Рішення № 27238183, 26.10.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" жовтня 2012 р. Справа № 12/096-12

Господарський суд Київської області

у складі:

головуючого: судді Грабець С.Ю.

секретар: Шапаренко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА»

до товариства з додатковою відповідальністю

«Страхова компанія «ПРОВІТА»

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: Рудюк В.М. -представник (довіреність №220 від 09.08.2012 року);

від відповідача: Науменко А.В. -представник

(довіреність №05-03/5 від 03.01.2012 року);

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2012 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА»(далі -позивач) до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ПРОВІТА»(далі -відповідач) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач пояснив, що 19 листопада 2010 року в м. Сімферополі на проспекті Перемоги сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Рено», державний номер АК8677ВЕ, під керуванням Наумова В.Д., та автомобіля марки «Пежо», державний номер АА4486ЕХ, під керуванням Хартюка Я.А., що належить товариству з обмеженою відповідальністю «Ілта», внаслідок якої автомобілю марки Пежо були завдані пошкодження.

Між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «НОВА»(далі -страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ілта»(далі -страхувальник) був укладений генеральний договір страхування ризиків, пов'язаних із експлуатацією наземних транспортних засобів №3565 від 10.07.2009 року (далі -договір №3565 від 10.07.2009 року), згідно з умовами якого страховик (далі -позивач) зобов'язувався у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування, а страхувальник зобов'язувався вчасно та в повному обсязі вносити страхові та інші платежі, передбачені умовами договором.

28 січня 2011 року позивач та страхувальник уклали угоду про проведення заліку взаємних однорідних вимог, в тому числі вимоги страхувальника щодо виплати страхового відшкодування, яка виникла на підставі договору №3565 від 10.07.2009 року.

Наумовим В.Д. цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів була застрахована у відповідача, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/4023605.

25 квітня 2012 року позивач направив на адресу відповідача регресну вимогу, просив виплатити йому в порядку регресу 32 523,65 грн., проте відповідач борг перед позивачем не оплатив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 31 523,65 грн. в порядку регресу.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 21.08.2012 року та призначено до розгляду 26 вересня 2012 року.

26 вересня 2012 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім цього, заявив клопотання про продовження строку розгляду спору, яке підлягало задоволенню судом, на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребуваних ухвалою суду документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 24 жовтня 2012 року.

24 жовтня 2012 року представник позивача заявив клопотання про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 31 523,65 грн., пеню в сумі по 12,92 грн., три проценти річних - по 2,58 грн. та упущену вигоду -по 11,20 грн. за кожен день прострочення, починаючи з 05.06.2012 року і аж до дня, коли буде винесено рішення суду у даній справі або до дня, коли відповідач виконає належним чином свої зобов'язання. Також заявив клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке підлягало задоволенню судом.

Представник відповідача в судовому засіданні проти наявності заборгованості перед позивачем в розмірі 31 523,65 грн. не заперечував, в іншій частині позову просив суд відмовити. Крім цього, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке підлягало задоволенню судом.

У судовому засіданні, на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 26 жовтня 2012 року.

26 жовтня 2012 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 31 523,65 грн., три проценти річних у сумі 366,36 грн, 1 834,64 грн. пені та упущену вигоду в розмірі 1 590,40 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні подав заперечення на позовну заяву, проти наявності заборгованості перед позивачем в розмірі 31 523,65 грн. не заперечував, просив суд в задоволенні стягнення пені, трьох процентів річних та упущеної вигоди відмовити. Крім цього, заявив клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке підлягало задоволенню судом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази, суд дійшов наступних висновків:

10 липня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Страхова компанія «НОВА»(далі -страховик) та товариством з додатковою відповідальністю «Ілта»(далі -страхувальник) був укладений генеральний договір страхування ризиків, пов'язаних із експлуатацією наземних транспортних засобів №3565 (далі -договір №3565), згідно з умовами якого страховик зобов'язувався у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування, а страхувальник зобов'язувався вчасно та в повному обсязі вносити страхові та інші платежі, передбачені умовами договором.

