Рішення № 27238404, 17.10.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.10.12р. Справа № 14/5005/5292/2012

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Дніпропетровськ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Дніпропетровськ

Третя осіба-1 без самостійних вимог на стороні відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ

Третя осіба-2 без самостійних вимог на стороні відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, м. Дніпропетровськ

про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення 110000 грн.

Головуючий колегії Панна С.П.

Суддя Бєлік В.Г.

Суддя Ємельянова О.О.

Представники:

Від позивача ОСОБА_2 - суб'єкт підприємницької діяльності, свідоцтво про державну реєстрацію № 335301 від 03.09.1997 року

Від відповідача ОСОБА_3 - суб'єкт підприємницької діяльності, свідоцтво про державну реєстрацію № 174449 від 02.03.2009 року

Від третьої особи-1 не з'явився

Від третьої особи-2 не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення вартості майна в сумі 105000 грн., моральної шкоди в сумі 5000 грн., судового збору.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідно до договору оренди нежитлового приміщення № 2-А від 05.05.2009 року позивач використовував орендоване приміщення під магазин продуктів харчування і відповідно зберігав в цьому ж приміщенні необхідне торгове обладнання, майно та документи. В вересні 2009 року в магазині за адресою АДРЕСА_1 було відключено електроенергію в зв'язку з чим позивач був вимушений вивезти продукти харчування з зазначеного приміщення до вирішення питання з електроенергією, але в приміщенні залишилось обладнання, а також офісні документи, комп'ютер, водонагрівач, металопластикові двері, сигналізація, відеоспостереження. Окрім того, відповідач не розірвавши договір оренди з позивачем, який діяв з 05.05.2009 року до 05.05.2010 року та не сповістивши інших орендарів замінив замки в орендованому приміщенні та уклав договір оренди з ФОП ОСОБА_7 і передав їй для користування частину майна, документів, обладнання, яке належить позивачу в зв'язку з чим позивач просить суд визнати дії відповідача неправомірними, відшкодувати йому вартість майна та стягнути на його користь моральну шкоду.

Відповідач позовні вимоги не визнає (відзив на позовну заяву від 16.07.2012 року) посилаючись на те, що:

- заявник позову не є належним позивачем, оскільки ним не надано документів на підтвердження права власності на торгівельне обладнання;

- позивачем не надано документального підтвердження здійснення перевезення обладнання в орендоване приміщення та доказів фактичного знаходження, облаштування спірного обладнання в орендованому приміщенні;

- не вказано вартість спірного обладнання з письмовими доказами на підтвердження вказаних сум;

- відповідно до договору оренди у відповідача відсутні зобов'язання відповідати за схоронність майна, яке належить орендарю.

Третя особа-1 пояснень по суті позову не надала, в судові засідання 17.10.2012 року, 30.10.2012 року не з'явилась.

Третя особа-2 пояснень по суті позову не надала, в судові засідання 17.10.2012 року, 30.10.2012 року не з'явилась.

Ухвалою суду від 03.09.2012 року розгляд справи № 14/5005/5292/2012 призначено в колегіальному складі суду.

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у справі оголошувалась перерва з 17.10.2012 року до 30.10.2012 року.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у справі оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2009 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, як орендодавцем, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, як орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2-А згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування нежитлове приміщення комерційного призначення загальною площею 65 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі приватної власності.

За приписами п. 1.2 договору приміщення надається в належному стані з метою використання його під розташування магазину продовольчих товарів широкого асортименту та реалізації кулінарних виробів.

Орендна плата визначена в розмірі 40 грн. /1 кв. м/, загалом 2600,00 грн. на місяць, але сторони можуть домовитися про інше, що має бути зафіксовано в письмовому вигляді, узгоджено підписами сторін та стати невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1 договору).

За приписами п. 2.2 договору орендна плата сплачується авансом за один місяць, до 10 числа - щомісяця.

Відповідно до п. 3.1 договору оренди передача орендуємого приміщення здійснюється за актом прийому-здачі, який підписується сторонами і є невід'ємною частиною договору.

Приміщення передається орендарю після сплати орендної плати орендодавцю відповідно до п. 2.1 й п. 2.2 даного договору (п. 3.3 договору).

