Постанова № 27237929, 15.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 жовтня 2012 року № 2а-10638/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР КОММЕРС»до Окружної державної податкової служби -Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР КОММЕРС», звернувся до суду з позовом до Окружної державної податкової служби -Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.07.2012 р. №0003884120, №0003894120, № 0003914120, № 0003924120, № 0003934120, № 0003944120, № 0003954120 видані Окружною державною податковою службою -Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що висновки викладені в акті перевірки зроблені із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового, господарського, цивільного законодавства, а тому винесені спірні податкові повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. В обгрунтування заперечень Відповідач зазначає, що в ході перевірки було встановлено господарські взаємовідносини Позивача з контрагентами, що мають ознаки фіктивності, а отже, договірні відносини між Позивачем та його контрагентами, на думку Відповідача є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а Позивач, в свою чергу, в свою чергу призвело до порушення вимог податкового законодавства.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Окружної державної податкової служби -Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТНК-ВР Коммерс»(надалі по тексту Позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011р по 31.12.2011 р., валютного та іншого законодавства з 01.04.2011р по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 02.07.2012 №633/41-20/33500195 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення: пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.4 ст. 138, п 138.10.3 ст. 138 абз. «е», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями) п. 1 підрозділ 4 розділу XX Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на податок на прибуток в розмірі 240 889 345 грн. в тому числі: за 2-3 квартал 2011 року в сумі 225 044 305,00 грн., 2-4 квартал 2011 р. в сумі -240 889 345,00 грн.; п. 50.1 ст. 50, п. 185.1 ст. 185, ст.. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 183.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), ч. 1,2 ст. 215, ст..228 Цивільного кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 317 544,00 грн., в тому числі по періодах: квітень 2011 р. -213 276,00 грн., серпень 2011 р. -245 986,00 грн., за вересень 2011 р. -73 490,00 грн. та жовтень 2011 р. -1 784 792,00 грн.; завищено податок на додану вартість за серпень 2011 р. в сумі 367 765 грн. та завищено суму податку, що підлягає (підлягає) бюджетному відшкодуванню всього в сумі 2 242 492,00 грн., в т. ч.: за червень 2011 р. в сумі 72 464 грн., за липень 2011 р. в сумі 404483,00 грн., за грудень 2011 р. в сумі 1 765 545 грн.; завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (20.2 податкової декларації з ПДВ за грудень 2011 р.) у розмірі 102 758 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.07.2012 р.; № 0003884120, яким Позивачеві донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 677 188 грн. (1 784 792 грн. за основним платежем та 892 396 грн. штрафних санкцій); № 0003894120, яким Позивачеві донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 479 214 грн. (319 476 грн. за основним платежем та 159 738 грн. штрафних санкцій); № 0003914120, яким Позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, відшкодованого на момент перевірки у розмірі 343 118 грн. та донараховано штрафні санкції у розмірі 141 402 грн. (всього на суму 484 520 грн.); № 0003924120, яким Позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, відшкодованого на момент перевірки у розмірі 1 482 743 грн. та донараховано штрафні санкції у розмірі 741 372 грн. (всього на суму 2 224 116 грн.);

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше. В частині позовних вимог щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 240 889 345 грн.

В Акті перевірки зазначено, Позивачем завищено задекларовані показники Декларації у рядку 05.1 «собівартості реалізованих (виготовлених та реалізованих (робіт/послуг)»на 373 494 521 грн., а саме 3 квартал 373 494 521 грн. та віднесено до складу рядку 05.1 як від'ємне значення об'єкта оподаткування за І квартал 2011 р. з урахуванням 2010р.

Відповідачем прийнято декларацію позивача з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року у рядку 06 якої «скориговані валові витрати»сума у розмірі 4 130 117 434,00 грн., яка складається з відомостей за рядками: 04.9. «від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року»- 194 778 377грн. та 04.1. «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.4»- 3 473 448 136 грн., 04.6. «сума податків, зборів (обов'язкових платежів), крім зазначених у 04.4», у рядку 08 «об'єкт оподаткування позитивний (+) від'ємний (-)»- 373 494 521,00 грн.