Пунктом 1.1.2 Статуту приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА»встановлено, що згідно з рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «СК «НОВА»від 08 червня 2012 року (протокол №1) відкрите акціонерне товариство «Страхова компанія «НОВА»перейменоване у приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «НОВА»(далі -позивач).

Як вбачається із страхового сертифікату добровільного страхування наземного транспортного засобу №976 від 10.02.2010 року (далі -страховий сертифікат №976), згідно з умовами договору №3565 був забезпечений транспортний засіб «Пежо», державний номер АА4486ЕХ, що належить страхувальнику.

19 листопада 2010 року в м. Сімферополі на проспекті Перемоги сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Рено», державний номер АК8677ВЕ, під керуванням Наумова В.Д., та автомобіля марки «Пежо», державний номер АА4486ЕХ, під керуванням Хартюка Я.А., внаслідок якої автомобілю марки Пежо були завдані пошкодження.

Відповідно до ст. 355 Господарського кодексу України, об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування»встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування»).

Згідно з п. 1.19 договору, страховий випадок -передбачена договором подія, яка відбулась протягом періоду страхування за цим договором і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування (страхову виплату).

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що страховим випадком є, зокрема, така імовірна подія, як ДТП -пошкодження (знищення) застрахованого ТЗ та/чи його додаткового обладнання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася під час його руху та/або внаслідок пересування іншого транспортного засобу.

Винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 19.11.2010 року, визнано Наумова В.Д., що підтверджується постановою Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 21.12.2010 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

21 січня 2011 року, у зв'язку з настанням страхового випадку, страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 38 523,65 грн.

Згідно з сертифікатом №976, у разі настання страхового ризику - ДТП, франшиза становить 6 000,00 грн.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»).

Частиною 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»встановлено, що Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до страхового акту (остаточний) №378 від 28.01.2011 року, позивачем було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 32 523,65 грн.

28 січня 2012 року між страхувальником та позивачем була укладена угода про проведення заліку взаємних однорідних вимог №1 (далі -угода), з якої вбачається, що заборгованість страхувальника перед позивачем по сплаті страховий премій становила 559 824,18 грн., а заборгованість позивача перед страхувальником по виплаті страхових відшкодувань становила 318 051,13 грн. (в тому числі страхове відшкодування в розмірі 32 523,65 грн. згідно з договором №3565).

Відповідно до п. 4 угоди, сторони дійшли згоди, що з дати підписання даної угоди, заборгованість сторін у розмірі 318 051,13 грн. (триста вісімнадцять тисяч п'ятдесят одна грн. 13 коп.) по відношенню одна до одної вважається зарахованою та припиненою. Дата проведення заліку -28.01.2011 року.

Так, 28 січня 2011 року позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 32 523,65 грн.

Цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів Наумова В.Д. була застрахована в товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ПРОВІТА»(далі -відповідач), що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/4023605 (далі -поліс №ВЕ/4023605), копія якого долучена до матеріалів справи.

Пунктом 2 полісу №ВЕ/4023605 передбачено, що франшиза становить 1 000,00 грн.

25 квітня 2012 року позивач направив на адресу відповідача регресну вимогу, яку відповідач отримав 03 травня 2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, а також витягом з журналу реєстрації вхідної кореспонденції відповідача за період з 28.04.2012 року до 06.06.2012 року, копії яких долучені до матеріалів справи, проте відповіді не отримав.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 31 523,65 грн. в порядку регресу.

24 жовтня 2012 року представник позивача заявив клопотання про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 31 523,65 грн., пеню в сумі по 12,92 грн., три проценти річних - по 2,58 грн. та упущену вигоду -по 11,20 грн. за кожен день прострочення, починаючи з 05.06.2012 року і аж до дня, коли буде винесено рішення суду у даній справі або до дня, коли відповідач виконає належним чином свої зобов'язання.

26 жовтня 2012 року в судовому засіданні представник позивача пояснив, що позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 31 523,65 грн., три проценти річних у сумі 366,36 грн, 1 834,64 грн. пені та упущену вигоду в розмірі 1 590,40 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування», страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»закріплено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі ст. 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом (п. 38.2.3 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Представник відповідача в судових засіданнях проти наявності заборгованості перед позивачем у розмірі 31 523,65 грн. не заперечував.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 31 523,65 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 366,36 грн, 1 834,64 грн. пені та упущену вигоду в розмірі 1 590,40 грн.

26 жовтня 2012 року представник відповідача надав заперечення на позовну заяву, вважав, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені, трьох процентів річних та упущеної вигоди є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

В обґрунтування вимоги щодо стягнення з відповідача 1 834,64 грн. пені, представник позивача послався на ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 цієї статті).

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України закріплено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.

Разом з тим, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Отже, положення п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з цим, частиною 1 ст. 13 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Вищенаведеним спростовуються посилання позивача на необхідність застосування до правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу положень п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які регулюють грошові правовідносини за участю страхувальника та страховика, пов'язані з нарахуванням пені, оскільки такі твердження позивача ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні договірних правовідносин страхування та правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, які є відмінними за своєю правовою природою (предметом правового регулювання та суб'єктним складом).

У зв'язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 834,64 грн. пені є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 366,36 грн.

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Отже, оскільки зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Таким чином, зобов'язання між сторонами можуть виникати як з договірних, так і з позадоговірних відносин. При цьому, зобов'язання відповідача перед позивачем у даній справі щодо сплати коштів в порядку регресу є позадоговірним.

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»встановлено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Так, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин -делікту.

При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, відповідач отримав регресну вимогу від позивача 03 травня 2012 року. Однак, коштів у встановлений законом строк не перерахував, у результаті чого відповідач прострочив строк виконання грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням трьох процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки відповідачем не надано доказів своєчасної виплати страхового відшкодування, то позовна вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягає задоволенню.

Прострочення платежу з 05.06.2012 року до 24.10.2012 року складає 142 дні, тому три проценти річних від суми 31 523,65 грн. становлять 366,91 грн. (за розрахунком суду).

Оскільки позивачем три проценти річних визначені в розмірі 366,36 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача упущену вимогу в розмірі 1 590,40 грн., послався на можливий дохід позивача від банківського вкладу (депозиту) в одному із банків України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4 цієї статті).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, наявності збитків, прямого причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками. Тягар доведення факту порушення права, наявність збитків, а також причинного зв'язку між першим та другим лежить саме на позивачеві.

При цьому при врахуванні розміру упущеної вигоди судом можуть враховуватись тільки ті дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум від виконання зобов'язання, а розрахунки про можливі доходи до уваги не беруться.

Представник позивача вимогу про стягнення з відповідача упущеної вигоди обґрунтував тим, що позивач міг би отримати дохід від банківського вкладу (депозиту) в розмірі страхового вкладу в сумі 31 523,65 грн. в одному із банків України.

Разом з тим, документів, що підтверджують наявність упущеної вигоди, реальної можливості отримання доходів, а також настання реальних негативних наслідків для позивача, представник позивача суду не надав.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди в розмірі 1 590,40 грн. є необґрунтованою, недоведеною та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 173, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ст. 228, ст. 355 Господарського кодексу України, п. 2 ч. 2 ст. 22, ч. ч. 2, 4 ст. 623, ч. 1 ст. 546, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ст. 547, ч. ч. 1, 2 ст. 551, ст. 979, п. 3 ч. 2 ст. 11, ст. 992, ч.1 ст. 13, ч. 1 ст. 548, ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, ст. 27, ст. 9, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування», п. 12.1 ст. 12, п. 38.2 ст. 38, п. 36.5 ст. 36 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ч. 1 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ч. 5 ст. 49, ст. ст. 82-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА»до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ПРОВІТА»про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ПРОВІТА»(Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, 7, ідентифікаційний код 31704186) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «НОВА»(м. Київ, вул. М. Раскової, 11, ідентифікаційний код 31241449) основний борг у сумі 31 523,65 грн. (тридцять одна тисяча п'ятсот двадцять три грн. 65 коп.); три проценти річних у розмірі 366,36 грн. (триста шістдесят шість грн. 36 коп.); 1 453,40 грн. (одну тисячу чотириста п'ятдесят три грн. 40 коп.) витрат на сплату судового збору. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 26.10.2012 року.

Суддя С. Грабець