YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Одеська область

/

Господарський суд Одеської області

Рішення № 27238497, 22.10.2012, Господарський суд Одеської області

Дата ухвалення

22.10.2012

Номер справи

5017/2565/2012

Номер документу

27238497

Форма судочинства

Господарське

Компанії, зазначені в тексті судового документа

1) ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОДЕСАВТОТРАНС"

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" жовтня 2012 р.Справа № 5017/2565/2012

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Гарновській К.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Бєлогуб М.В. (представник діючий на підставі довіреності);

від відповідача: Українець В.В. (представник діючий на підставі довіреності);

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Одесавтотранс";

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Ренійське автотранспортне підприємство 15140"

про врегулювання протоколу розбіжностей.

ВСТАНОВИВ:

30.08.2012р. Публічне акціонерне товариство "Одесавтотранс" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача -Товариства з додатковою відповідальністю „Ренійське АТП 15140", в якій просить врегулювати розбіжності, які виникли з відповідачем при укладенні договору про надання послуг автостанцією, шляхом викладення спірних пунктів договору про надання послуг автостанцією №37/12 в наступній редакції:

„П 3.4.: Порядок фіксації кількості квитків, проданих Перевізником самостійно, агентом Перевізника чи водієм Перевізника після закриття квитково - касової відомості установлюються за домовленістю сторін.

П.3.8: У випадку проведення Виконавцем медичного огляду водіїв Перевізника, Перевізник сплачує Виконавцю 3, 00 гривні (у тому числі ПДВ) за кожен медичний огляд водія.

Розділ 4 Відповідальність Сторін.

П. 4.1. Сторони за цим Договором несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього Договору.

П. 4.2. Перевізник сплачує Виконавцеві:

4.2.1.За зрив рейсу без попередження відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 цього

Договору та за відсутності форс-мажорних обставин:

у приміському сполученні - 10 грн.;

у міжміському сполученні:

внутрішньо обласному - 50 грн.;

міжобласному - 60 грн.;

у міжнародному та міжобласному сполученні (з використанням автобусів підвищеної комфортності) - 85 грн.

4.2.2. За порушення графіка руху:

у разі прибуття на автостанцію (автовокзал) формування відправлення із запізненням більше ніж на 15 хв., яке не викликане форс-мажорними обставинами або станом дорожнього покриття - 10 грн.;

у разі не заїзду на проміжну зупинку - 60 грн.

4.2.3. За зміну класу рухомого складу, про яку не було повідомлено відповідно до

підпункту 2.3.2 пункту 2.3 цього Договору - 50 грн.

4.2.4. За кожен випадок перевезення з території автостанції (автовокзалу)

безквиткових пасажирів або приховування місць - Перевізник сплачує Виконавцю штраф

у розмірі повної ціни квитка, помноженої на кількість безквиткових пасажирів або

прихованих місць, на даний рейс від пункту відправлення до пункту призначення.

4.2.5. За кожен випадок завантаження багажу, посадки або висадки пасажирів поза

межами посадочних платформ на території автовокзалу (автостанції) Перевізник сплачує

Виконавцю штраф у розмірі 50 гривен.

4.2.6. За невиконання водієм автобуса вказівок працівників автостанцій з питань

перевезення пасажирів, ненадання дорожньої документації, не допуск працівників

автостанції чи посадових осіб Виконавця, у салон автобуса на території автовокзалу

(автостанції) для перевірки наявності у пасажирів квитків Перевізник сплачує Виконавцю

штраф у розмірі 50 гривень за кожен такий випадок.

4.2.7. За забруднення території автостанції (автовокзалу) паливо-мастильними

матеріалами та при прибиранні чи митті автобусу Перевізник сплачує Виконавцю штраф у

розмірі 100 гривень, за кожен випадок окремо.

4.2.8. За невиконання умов п. 2.3.7. Договору Перевізник сплачує штраф - 50 грн. за

кожний випадок окремо. У разі постійного порушення водієм Перевізника встановлених

правил та безпеки рухи на автостанціях (автовокзалі), Виконавець має право звернутися

до Перевізника з вимогою про відсторонення водія від пасажирських перевезень.