Суд вважає, що в даному випадку перевіркою не було достовірно встановлено факт завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Зокрема, відповідач дійшов висновку, що у зв'язку із вступом у силу розділу III ПКУ 01.04.2011 та відсутність у ньому посилання облік у другому кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, крім того, що виник за наслідками діяльності у першому кварталі 2011 року у відповідності до пункту 22.4 статті 22 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу від'ємного значення другого кварталу 2011 року не включається.

Відповідно до пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України якщо за результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно з пунктом 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України, розділ ІІІ Податкового кодексу України -"Податок на прибуток підприємств" набирає чинності з 01 квітня 2011 року.

Пункт 1 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України визначає, що розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Відповідно до пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: другий квартал, другий і третій квартали та другий - четвертий квартали 2011 року.

До набрання чинності розділом ІІІ Податкового кодексу України, питання оподаткування податком на прибуток регулювалось Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, під час розрахунків з бюджетом щодо доходів і витрат, отриманих і проведених до 01 квітня 2011 року, в тому числі за І квартал 2011 року (з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року) мають застосовуватись відповідні норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а такі розрахунки відображаються в декларації з податку на прибуток підприємства, форма та порядок складання якої затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року №143.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 01 січня 2010 року.

Крім того, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З аналізу вищезазначених норм Законів, можна зробити висновок, що від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягає включенню платником податку до складу валових витрат І кварталу 2011 року без обмежень; враховуючи, що від'ємне значення об'єкта оподаткування виникає фактично у разі перевищенні валових витрат над валовими доходами, випливає, що від'ємне значення об'єкту оподаткування за І квартал 2011 року без урахування суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік утворитись не могло; суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік включались до фінансового результату І кварталу 2011 року не самі по собі, а в складі валових витрат за І квартал 2011 року, а їх виключення зі складу валових витрат не передбачено ні Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", ні Податковим кодексом України.

Слід звернути увагу, що порушень при формуванні позивачем валових витрат за І квартал 2011 року відповідачем не встановлено.

При цьому, як зазначав під час судового розгляду представник відповідача, встановлювати правомірність формування позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік не має потреби, оскільки зазначене не ставиться під сумнів.

Відповідно до частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що дії Позивача узгоджуються не тільки з нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України, а й з принципами бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на таких основних принципах: безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідач не може на власний розсуд виключати з декларації ті чи інші показники або періоди обліку фінансових результатів, які позивач повинен відобразити, оскільки це матиме наслідком перекручення та спотворення даних бухгалтерського та податкового обліку.

При вирішенні даного спору суд виходить з принципу презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, що закріплений в підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Також відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що висновок, щодо завищення валових витрат у сумі 373 494 521грн. без урахування самостійно зменшеного від'ємного об'єкту оподаткування у сумі 202 653 130 грн. по акту перевірки є помилковими, а Позивачем правомірно було включено до витрат за період за ІІ - ІІІ квартали 2011 року.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що Позивач зависив витрати у 2-4 кварталі 2011 року на суму 32 713 086 грн. у зв'язку з неправомірним віднесенням до них витрат за договором оренди рухомого складу з ТОВ «Ітек Транс»№032ПЦ від 01.04.2011.

Судом встановлено, що у відповідності до договору доручення від 28.12.2009р. № 0048-09/ПЦ Позивач (Повірений) забезпечує транспортування вантажів ПрАТ «ЛИНІК»(Поручителя) залізничним транспортом та сплачує провізні платежі та інші збори, необхідні для забезпечення транспортування.

На виконання зазначеного договору, Позивачем було укладено з ТОВ «Ітек-Транс»договір оренди рухомого складу №032ПЦ від 01.04.2011р.