Пунктом 5.4 договору встановлено, що орендар самостійно за власні кошти зобов'язаний встановити й підключити охоронну сигналізацію на приміщення або забезпечити охорону приміщення будь-яким іншим чином.

За приписами п. 6.1 договору збитки, спричинені однією із сторін, невиконанням другої сторони обов'язків згідно договору, відшкодовуються винною стороною згідно законодавства України.

Згідно з п. 7.1 договору договір набуває чинності у день його підписання обома сторонами і є дійсним до 01.05.2010 року, у випадку заяви однієї із сторін щодо завершення або змін договору по закінченню його дії, договір є продовженим на той же строк й на тих же умовах, котрі були передбачені договором і діє до 01.05.2014 року.

Повернення приміщення здійснюється за актом прийому-передачі, що описано у п. 3.1 та п. 3.2 договору (п. 8.1 договору).

Як стверджував позивач в судових засіданнях та зазначив у позовній заяві ОСОБА_2 зробила ремонт та забезпечила орендоване приміщення обладнанням, а також кондиціонером, водонагрівачем, металопластиковими дверима, сигналізацією та відеоспостережнням. У вересні 2009 року було відключено електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 з причини несплати штрафних санкцій за перебір договірної величини в зв'язку з чим позивач був вимушений вивезти продукти харчування з орендованого приміщення до вирішення питання з електроенергією та залишив в орендованому приміщенні торговельне обладнання, а також офісні документи, комп'ютер, водонагрівач, металопластикові двері, сигналізацію, відеоспостереження.

Позивач в позові зазначає, що відповідач не розірвавши договір оренди з позивачем, який діяв з 05.05.2009 року до 05.05.2010 року та не сповістивши орендарів, змінив замки в орендованому приміщенні 09.11.2009 року та уклав договір оренди з іншим орендарем ОСОБА_7 Позивач вважає, що відповідач у справі відмовляється повертати торгівельне обладнання позивачу, також офісні документи, комп'ютер, водонагрівач, металопластикові двері, сигналізацію, відеоспостереження.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій відповідача неправомірними та стягнення з останнього вартості майна в сумі 105000,00 грн. та моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.

В позові належить відмовити виходячи з наступного:

Позивач ФОП ОСОБА_2 не надала суду первинних документів, які підтверджують її право власності на обладнання на суму 105 000,00 грн., яке відповідач начебто відмовляється повертати позивачу. У матеріалах справи № 14/5005/5292/2012 наявні договори оренди обладнання № 17/684 від 17.09.2008 року, позики № 9124600 від 22.07.2009 року, поставки № 7-09 від 14.07.2004 року, оренди обладнання № 27/2 від 26.03.2008 року, оперативного лізингу № 10/09/09-1 від 10.09.2009 року, двостороння угода на оренду майна № 197/962 (№ 09) (А)/3 від 19.02.2007 року, договір № 13.08.09-1 від 13.08.2009 року тощо, які свідчать про те, що спірне обладнання належить іншим юридичним особам.

ФОП ОСОБА_2 не надала до суду документальних доказів дійсного перевезення, фактичного знаходження та облаштування спірного обладнання і доказів транспортування чисельного торгівельного обладнання до місця оренди.

Як свідчать матеріали справи, частину приміщення в якому, як стверджує позивач, знаходилось його обладнання, також орендували ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, що підтверджується договорами оренди нежитлового приміщення б/н від 05.05.2009 року, № від 10.11.2005 року та за № 3-М/РВ від 15.05.2009 року (т. 2 а. с. 1-6, 8-10).

Відповідач в судовому засіданні пояснив суду, що не мав інформації яке майно і якій особі належить.

Позивач при визначенні вартості майна, яке остання хоче стягнути з відповідача, не врахувала амортизацію та не надала майну експертної оцінки. Крім того, позивачем не доведено суду наявність зобов'язань відповідача прийнятих за договором щодо зберігання майна орендаря.

Акт прийому-передачі № 2-А нежитлового приміщення по ОСОБА_3 /Магазин/ до договору оренди № 2-А від 05.05.2009 року свідчить про передачу орендодавцю об'єкта оренди у користування та підтверджує факт повернення орендодавцю обладнання, тобто позивач по акту користувався орендованим приміщенням протягом дня - 05.05.2009 року (т. 1 а. с. 17).

Необхідно зауважити, що у вищевказаному акті відсутні претензії позивача щодо неотримання або відсутності майна та обладнання останнього в орендованому приміщенні.

Матеріали справи свідчать, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2010 року у справі № 10/8-10 (суддя Кощеєв І.М.) встановлено, що при укладенні договору оренди нежитлового приміщення № 2-А від 05.05.2009 року вимоги щодо його нотаріального посвідчення дотриманні не були, тобто договір оренди, укладений між позивачем та відповідачем, є нікчемним і не породжує будь-яких правових наслідків.

Крім того, необхідно звернути уваги на протилежність доводів позивача щодо місяця знаходження вивезеного обладнання ФОП ОСОБА_2, оскільки у клопотаннях від 20.08.2012 року, 15.10.2012 року позивач зазначає, що все майно, яке належить ФОП ОСОБА_2 відповідач передав у користування іншому орендарю - ОСОБА_11 (т. 1 а. с. 105, т. 2 а. с. 43), а у клопотанні від 03.12.2009 року позивач зазначає, що його обладнання згідно акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 20.02.2010 року було вивезено відповідачем в інше приміщення.

Суд звертає увагу на те, що акт від 10.11.2009 року (т. 2 а. с. 50) не свідчить про факт передачі обладнання позивача відповідачем ОСОБА_7, оскільки не містить переліку обладнання із зазначенням його індифікуючих номерів, а лист (т. 2 а. с. 35) також не може братись судом як доказ, оскільки не має дати та назви документу, а акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 20.02.2010 року не свідчить про причетність ФОП ОСОБА_12 до приймання-передачі зазначених по акту цінностей, оскільки не підписувався відповідачем. Крім того, зазначене в акті майно не має конкретних характеристик, індивідуальних ознак (інвентарний номер, рік випуску, паспорт та вартість) та не дає суду можливості порівняти його зі спірним майном, зазначеним у позовній заяві.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до норм ст. 20 Господарського кодексу України держава, забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Позовні вимоги позивача про визнання дій ФОП ОСОБА_3 неправомірними не підлягають задоволенню, оскільки не є способом захисту у розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та не призводить до поновлення порушеного права.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. необхідно зазначити наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачений Цивільним кодексом України, пов'язаний із зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, а не із зобов'язанням, яке виникає з договору чи з інших підстав.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення [протиправність діяння, факт заподіяння шкоди (у даному випадку саме моральної), причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою, вина заподіювача шкоди], тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачем.

Відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинно бути викладено: зміст позовних вимог, тобто в чому полягає моральна шкода, викладення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов.

Позивач не довів суду вини ФОП ОСОБА_3 та не довів суду факт заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди, якими саме неправомірними діями відповідача завдана ця шкода, як пов'язаний розмір відшкодування шкоди зі ступенем вини відповідача та в чому полягає моральна шкода, яка завдана ФОП ОСОБА_2

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтями 33 та 34 вказаного кодексу передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Крім того, з позовних матеріалів вбачається, що позивачем за позовні вимоги майнового характеру переплачено судовий збір на 100 грн., а за вимоги немайнового характеру по стягненню моральної шкоди та визнання дій відповідача неправомірними - несплачено судовий збір і, відповідно, він підлягає стягненню з останнього в доход державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - відмовити.

Судовий збір покласти на позивача.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ОСОБА_3, р/р НОМЕР_2 в КБ "Приватбанк", МФО 305299, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до спеціального фонду Державного бюджету України (одержувач: Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37989269, рахунок № 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891, п. 2.2 з таблиці ставок судового збору, за якими визначено розмір судового збору) 973 (дев'ятсот сімдесят три) грн. 00 коп. - судового збору, про що видати наказ.

Головуючий колегії Суддя Суддя С.П. Панна В.Г.Бєлік О.О.Ємельянова

Повне рішення складено - 05.11.2012 року.