П. 4.3. Виконавець сплачує Перевізникові:

4.3.1. За ненадання послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу

прийняття та відправлення пасажирів транспортом Перевізника - 60 грн.

4.3.2. За ненадання послуг з продажу проїзних квитків населенню - 50 грн.

4.3.3. За ненадання послуг з диспетчерського управління, організації прибуття і

відправлення автобусів з облаштованих платформ - 50 грн.

4.3.4. За ненадання послуг з інформування водіїв стосовно дорожніх та погодних

умов на маршруті - 50 грн.

4.3.5. За відмову в продажу квитків на рейс за наявності вільних місць в автобусі

штраф у розмірі 60 грн. за кожний випадок.

4.3.6. За надання недостовірної інформації про рейс - 20 грн.

4.3.7. За кожний день прострочення перерахування коштів за цим Договором пеню

не менше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за

який сплачується пеня.

П.4.4. Штрафні санкції за цим Договором сплачуються шляхом виставлення рахунку до

15 числа місяця, наступного за звітним Стороною, стосовно якої вчинено порушення

цього Договору, з наступною сплатою Стороною, яка вчинила порушення.

П.4.5. У разі незгоди з виставленим штрафом, Сторона, яка отримала рахунок і акт,

повинна в термін 10 днів, після надходження зазначених документів, у письмовій

формі сповістити іншу Сторону з обґрунтуванням причин незгоди (документи ДАІ,

медичних закладів, копії шляхових листів, квитково - облікових листів з відміткою

автостанції, касових відомостей та інших підтверджуючих документів).

П.4.6. Якщо письмова відповідь відсутня, Виконавець стягує штрафи з Перевізника або

відшкодовує Перевізнику штрафи згідно виставлених рахунків.

П. 6.4. У разі, якщо сторонам не вдалось досягти згоди шляхом переговорів, у термін 20 діб, спір вирішується у господарському суді.

П.9.2.: Договір може бути розірвано до закінчення терміну його дії:

- при невиконанні умов договору;

- при розірванні договору з організатором перевезень;

- з ініціативи однієї із Сторін. Сторона, яка виявила бажання розірвати достроково Договір, має письмово повідомити іншу Сторону про свій намір не пізніше ніж за 15 днів до дати розірвання."

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ПАТ «Одесавтотранс»є суб'єктом надання автостанційних послуг в Одеській області. Оскільки відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором і власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, ПАТ «Одесавтотранс»було направлено два примірника договору про надання послуг автостанцією перевізникові Товариству з додатковою відповідальністю «Ренійське автотранспортне підприємство 15140»для підписання. Однак, як вказує позивач, на його адресу надійшов протокол розбіжностей до зазначеного договору. Розглядаючи протокол розбіжностей наданий ТДВ «Ренійське АТП 15140», ПАТ «Одесавтотранс»згідно тільки частково з редакцією перевізника, а саме з такими пунктами договору, як 2.1.5.1,2.1.5.2, 3.1.,3.1.1, 3.2.,3.7.,10.1. Оскільки врегулювати розбіжності, що виникли між підприємствами мирним шляхом не вдалось, керуючись ч.7 ст. 181 Господарського Кодексу України, ПАТ «Одесавтотранс»звернулось до суду з відповідним позовом.

Відповідач був присутній у судовому засіданні 22.10.2012р., між тим, відзиву на позов не надав право на захист не використав, згідно наданих усних пояснень щодо заявлених позовних вимог заперечував, не вказуючи при цьому підстав для заперечень та пояснюючи свою позицію тим, що даний договір взагалі втратив інтерес для відповідача, оскільки підприємство було позбавлено ліцензії.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні докази у їх сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб та громадян-підприємців.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, ПАТ «Одесавтотранс»є суб'єктом надання автостанційних послуг в Одеській області, якому у відповідності до вимог чинного законодавства видано свідоцтва про атестацію автостанцій: „АВ Одеса", „Рені", „Болград", „Кілія", „Сарата", „Татарбунари".

