Постанова № 27237968, 31.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2012 року № 2а-9523/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Патратій О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіт-Холдінг»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000182220/557, № 0000192220/559 від 16 березня 2012 року, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Санвіт-Холдінг»(далі -позивач, ТОВ «Санвіт-Холдінг») з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (далі -відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва) про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 березня 2012 року № 0000182220/557, № 0000192220/559.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Враховуючи вибуття первинного відповідача у справі -ДПІ у Дарницькому районі м. Києва -зі спірних правовідносин, судом на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника -Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачем неправомірно визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, оскільки ТОВ «Санвіт-Холдінг»дотримано всіх вимог податкового законодавства. В той же час, висновки податкового органу позивач вважає безпідставними, оскільки операції з поставки товарів та надання транспортно-експедиторських послуг між ним і ФОП ОСОБА_1 мали реальний характер і це підтверджується документально первинними документами, а саме: видатковими та податковими накладними на товар; актами здачі-приймання робіт, специфікаціями, товарно-транспортними накладними, документами щодо взаємовідносин позивача із третіми особами, що вказує на подальше використання товарів і послуг у власній господарській діяльності тощо.

Також, позивач зазначає, що відповідач не може посилатися на факт порушення кримінальної справи стосовно його контрагента, оскільки рішенням суду постанову про порушення кримінальної справи скасовано. Крім того, відповідно до постанови Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 у справі № 2а-399/12/1070 дії органів податкової служби щодо перевірки ФОП ОСОБА_1 визнано неправомірними.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст.198, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України було віднесено до складу податкового кредиту та валових витрат кошти за наслідками господарських операцій з ФОП ОСОБА_1, оскільки вказаний підприємець має ознаки фіктивності, а перевіркою його виявлено відсутність виконання робіт (надання послуг) та укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Крім того, податковим органом отримано інформацію від Рокитнянської МДПІ Київської області, згідно з якою операції з моменту реєстрації фіктивного підприємництва ФОП ОСОБА_1 (і/н НОМЕР_1) по податковому кредиту та податковому зобов'язанні є нікчемними.

Крім того, відповідач звертав увагу суду на наявність кримінальної справи за фактом створення суб'єкта господарської діяльності ОСОБА_1

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що правочини, укладені між ТОВ «Санвіт-Холдінг»та ФОП ОСОБА_1, не спричинили реального настання правових наслідків, а тому не можуть бути підставою для формування податкового кредиту та валових витрат у позивача.

З огляду на це, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

В судове засідання 26.09.2012 р. не прибув належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступні юридично значимі факти та відповідні до них правовідносини.

Позивач -ТОВ «Санвіт-Холдінг»(код ЄДРПОУ 32304939) зареєстроване Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією 16.01.2003 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 125283, та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Дарницькому районі м. Києва.

У період з 11.01.2012 р. по 07.02.2012 р. ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Санвіт-Холдінг», код за ЄДРПОУ 32304939 дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2011 року та складено акт № 1355/2302/32304939 від 28.02.2012 року (далі по тексту -Акт перевірки, Акт) - том ІІ, а.с. 26-75.

16 березня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення (том ІІ, а.с. 76-77):

- № 0000192220/557, яким позивачу за порушення п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 81 719,74 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 77 683,32 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 036,42 грн.;

- № 0000182220/557, яким позивачу за порушення п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств»у розмірі 90 928,51 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 90 927,51 грн. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем задекларовано податковий кредит у розмірі 77 683,32 грн. та валові витрати за наслідками операцій з контрагентом - ФОП ОСОБА_1, щодо якого відповідачем отримано акт перевірки Рокитнянської МДПІ від 15.12.2011 року № 14/1701/273562578. Відповідно до вказаного акту перевіркою ФОП ОСОБА_1 встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків, що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в тому числі щодо сплати належних сум податків і обов'язкових платежів, тобто такі угоди носять фіктивний характер.

Крім того, як встановлено під час перевірки, за фактом створення ФОП ОСОБА_1 порушено кримінальну справу, матеріалами якої встановлено, що невстановлені особи, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на створення суб'єкта підприємницької діяльності, використовуючи реквізити громадянина ОСОБА_1, не маючи наміру на здійснення статутної діяльності, пов'язаної із виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, з метою прикриття незаконної діяльності створили «ФОП ОСОБА_1.»У подальшому ці особи, використовуючи реквізити ФОП ОСОБА_1, без його відома здійснювали діяльність по незаконному формуванню податкового кредиту з ПДВ реально діючим суб'єктам господарської діяльності, внаслідок чого державі заподіяно матеріальну шкоду у великих розмірах. Останнє зареєстроване на осіб, що не мають відношення до його господарської діяльності, основні засоби на ньому відсутні, підписи від імені директора в податковій звітності ймовірно виконано не ним, а іншими особами, що встановлено висновком експертного дослідження.

За таких обставин податковий орган дійшов висновку, що усі операції купівлі-продажу позивача з ФОП ОСОБА_1 є нікчемними.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Санвіт-Холдінг»:

- п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 77 683,32 грн.;

- пп. 5.1, пп. 5.3.9, п. 5.З. ст. 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 90 927,51 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи позивача доведеними, а податкові повідомлення-рішення -протиправними, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що 01 січня 2011 року між ТОВ «Санвіт-Холдінг» (Замовник) та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) було укладено Договір про перевезення вантажів № 4/11-П, відповідно до якого Перевізник зобов'язується доставити за заявкою Замовника вантаж від пункту відправлення до пункту призначення, а Замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату відповідно до заявки, погодженої сторонами.

За цим договором заявка на перевезення вантажу складається Замовником у письмовій формі і передається Перевізникові (п.1.2); заявка повинна містити найменування, масу, кількість вантажу, його упаковку, кількість місць, вид транспортного засобу, необхідний об'єм транспортного засобу, дати і години прибуття транспортного засобу для завантаження та розвантаження, пункти відправлення та призначення по кожному перевезенню, вартість перевезення, повноважних осіб, що відповідають за відправлення, прийняття та перевезення вантажу, їх телефонні номери, додаткові умови; заявка є невід'ємною частиною договору (п.1.3); заявка вважається погодженою сторонами та прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками обох сторін (п.1.4). Оплату за надані послуги Замовник здійснює шляхом банківського переказу належних грошових сум на поточний рахунок Перевізника протягом 14 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів. Виконавець зобов'язаний одночасно з рахунками надавати Замовникові акти виконаних робіт, податкові накладні та товарно-транспортні накладні (п. 3.1).

На виконання умов договору № 4/11-П ФОП ОСОБА_1 надав позивачу обумовлені договором послуги з перевезення вантажів, про що свідчать відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які містяться в матеріалах справи (том І а.с. 25-44).

Позивачем здійснено оплату отриманих від ФОП ОСОБА_1 послуг, що підтверджується виписками банку по особовому рахунку ТОВ «Санвіт-Холдінг» (том IV а.с.119-232).

За наслідками надання зазначених вище послуг ФОП ОСОБА_1 було виписано на користь позивача податкові накладні, які містяться в матеріалах справи (том І а.с. 51-70, 139-205, том ІІ а.с.1-9).

Крім того, 01 лютого 2011 року між тими ж сторонами укладено Договір № 17 транспортно-експедиторського обслуговування (том IV, а.с. 116-118), відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_1 (Експедитор) від свого імені та за рахунок Замовника (ТОВ Санвіт-Холдінг) забезпечує здійснення перевезення вантажів Замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні (п.1.1 договору). Експедитор організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок, що подаються Замовником, підписаних уповноваженим представником Замовника (п.2); вартість послуг узгоджується сторонами згідно заявки (п.5.1); остаточний розрахунок за платежами за транспортно-експедиторські послуги проводиться Замовником на підставі рахунка-фактури експедитора, податкової накладної й Акта виконаних робіт (п. 5.2).

На виконання умов договору № 17 ФОП ОСОБА_1 надав позивачу обумовлені договором експедиторські послуги, про що свідчать відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які містяться в матеріалах справи (том І а.с.19-24).

Позивачем здійснено оплату отриманих від ФОП ОСОБА_1 послуг, що підтверджується виписками банку по особовому рахунку ТОВ «Санвіт-Холдінг»(том IV а.с.119-232).