Позивач зазначає, що частина рухомого складу, отриманого за зазначеним договором використовувалась для виконання зобов'язань за договором доручення від 28.12.2009р. № 0048-09/ПЦ з ПрАТ «ЛИНІК», інша частина використовувалась в діяльності Позивача, не пов'язаної з вищезазначеним договором.

Витрати Позивача, пов'язані з виконанням договору доручення від 28.12.2009р. № 0048-09/ПЦ, узагальнювалися на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів»та не відносились до складу витрат звітного періоду Позивача, а перевиставлялися до ПрАТ «ЛИНІК»для подальшого відшкодування згідно умов договору. Підтвердженням чого є Аналіз рахунка 63.1.4.4.2 за перевіряємий період в якому в дебет рахунку 39 відображено суму 379 248 737,66 грн.

Позивача до складу витрат на збут були віднесені тільки витрати пов'язані з оренди вагоно-цистерн для транспортування товарів власної діяльності. Підтвердженням чого є Аналіз рахунка 63.1.4.4.2 за перевіряємий період в якому в дебет рахунку 93 «Витрати на збут»відображено суму 178 386 356,28 грн. а до рядку 06.3.11 Декларації 159 975 349,13 грн. (Додаток 2.8.2 до Довідки про загальну інформацію щодо ТОВ «ТНК-ВР Коммерс»та результати його діяльності, підписаний головним державним податковим ревізором -інспектором ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС

З аналізу матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем правомірно було включено до витрат затрати за вищезазначеним договором, а отже висновки Податкового органу щодо завищення витрат за договором оренди рухомого складу з ТОВ «Ітек Транс»№032ПЦ від 01.04.2011р. в розмірі 32 713 086 грн. -помилкові.

Також, в Акті перевірки зазначено, що Позивачем було завищено витрати у 2-4 кварталі 2011 року на суму 5 523 129 грн. у зв'язку з неправомірним віднесенням до них витрат за договором страхування з ПрАТ СК «Кремінь»від 10.06.2011р. № 1000970-02-01-11. Позивач не погоджується з такими висновками з наступних підстав.

В Акті перевірки зазначено, що в договорі страхування від 10.06.2011р. № 1000970-02-01-11 зазначена територія дії договору, а саме маршрути перевезень до станцій Новозолотарівка, м. Коростень, м. Купьянськ, м. Конотоп, ст. Айвазовська та м. Одеса.

У зв'язку з цим, згідно висновків акту, до витрат звітного періоду були правомірно віднесені тільки витрати по сплаті страхового тарифу за договором від 10.06.2011р. № 1000970-02-01-11 при транспортуванні нафтопродуктів до вищезазначених станцій. Витрати по сплаті страхового тарифу при транспортуванні нафтопродуктів до інших станцій (не зазначених в пункті 10.1. Договору) згідно з висновками акту віднесені неправомірно.

В матеріалах справи міститься додаткова угода від 10.06.2011р. до договору добровільного страхування з ПрАТ СК «Кремінь»від 10.06.2011р. № 1000970-02-01-11, згідно якої був зміненій (доповнений) п. 10.1. зазначеного договору і до території дії договору були добавлені станції Брянськ-Льговський, Бугиняй, Горинь та інші станції, у зв'язку з транспортуванням нафтопродуктів до яких сплачувався страховий тариф по договору з ПрАТ СК «Кремінь»від 10.06.2011р. № 1000970-02-01-11.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що завищення витрат за договором з ПрАТ СК «Кремінь»від 10.06.2011 № 1000970-02-01-11 в розмірі 5 523 129 грн. є помилковим, а Позивачем цілком правомірно включено до витрат затрати за вищезазначеним договором.

По-друге. В частині позовних вимог щодо порушення нарахування та сплати ПДВ та завищення бюджетного відшкодування, суд зазначає наступне.