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.626, ст.627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, так умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст.7 цього кодексу (п. 1 ст.628, ст.630 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцент) повинна бути повною і безумовною (п.2 ст.638, п.1 ст.641, п.1 ст.642 ЦК України).

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом (ст.646, п.1 ст.649 ЦК України).

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (п.п. 6, 7 ст.179 ГК України).

Із аналізу положень вищенаведених норм законодавства вбачається, що у разі недосягнення сторонами згоди щодо укладення договору на запропонованих умовах, законом передбачений такий засіб захисту прав заінтересованої сторони, як врегулювання розбіжностей договору в судовому порядку, тобто зміна правовідносин сторін в межах договору.

Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях визначається Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. №176 і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

Пунктом 114 даних Правил визначено, що перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Примірну форму договору затверджує Мінінфраструктури. Порядок розрахунку вартості послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначає Мінінфраструктури.

Оскільки відповідач мав намір здійснювати пасажирські перевезення на автобусних маршрутах загального користування через автостанції позивача, ПАТ «Одесавтотранс»було направлено 24.07.2012р. на адресу відповідача два примірника договору про надання послуг автостанцією №37/12 для підписання. Між тим, 23.08.2012р. на адресу позивача надійшов протокол розбіжностей до зазначеного договору.

За результатом розгляду даного протоколу, ПАТ «Одесавтотранс»погодилось тільки частково з редакцією перевізника, а саме з пунктами договору - 2.1.5.1,2.1.5.2, 3.1.,3.1.1, 3.2.,3.7.,10.1. та оскільки врегулювати розбіжності, що виникли між підприємствами не були врегульовані, ПАТ «Одесавтотранс», керуючись ч.7 ст. 181 Господарського Кодексу України, звернулось до суду з даним позовом.

Пунктом 3.4 даного договору в редакції позивача було визначено, що порядок фіксації кількості квитків, проданих Перевізником самостійно, агентом Перевізника чи водієм Перевізника після закриття квитково - касової відомості установлюються за домовленістю сторін.

При цьому, редакція відповідача цього пункту - в касах автостанції Виконавця квитки на рейси Перевізника реалізуються у кількості трьох квитків на кожен рейс. Інші квитки реалізуються агентами Перевізника та водіями Перевізника, після закриття квитково - касової відомості.

Відповідно до п. 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N 176 (надалі - Правила) визначено, що перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Примірну форму договору затверджує Мінінфраструктури.

П. 115 Правил передбачено, що перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно.

Примірну форму договору про продаж квитків затверджує Мінінфраструктури.

Продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу в разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.

Продаж квитків здійснюється за маршрутом прямування та у зворотному напрямку, якщо це передбачено в договорі про продаж квитків.

У разі продажу квитків через агентство або перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.

Отже за аналізом п. 115 Правил вбачається, що перевізник в разі наявності у населеному пункті автостанції зобов'язаний здійснювати продаж квитків тільки з автостанції, або через агентство з продажу квитків. А самостійно він може здійснити продаж тільки після квитково -касової відомості.

Тобто ч.5 п.115 Правил відповідає на запитання, як поступати з автостанційним збором (плата за надання обов'язкових послуг автостанціями, що справляється з осіб, які придбавають квитки на проїзд автобусами приміських, міжміських та міжнародних маршрутів, і включається до вартості квитка), коли в населеному пункті не має автостанції, або перевізник в особі водія здійснив продаж квитків після закриття квитково -касової відомості. Так в 4.1 п.115 зазначає про можливість продажу перевізником квитків самостійно, але ч. 3. п. 115 визначає чітко обставини настання такої можливості.

Позивач надає послуги відповідачу з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутами зазначеними в договорі. Усі маршрути перевізника проходять через автостанції ПАТ «Одесавтотранс».

В наданому протоколі розбіжностей відповідачем зазначається, що квитки на рейси Перевізника реалізуються у кількості трьох квитків на кожен рейс. Але ж окрім послуг з продажу квитків, автостанція надає такі обов'язкові послуги перевізнику як організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ та інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті (ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Пункт 3.8 договору в редакції позивача визначає, що у випадку проведення Виконавцем медичного огляду водіїв Перевізника, Перевізник сплачує Виконавцю 3, 00 гривні (у тому числі ПДВ) за кожен медичний огляд водія.

