Рішення № 27238197, 30.10.2012, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2012 р. Справа № 5010/1286/2012-19/65

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , при секретарі судового засідання Конашенко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: корпорації "Енергоресурс-інвест", вул. Зелена, 131, м.Львів,79035

до відповідача: комунального підприємства "Житловик", вул. В.Стуса,2, м.Бурштин, Галицький район, Івано-Франківська область,77111.

про стягнення 63538,55 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: представник Лісецький І.О., (довіреність № 270 від 10.04.12)

від відповідача: представник Марчук В.І., (доручення № 9 від 03.01.12),

ВСТАНОВИВ:

корпорація "Енергоресурс-інвест" звернулась до суду із позовом до комунального підприємства "Житловик" про стягнення заборгованості в сумі 63538,55 грн. згідно договору №19-10/10 від 11.10.10. Позивач обґрунтував позовні вимоги невиконанням відповідачем договірних зобов"язань щодо оплати поставленої продукції.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково. Подав клопотання вх.№7094/2012-свх від 30.10.12 про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для можливості врегулювання спору мирним шляхом.

Суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи із врахуванням думки представника позивача, який проти відкладення заперечив та просив суд розглянути спір по суті із винесенням рішення для забезпечення відновлення порушеного права позивача.

Розглянувши матеріали справи, подані учасниками процесу та зібрані судом із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

11.10.10 між сторонами даного спору укладено договір №19-10/10, відповідно до якого позивач зобов"язався виготовити і поставити, а відповідач в свою чергу - прийняти і оплатити теплогідроізольовані труби та елементи для теплових мереж, надалі продукцію, згідно відповідної специфікації (п.1.1. ).

Відповідно до п.5.2. даного договору, розрахунок за поставлену продукцію проводиться замовником з відтермінуванням оплати до 31.12.10.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 53056,60 грн., що підтверджується видатковими накладними №1014-3 від 14.10.10, №1108-5 від 08.11.10 та довіреностями №368 від 13 жовтня 2010 р. та №424 від 08 листопада 2010 р., оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи (а.с.13-16).

В порушення договірних зобов"язань відповідач, станом на час розгляду справи в суді, не оплатив отриманий товар.

Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем, враховуючи положення договору №19-10/10 від 11.10.10 заборгованість відповідача перед позивачем становить 53056 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст. 612 ЦК України визначено, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, тому вимоги позивача про стягнення 53056,60 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов"язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

На підставі вказаної норми закону, позивачем відповідачу нараховані інфляційні втрати в сумі 3660,91 грн. та 3 % річних в сумі 2742,95 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Господарським судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, оскільки позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано дефляцію, яка була у липні, серпні та жовтні 2011 року.

Нарахування індексу інфляції у розумінні ст. 625 ЦК України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Враховуючи Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 362-97р., згідно розрахунку суду інфляційні втрати підлягають до задоволення в сумі 2808,73 грн. В решті суми інфляційних нарахувань слід відмовити.

Також судом перевірено правильність нарахування відсотків річних, які згідно розрахунку суду становлять 2739,80 грн. та підлягають задоволенню. В решті суми 3% річних слід відмовити.

Вимога позивача про стягнення пені в сумі 4078,09 грн. до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.

Статтею ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.2 договору №19-10/10 від 11.10.10 сторони узгодили, що за порушення термінів оплати продукції замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, встановленої на цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 5.2. даного договору, розрахунок за поставлену продукцію проводиться замовником з відтермінуванням оплати до 31.12.10, отже строк оплати товару, який порушено відповідачем, настав 01.01.11.

Приписами ч. 1 ст.223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України , якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Положеннями статті 267 ЦК України визначено наслідки спливу позовної давності, відповідно до п.3 якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, за результатами розгляду справи суд встановив, що позовна давність позивачем пропущена і відповідач подав заяву про її застосування, відтак, у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з комунального підприємства "Житловик" пені за порушення термінів оплати продукції в сумі 4078,09 грн. слід відмовити у зв"язку із пропуском строку позовної давності.

За таких обставин, суд прийшов до висновку що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: 53056,60 грн. - основного боргу, 2808,73 грн. - інфляційних втрат та 2739,80 грн. - 3% річних. В решті позову відмовити.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, слід покласти витрати, понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи пропорційно задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст.ст.256, 258, 267, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 614, 625, 629 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 173, 193, 216, 223, 230, 712 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-7, 43, 49, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов корпорації "Енергоресурс-інвест" до комунального підприємства "Житловик" про стягнення 63538,55 грн. задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Житловик" вул. В.Стуса,2, м.Бурштин, Галицький район, Івано-Франківська область,77111 (код 03346035) на користь корпорації "Енергоресурс-інвест" , вул. Зелена, 131, м.Львів,79035 (код 30336890) - 53056,60 (п"ятдесят три тисячі п"ятдесят шість гривень шістдесят копійок) - основної заборгованості, 2808,73 (дві тисячі вісімсот вісім гривень сімдесят три копійки) - інфляційних нарахувань та 2739,80 (дві тисячі сімсот тридцять дев"ять гривень вісімдесят копійок) - 3% річних, а також 1484,53 (одну тисячу чотириста вісімдесят чотири гривні п"ятдесят три копійки)- судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.11.12

Суддя Максимів Т. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Матейко І. В. 05.11.12