Постанова № 27237492, 19.10.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2012 р. Справа № 2-а-1728/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Каховське АТП 16506" до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Відкрите акціонерне товариство «Каховське АТП-16506» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 09.12.2011р. №№ 0001572301, 0001582301, якими позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 1125977,0 грн. у тому числі за основним платежем на 959845,0 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 97677,0 грн. за порушення порядку ведення касових операцій у національній валюті України.

В судове засідання сторони не з'явилися. Від представників надійшли заяви про закінчення розгляду справи без їх участі.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе закінчити розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач при визначені грошових зобов'язань з ПДВ використав недостовірні дані про отримані доходи платника податків від здійснення господарської діяльності, а штрафні санкції за перевищення розміру готівкових розрахунків застосовані поза межами давності для їх застосування. На думку позивача, відповідач неправомірно включив до складу податкових зобов'язань всі отримані кошти у вигляді субвенцій від Каховської та Чаплинської райдержадміністрацій, оскільки ними було компенсовано пільгові автобусні перевезення приміського сполучення , які включали у себе також перевезення в межах населених пунктів.

Відповідач проти позову заперечує стверджує, що при визначені розміру податкових зобов'язань позивача з ПДВ керувався даними бухгалтерського обліку позивача і тому немає підстав для перегляду їх розміру за спірними податковими повідомленнями - рішеннями.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні обставини.

Спірні податкові повідомлення - рішення складені на підставі висновків акту планової, виїзної перевірки позивача від 30.11.2011р. №600/23-8/03119049 (далі - акт №600).

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення рішення від 09.12.2011р. № 0001582301, яким позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 1125977,0 грн. у тому числі за основним платежем на 959845,0 грн. суд зазначає наступне.

Суд витребував у позивача розрахунок суми зобов'язання із ПДВ, відображеного у ППР, у розрізі виявлених порушень, і досліджує ті порушення, що спричинили донарахування зобов'язань.

За актом перевірки позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 969830,0 грн. (у тому числі поза межами даності 9985,0 грн.) у зв'язку із збільшенням податкових зобов'язань на 649766,0 грн. та у зв'язку із зменшенням податкового кредиту на 320064,0 грн. ( 333624-13560).

За актом перевірки № 600 та додатковим письмовими поясненням відповідача про розрахунок визначеного у ППР зобов'язання із ПДВ, податкове зобов'язання позивача з ПДВ збільшено на 318910,0 грн. через те, що позивач в порушення пп.3.1.1 п.3.1 п4.1 ст.4 пп.5.1.13, п.5.1 ст.5 пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі - Закон №168) до складу зобов'язань не включив всі отримані доходи потягом січня-листопада 2010 року.

Цей висновок відповідач зробив при порівнянні записів бухгалтерських рахунків 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 981 «Розрахунки за авансами одержаними», 301 «Каса в національній валюті», які підтверджуються виписками банку, касовою книгою, прибутковими касовими ордерами із сумами, внесеними позивачем до декларації із ПДВ (ст.. 24, 25 акту № 600).

У зв'язку з тим, що позивач за специфікою своєї діяльності в основному надавав послуги кінцевим споживачам не платникам ПДВ, він не здійснював податковий облік ПДВ цих операцій у розрізі надходжень, а тому суд вважає, що у відповідача була відсутня можливість визначити дату та номер бухгалтерського документа, який свідчить про заниження податкових зобов'язань позивача у 2010 році.

Як з'ясовано судом, позивач не спростував належними доказами дані перевірки про отримані ним доходи у 2010 році, які обліковувались на бухгалтерських рахунках 301, 361, 981, тому суд вважає правомірним врахування цих даних при додатковому розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 318910,0 грн.

Іншою обставиною через, яку відповідач збільшив податкові зобов'язання позивача на 331261,0 грн. було те, що позивач у порушення пп.3.1.1 п.3.1 п4.1 ст.4 пп.5.1.13, п.5.1 ст.5 пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону №168 до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість неправомірно не включив отримані субвенції по перевезенню пільгових категорій громадян в межах Каховського та Чаплинського району.

За приписами пп.5.1.13 п.5.1 ст.5 Закону №168 звільняються від оподаткування ПДВ операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом. Це звільнення не поширюється на операції з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат).

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону №168 база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Як з'ясовано судом, протягом перевірного періоду позивач отримував від Каховської та Чаплинської райдержадміністрацій субвенцію на покриття збитків на перевезення пільгових категорій громадян. Цією субвенцією за окремими розрахунками покривались збитки позивача при перевезеннях на лініях приміського сполучення та на лініях у межах населеного пункту. За інформацією сторін вся сума отриманої субвенції позивачем не враховувалась при визначені податкових зобов'язань з ПДВ за перевірений період.

Виходячи з норм ст. 4 та ст. 5 Закону №168 суд вважає, що при визначені податкового зобов'язання з ПДВ з послуг по перевезенню пільгових категорій громадян отриману компенсацію (субвенцію) слід розцінювати як дохід перевізника від здійснення пасажирських перевезень.

Позивач вважає, що оскільки маршрут приміського сполучення частково проходить через населенні пункти, то на нього розповсюджується пп.5.1.13 п.5.1 ст.5 Закону №168 щодо звільнення від оподаткування ПДВ. Суд не погоджується із такою позицією.

Для застосування пільгового порядку визначення оподатковуваних зобов'язань з ПДВ по цим операціям вирішальним є вид автобусного маршруту за який компенсувались витрати перевізника за пільгове перевезення пасажирів, при цьому не має значення чи проходить маршрут через населені пункти чи їх оминає.

Враховуючи зазначене суд вважає, що не включаються до податкових зобов'язань з ПДВ виключно доходи авто перевізника, отримані від міських перевезень в межах міського автобусного маршруту.

Отже відповідач правомірно включив до складу податкових зобов'язань позивача додаткові доходи, отримані з бюджетів Каховської та Чаплинської РДА у вигляді субвенції на перевезення пільгових категорій громадян на приміських автобусних сполученнях пасижироперевізника.

Під час розгляду справи позивачем було заявлено, що відповідач при визначені розміру податкових зобов'язань з ПДВ не вірно визначив суми отриманих субвенцій від Каховської та Чаплинської РДА.

За додатковою звіркою сторонами було встановлено, що фактичний розмір отриманої субвенцій від Чаплинської РДА складає 122824,0 грн., у тому числі ПДВ 20470,67 грн., від Каховської РДА 1421409,21 грн., утому числі ПДВ 236901,54 грн. Таким чином фактичний розмір податкових зобов'язань з ПДВ з отриманих субвенцій має скласти 257372,0грн. проти 331261,0 грн., визначеної відповідачем, тобто відповідач зависив розмір податкових зобов'язань у оскарженому податковому повідомленні-рішенні на 73889,0 грн.

За приписами ст. 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника. У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Відповідно до наказу ДПА України від 30.05.1997р. №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за N 250/2054 у перевіреному податковому періоді для формування податкового кредиту розподіл сплачених (нарахованих) сум ПДВ по витратам, призначеним для використання в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях визначався, виходячи з обсягів доходів, отриманих від операцій, що звільнялись від оподаткування та оподатковувались у загальному порядку.

Як з'ясовано судом, та не заперечується сторонами, позивач отримані субвенції на покриття витрат по приміським та міським перевезенням не враховував у складі податкових зобов'язань та у складі доходів по пільговим операціям декларацій з ПДВ. Наслідком не врахування цих операцій стало не вірне визначення доходу позивача по видам господарських операцій та розподілу сум податкового кредиту між цими операціями.

За таких обставин суд підтримує позицію відповідача, щодо завищення по окремим податковим періодам податкового кредиту ПДВ позивача на 333624,0 грн. та заниження його розміру по окремим податковим періодам на 13560,0 грн.

Таким чином суд вважає, що відповідач під час складення податкового повідомлення - рішення № 0001582301 протиправно зависив розмір грошового зобов'язання з ПДВ на 92361,25грн. грн., у тому числі за основним платежем на 73889,0 грн. та за штрафними санкціями на 18472,25 грн.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення - рішення від 09.12.2011р. № 0001572301, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 97677,0 грн. за порушення порядку ведення касових операцій у національній валюті України суд зазначає наступне.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено, що позивач у 2010р. допустив порушення п.2.3. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. № 637, а саме: провів розрахунки понад встановлену граничну суму 10000 грн. за день з одним контрагентом, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 17.05.2010р. № 4/644, від 22.06.2010р. № 5/830, від 13.08.2010р. № 7/404. За допущене порушення до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 97677,0 грн.

Позивач не заперечував проти факту вчиненого порушення, оспорював лише правомірність застосування штрафної санкції у зв'язку із пропуском строку, встановленого ст. 250 ГК України.

Відповідач наполягав на правомірності оскарженого ППР, посилаючись на те, що на момент винесення ППР діяв Податковий кодекс України, яким встановлено інший порядок застосування штрафних санкцій.

Суд не погоджується із позицією податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року N 436/95, у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Відповідно до ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Так, під час перевірки відповідачем 30.11.2011 року виявлено порушення позивачем п.2.3 Положення № 637, яке вчинене у травні, червні, серпні 2010р.

Згідно з п. 2 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.

Податкове повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкцій прийнято ДПІ 09.12.11 року.

Суд вважає, що в 2010 році (на момент скоєння порушень) ці санкції не підпадали під поняття штрафних санкцій, які визначались Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000 року (який втратив силу з 01.01.2011 року згідно з вступом у дію ПК України), та строк застосування яких був визначений протягом 1095 днів.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначались статтею 239 Господарського кодексу України, іншими законодавчими актами. З огляду на викладене фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення норм регулювання обігу готівки відносились до адміністративно-господарських санкцій у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України, отже, повинні застосовуватися у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд не приймає до уваги позицію податкового органу про застосування за порушення, вчинене у 2010р., штрафних санкцій на підставі ПК, оскільки Податковий кодекс України набрав чинності тільки з 01.01.2011 року.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей загальновизнаний принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце ( Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правовий актів)) від 09.02.09 року №1-рп/99.

Отже застосування до позивача адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення норм регулювання обігу готівки після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним.

Таким чином суд частково задовольняє вимоги позивача.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив:

Задовольнити частково позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Каховське АТП 16506" до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.12.2011р. № 0001572301 повністю, № 0001582301 в частині визначення грошового зобов'язання з ПДВ - 92361,25грн., у тому числі за основним платежем - 73889,0 грн. та за штрафними санкціями - 18472,25 грн.

Стягнути із Державного бюджету на користь Відкритого акціонерного товариства "Каховське АТП 16506" (код 03119049) понесені судові витрати у сумі 333,28 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Морська Г.М.

кат. 8.2.1