В Акті перевірки зазначено, що Позивачем було безпідставно віднесено до податкового кредиту у серпні 2011 року 245 985,7 по податковій накладній ТОВ «Дельфа ІНГ»від 29.06.2011р. № 86 у зв'язку з тим, що договір поставки нафтопродуктів між Позивачем та ТОВ «Дельта ІНГ»№021К від 25.06.2011 Відповідач вважає нікчемним.

Судом встановлено, що між Позивача та ТОВ «Дельфа ІНГ»було укладено Договір поставки № 021К від 25.06.2011р.

У відповідно до вищезазначеного договору Постачальник зобов'язаний передати, а Покупець прийняти та оплати нафтопродукти (надалі - Товар) на базі поставки, в кількості, асортименті, цінам та строкам постачання згідно з умовами Договору та доповнень до нього. Орієнтовна загальна вартість товару, яка може бути поставлена по даному договору протягом його терміну дії. складає 500 000 000 (п'ятсот мільйонів) гривень +/-10%. Орієнтовна загальна кількість товару, яка може бути поставлена по даному договору протягом його терміну дії. складає 100000(сто тисяч) тонн +/-10%.

На виконання даного договору поставки №021К від 25.06.2011 року ТОВ «Дельфа ІНГ»було реалізовано бензин автомобільний А-95. бензин автомобільний А-92, паливо дизельне марки С. мазут толочний 100 на загальну суму 1475914.22 гри., в т.ч. ПДВ 245985.70 грн.

Зобов'язання сторін за вищезазначеним Договорам були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується актами приймання-передачі відповідних нафтопродуктів, а також залізничними накладними, банківською випискою щодо платежів, здійснених Позивачем на користь ТОВ «Дельфа ІНГ», податковою накладною (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Крім того, між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Племені-Са»(Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів №019К від 09.06.2011 року.

Предметом даного договору с поставка нафтопродуктів які постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (в подальшому - товар) на базисі поставки, в кількості, асортименті, цінах і строкам поставки згідно з умовами договору й додатками до нього які с невід'ємною частиною договору.

Зобов'язання сторін за вищезазначеним Договорам було виконано належним чином та в повному обсязі, що підтверджується вантажно-митними деклараціями, актами приймання-передачі відповідних нафтопродуктів, залізничними накладними, банківською випискою щодо платежів, здійснених Позивачем на користь ТОВ «Дельфа ІНГ», податковою накладною (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилаючись на нікчемність укладених між Позивачем та його контрагентом договору, Відповідач обґрунтовує це тим, що контрагент позивача має ознаки фіктивності з огляду на не знаходження за податковою адресою, відсутністю основних фондів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-яких видів діяльності, недостатність трудового ресурсу для здійснення діяльності.

Таким чином Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та його контрагентом не спрямовні на реальне настання правових насліднік, що обумовлені договором.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагент Позивача ліквідований або припинено підприємницьку діяльність даного підприємства.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушують публічний порядок.

Судом встановлено, що за вищезазначеним договорам позивачем було придбано послуги (товар) та реалізовано дані послуги (товар) в подальшому, отже договір було належним чином та в повному обсязі виконано.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржений договір та отримуючи послуги (товар, роботи) сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, що має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам зроблено на підставі первинних документів, а саме: податкової накладної, суми ПДВ, по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, що підтверджується актом перевірки.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази того, що придбаний товар, отримані послуги Позивачем від контрагентів в подальшому були реалізовані в господарській діяльності.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що зобов'язання сторін були здійснені з метою настання реальних обставин, а саме, виконання умов договорів, а тому позовні вимоги підлягають підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 17.07.2012 р. по справі за № К/9991/72255/11; від 12.07.2011 р. по справі за № К/9991/11753/12; від 02.08.2012 р. по справі №К/9991/20740/12; по справі К/9991/1464/11 від 22.08.2011 р.; К/9991/15429/11 від 22.06.2011 р.; Постанова ВСУ від 31.01.2011р.

Відповідно до Акту перевірки, Позивачем було безпідставно віднесено до податкового кредиту у травні та вересні 2011 року суми ПДВ по неналежно оформленим податковим накладним, отриманим від ТОВ «Кастрол Україна»в сумі 133 806,09 грн.

На виконання договірних відносин з Позивачем, ТОВ «Кастрол Україна»була здійснена поставка миючої присадки KEROPUR, у зв'язку з якою були видані дві податкові накладні, а саме № 127 від 19.05.2011 на загальну суму 361 879,19 гнр. (ПДВ 60 316,53 грн.) та № 145 від 23.09.2011 на загальну суму 440 937,38 грн. (ПДВ 73 489,56 грн.).

В матеріалах справи наявні податкові накладні, виписані ТОВ «Кастрол Україна», яка заповнена, згідно з вимогами ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: була заповнена графа «опис (номенклатура) товарів», у якої було зазначена назва товару : «багатофункціональна миюча присадка до бензину KEROPUR 3819,3811900000».

Таким чином податкові накладні були оформлені ТОВ «Кастрол Україна»з додержанням вимог діючого законодавства України і містять всі необхідні реквізити, у тому числі опис (номенклатуру) товару.

Проте в Акті перевірки зазначено, що податкові накладні № 127 від 19.05.2011 на загальну суму 361 879,19 грн. (ПДВ 60 316,53 грн.) та № 145 від 23.09.2011 заповнені з порушенням ст. 201 Податкового кодексу України, а саме «не несуть інформаційного змісту щодо номенклатури товарів чи послуг».

Суд вважає такий висновок Відповідача хибним, а дії Позивача при віднесені до податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним № 127 від 19.05.2011 та № 145 від 23.09.2011 в загальній сумі 133 806,09 цілком правомірними.

Відповідно до Акту перевірки, Позивач зависив податковий кредит у жовтні 2011 року на суму 1 784 792 грн., у листопаді 2011 року на суму 1 457 749 грн. та у грудні 2011 року в сумі 24 994 грн. у зв'язку з визначенням податкового кредиту вище звичайних цін, при господарських операціях з ТОВ «Елемент-Са».

Між Позивачем та ТОВ «Елемент-Са»було укладено договір поставки нафтопродуктів № 019К від 09.06.2011р. На виконання зазначеного договору у 2011 році ТОВ «Елемент-Са»поставляло мазут, кількість та ціна якого визначалась в додатках до договору № 13-2 від 10.10.2011, № 13-3 від 31.10.2011, № 13-4 від 31.10.2011, № 13-5 від 14.11.2011, №13-6 від 14.11.2011, № 18 від 01.12.2011.

Відповідно до 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Акт перевірки не містить жодних доказів того, що ціна договору не відповідає рівню справедливих ринкових цін і не є звичайною.

Так, в акті відсутня будь-яка інформація, що Відповідачем здійснювались будь-які дії щодо визначення рівня звичайних цін, передбачені п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, а саме інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах з урахуванням таких умов договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціни.

Проте в Акті перевірки зазначено, що Позивач зависив податковий кредит у жовтні 201 року на суму 1 784 792 грн., у листопаді 2011 року на суму 1 457 749 грн. та у грудні 2011 року в сумі 24 994 грн. у зв'язку з визначенням податкового кредиту вище звичайних цін, при господарських операціях з ТОВ «Елемент-Са».

Суд вважає, що такий висновок Відповідача хибним, а дії Позивача при віднесені до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Елемент-Са»цілком правомірними.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення від 13.07.2012 р. №0003884120, № 0003894120, № 0003914120, № 0003924120, № 0003934120, № 0003944120, № 0003954120 підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.07.2012 р. №0003884120, № 0003894120, № 0003914120, № 0003924120, № 0003934120, № 0003944120, № 0003954120 видані Окружною державною податковою службою -Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук