, визначено також статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 646 Цивільного кодексу України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано умовах є відмовою від одержання пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Відповідно до ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) має бути повною і безумовною.

Таким чином, направлення відповідачем позивачу протоколу розбіжностей є відмовою від акцепту і у той же час є новою пропозицією.

Відповідно до вимог статті 649 Цивільного кодексу України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю.

Частиною 2, 3, 5 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Отже, положення ч. 3, 4, 5, 7 ст. 181 Господарського кодексу України застосовується у випадках, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов.

Матеріали справи свідчать, що сторони не погоджуються з умовами договорів, запропонованими одна одній, та мають намір укласти договори, які є різними за своєю правовою природою, сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема, сторони прийняли та погодили лише пункти договору, які містять загальноприйняті умови при укладанні договорів..

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення аналогічного змісту містяться й у Господарському кодексі України (ч. 2 ст. 180 вказаного нормативного акту). Пунктом 8 цієї ж статті визначено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Як закріплено ч.2 ст. 16 Цивільного Кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 20 Господарського Кодексу України також закріплено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

З урахуванням вищезазначеного, приймаючи до уваги те, що позивачем були заявлені позовні вимоги: „щодо зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїлпассервіс" укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" договір №10/12 про надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів на автобусних маршрутах загального користування з автостанцій та автостанції ТОВ "Ізмаїлпассервіс" в редакції ТОВ "Автотранс-Україна", а з матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов господарського договору, обрання позивачем такого способу захисту як зобов'язання укласти договір є необґрунтованим та безпідставним.

Враховуючи викладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, позовні вимоги ТОВ "Автотранс-Україна" не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 05.11.2012р.

Суддя Горячук Н.О.