За наслідками надання зазначених вище послуг ФОП ОСОБА_1 було виписано на користь позивача податкові накладні, які містяться в матеріалах справи (том І а.с. 45-50).

Витрати по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 за період з І кв. 2011 р. по ІІІ кв. 2011 р. були віднесні позивачем до складу валових витрат на загальну суму 90 927,51 грн., суми ПДВ за вказаними операціями віднесені позивачем до складу податкового кредиту за лютий -серпень 2011 року в сумі 77 683,32 грн.

Правомірність включення вказаних сум до складу податкового кредиту та валових витрат не визнається відповідачем.

При цьому висновок податкового органу про порушення позивачем вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України зводиться до того, що укладання угод та перерахування позивачем коштів відбувалось без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, що призвело до втрати дохідної частини Державного бюджету України, тобто, до здійснення безтоварних господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ФОП ОСОБА_1

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли після 01 січня 2011 року, коли набув чинності Податковий кодекс України, судом при вирішенні справи застосовуються норми вказаного Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту регулюється статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, наведені правові норми Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який відповідно до абз. 5 п. 1 розділу XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України застосовується до спірних правовідносин, які виникли до 01.01.2011р.) та пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (після 01 квітня 2011 року), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічно регулюються вказані правовідносини і у Податковому кодексі України, який набув чинності в питаннях оподаткування прибутку підприємств з 01 квітня 2011 року.

Так, згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Санвіт-Холдінг»до складу валових витрат та податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання позивачем товарів (послуг); використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін, підтвердження відповідних сум валових витрат та податкового кредиту.

В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

У роз'ясненнях, викладених Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 Вищим адміністративним судом України сформовано позицію, відповідно до якої процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи -продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача -ФОП ОСОБА_1 -був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (свідоцтво НОМЕР_2 від 05.08.2010 року), а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (том ІV а.с. 112). Інформація про анулювання реєстрації платника податку додану вартість ФОП ОСОБА_1 до суду не надходила.

Тобто, на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 було чинним і вказаний суб'єкт господарювання мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (виконання робіт).

У свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно з наявним у матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 27.09.2012 року НОМЕР_3 ФОП ОСОБА_1 станом на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент розгляду даної справи (том ІV, а.с.110-111).

Як вбачається з довідки з ЄДР, контрагент позивача ФОП ОСОБА_1 на момент проведення господарських операцій не був ліквідований, його діяльність в установленому законом порядку не була припинена, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не виключений.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що контрагент позивача не мав дефектів у своєму правовому статусі та мав право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки на користь позивача товарів та виконання робіт, а також їх придбання (замовлення) з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.09.2012 року НОМЕР_3 до видів діяльності ФОП ОСОБА_1 належать в тому числі «Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту» (код КВЕД 52.29) (том VІ а.с. 110).

Видами діяльності ТОВ «Санвіт-Холдінг»є оптова торгівля папером, картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям (КВЕД 51.47.2), інші види оптової торгівлі (КВЕД 51.90.0), організація перевезення вантажів (КВЕД 63.40.0).

Як свідчать обставини справи, що послуги по перевезенню, що придбавались (замовлялись) позивачем у ФОП ОСОБА_1, фактично отримувались ним з метою використання у господарській діяльності, а саме: при здійсненні посередницької діяльності з купівлі-продажу гофрокартонної продукції, яка перевозилась від продавців та доставлялась покупцям ФОП ОСОБА_1

Так, у матеріалах справи наявні копії договорів купівлі-продажу, укладених позивачем з ТОВ «Трипільський пакувальний комбінат», ТОВ «Основа папір», ТОВ «Мена Пак», ТОВ «Арт Пак» (том ІІ, а.с.115-129), відповідно до яких позивач купував у вказаних підприємств паперову та картонну продукцію та постачав її ТОВ «Дистриб'юторська компанія «Фарматек», ТОВ «Роменський завод продтоварів», ДП «Оріфлейм Косметікс Україна», ТОВ «Мері Кей Україна», ТОВ «КБФ», про що свідчать відповідні договори та видаткові накладні (том ІІІ а.с. 123-245). Послуги з перевезення цього товару вказаним підприємствам позивачем замовлялися у ФОП ОСОБА_2 На підтвердження вказаної обставини позивачем надано суду копії товарно-транспортні накладні та договори-заявки на перевезення вантажу (том ІІ а.с. 130-250, том ІV а.с. 233-250, том V а.с.1-104).

Як вбачається з долучених до матеріалів справи актів приймання транспортно-експедиційних послуг, товарно-транспортних накладних, Договорів-заявок на перевезення вантажу, актів виконаних робіт, такі підтверджують факт надання транспортно-експедиційні послуг.

Враховуючи вказані вище договори та види діяльності позивача і його контрагента, з огляду на характер виконаних ФОП ОСОБА_1 робіт (наданих послуг), надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_1 є реальними та підтверджуються необхідними документами, а придбані ТОВ «Санвіт-Холдінг»послуги (роботи) були використанні у його власній господарській діяльності.

Вказане, на думку суду, спростовує твердження відповідача про фіктивність спірних операцій позивача.

Також суд вважає безпідставним висновок відповідача про створення ФОП ОСОБА_1 без мети здійснення господарської діяльності та укладення фіктивних угод з контрагентами.

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для такого висновку контролюючого органу стала постанова старшого слідчого СУ ГУМВС України в Київській області від 26.10.2011 року про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення ФОП ОСОБА_1 з метою прикриття незаконної діяльності.

Суд зауважує, що Постановою Шевченківського районного суду м.Києва за наслідком розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову СУ ГУ МВС України в Київській області від 26.10.2011р. за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення ФОП «ОСОБА_1»та ФОП «ОСОБА_3», постанову СУ ГУ МВС України в Київській області скасовано (том ІІ а.с. 112). Доказів скасування вказаної постанови суду відповідачем суду не надано.

В постанові суду зазначено, що в досліджених матеріалах, на підставі яких було порушено кримінальну справу, взагалі відсутні будь-які фактичні дані, які б вказували на наявність фактів незаконної діяльності чи інших дій з метою прикриття незаконної діяльності із використанням ФОП «ОСОБА_1.»та ФОП «ОСОБА_3», безпосередньо відсутній жоден задокументований чи такий що оспорюється чи ставиться під сумнів факт підприємницької діяльності, та який міг би бути підтверджений належними доказами (актами ревізій, перевірок, аудиту, висновків, експертиз, досліджень тощо).

Таким чином, враховуючи викладені положення норм чинного процесуального законодавства, суд зазначає, що посилання відповідача на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення імен ФОП «ОСОБА_1.»та ФОП «ОСОБА_3», а також на інформацію, яка міститься у постанові про порушення вказаної кримінальної справи від 26.10.2011, не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів між позивачем і ФОП ОСОБА_1.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Як вказано у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, якими би було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 був зареєстрований в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що вказаними юридичними особами укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з ТОВ «Санвіт-Холдінг»(з метою суперечною інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо), підроблялись первинні документи або що товари, роботи (послуги) від вказаних контрагентів позивачу фактично не передавались.

Таким чином, матеріалами справи спростовано висновки відповідача про відсутність виконання робіт (надання послуг) на адресу ТОВ «Санвіт-Холдінг»з боку ФОП ОСОБА_1 та укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_1 є реальними та підтверджуються необхідними документами, а роботи (послуги), що придбавалися позивачем у ФОП ОСОБА_1, отримувались з метою використання та були використані ним у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за ФОП ОСОБА_1, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення -придбання товарів та отримання результатів робіт для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження висновків про порушення позивачем податкового законодавства.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «Санвіт-Холдінг»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати з податку на прибуток за результатами господарських операцій з ФОП ОСОБА_1, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем порушення п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст.198, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України є помилковими.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій є також протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, враховуючи межі заявлених позовних вимог, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ТОВ «Санвіт-Холдінг»підлягає задоволенню.

Окрім того, згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 16 березня 2012 року № 0000182220/557.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 16 березня 2012 року № 0000192220/557.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санвіт-Холдінг»судові витрати у розмірі 1 726,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять шість гривень 50 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В.Патратій