Між тим, необґрунтованою є позиція відповідача щодо виключення даного пункту, оскільки в договорі не міститься обов'язку водіїв перевізника проходити медичний огляд, а міститься лише розмір винагороди позивача в разі необхідності здійснити такий огляд водіїв Перевізника.

Розділ 4 договору, встановлює відповідальність сторін. При складанні договору про надання послуг автостанцією, позивач керувався Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 30.11.2010 р. № 860, яким затверджено Примірну форму договору про надання послуг автостанцією перевізникові.

Так, перевізником повністю було виключено п.4.2. по 4.6. Між тим, учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором. Між тим, відповідальність перевізника за зрив рейсу, порушення графіку руху, зміну класу рухомого складу діючим законодавством не передбачена, а отже повинна встановлюватися в договорі.

Враховуючи викладене, даний розділ в редакції позивача є способом захисту майнових прав та інтересів як позивача так і відповідача, а позиція відповідача щодо цього пункту є неконкретизованою та такою, що направлена на ухилення від відповідальності.

Пункт 6.4 договору позивач просить викласти в наступному вигляді: у разі, якщо Сторонами не вдалося досягти згоди шляхом переговорів, у термін 20 діб, спір вирішується у господарському суді. Між тим, редакція відповідача: у разі, якщо Сторонами не вдалося досягти згоди шляхом переговорів, у термін 20 діб, спір вирішується у господарському суді за місцем знаходженням Перевізника.

Між тим, суд зазначає, що чинним Господарським процесуальним Кодексом України не передбачено договірну підсудність справ, а отже, оскільки сторонами договору є юридичні особи, у разі виникнення спору сторони повинні звернутись до господарського суду, при цьому при визначенні територіальної підсудності, сторони виходитиме в залежності від вимог ст. 15 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 9.2. договору позивач визначив, що договір може бути розірваний до закінчення терміну його дії: при невиконанні умов договору; при розірванні договору з організатором перевезень; з ініціативи однієї із Сторін. Сторона, яка виявила бажання розірвати достроково Договір, має письмово повідомити іншу Сторону про свій намір не пізніше ніж за 15 днів до дати розірвання.

В редакції відповідача даний пункт передбачає випадки дострокового розірвання договору: при невиконанні умов договору; при розірванні договору з організатором перевезень; при відсутності або анулюванні атестації автостанції (автовокзалу) виконавця; з ініціативи однієї із Сторін. Сторона, яка виявила бажання розірвати достроково Договір, має письмово повідомити іншу Сторону про свій намір не пізніше ніж за 5 днів до дати розірвання.

Термін 15 днів позивач обґрунтовує тим, що він діє як автостанція, що здійснює, серед іншого, попередній продаж квитків, а попередній продаж квитків на рейси міжміського або міжнародного сполучення розпочинається не пізніше ніж за 15 діб і припиняється за одну добу до відправлення автобуса.

Отже, обґрунтованим є посилання позивача на необхідність попередження стороною про свій намір щодо розірвання договору не менш як за 15 днів, оскільки автостанція може не встигнути припинити продаж квитків, що спричинить зайві збитки та ускладнить процедуру повернення квитків.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Між тим, відповідачем, під час розгляду даної справи, не доведено належними доказами обґрунтованість своєї позиції, яка викладена у спірних пунктах договору, більш того, дана позиція суперечить нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ "Одесавтотранс" про викладення пунктів 3.4, 3.8, 6.4, 9.2 та розділу 4 договору про надання послуг автостанцією №37/12 в редакції позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Врегулювати розбіжності, що виникли між Публічним акціонерним товариством "Одесавтотранс" та Товариством з додатковою відповідальністю „Ренійське АТП 15140" при укладенні договору про надання послуг автостанцією, шляхом викладення пунктів 3.4, 3.8, розділу 4, пунктів 6.4, 9.2 договору про надання послуг автостанцією №37/12 в наступній редакції: