Постанова № 2723722, 10.07.2007, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.07.2007 № 31/141

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого: Губенко Н.М.

 суддів: Барицької Т.Л.

Ропій Л.М.

 при секретарі:

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_2. - представник, дов. б/н від 25.06.2007;

 від відповідача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 24.04.2007

 у справі № 31/141 (Качан Н.І.)

 за позовом Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1

 до Товариство з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс"

 про стягнення 6214,29 грн.

 На підставі ст.ст.77,99 ГПК України 26.06.2007 розгляд справи відкладався на 10.07.2007.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2007 у справі №31/141 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 969 грн. заборгованості, 59 коп. інфляційних втрат, 39,43 грн. річних, 233 грн. санкцій, 102 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що на виконання умов договору № 288/06П від 01.08.2006 відповідач надіслав заявку б/н про надання послуг з перевезення вантажу, за якою дата завантаження вантажу - 03.08.2006, місце завантаження - за двома адресами італійських складів, вага вантажу - біля 500 кг, об'ємом 10 кв.м.; позивач доставив вантаж в вагою 447,16 кг, об'ємом 9,5 кв.м. в м. Одесу, про що свідчить міжнародна товарно-транспортна накладна та документи про надані послуги перевезення; на день звернення позивача до суду борг відповідача складав 4 969,59 грн.; в судовому засіданні позивач надав докази про те, що на адресу відповідача надсилався пакет транспортних документів, але відповідач не використав їх для проведення розрахунків; враховуючи, що факт прострочення виконання зобов'язання за рахунком № 71 від 17.08.2006 судом встановлено, то вимоги позивача про нарахування інфляційних втрат та 3% річних визнаються судом обґрунтованими та задовольняються за розрахунком в розмірі 39,43 грн.; щодо нарахованих санкцій (219,85 + 646,30), то суд визнає за можливе застосувати п. 3 ст. 83 ГПК України та зменшити їх стягнення з відповідача, враховуючи фактичні обставини здійснення перевезення; сума витрат на телефонні перемови (119,12 грн.) не передбачалась у розділі 7 договору № 288/06П як можливі витрати і не підтверджуються доказами позивача, а тому підстав для визнання її доведеними збитками не вбачається.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2007 у справі № 31/141 повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вказує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги повідомлення представника відповідача, що акт виконаних робіт відповідач не отримував і відсутній доказ відправлення безпосередньо цього акту.

Відповідач стверджує, що позивачем не доведено які саме транспортні документи були надіслані відповідачу рекомендованим листом від 23.08.2006.

На думку заявника, зобов'язання відповідача щодо оплати перевезення позивачу не виникло, у зв'язку з чим підстави для нарахування санкцій, інфляційних втрат та 3% річних відсутні.

Відповідач зазначає, що місцевим господарським судом не надано оцінки такій обставині, як виконання позивачем договору не в повному обсязі.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач не погоджується з доводами скарги, посилаючись на те, що весь пакет документів, а саме: договір, міжнародна товарно-транспортна накладна, рахунок-фактура, два примірники акту виконаних робіт, свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, свідоцтво про сплату податку, оригінал квитанції за митне оформлення вантажу в Італії було надіслано рекомендованим листом № 1576428 від 23.08.2006; відсутність оплати від замовника не є підставою для непроведення розрахунку відповідача з позивачем; позивачем виконано договір не в повному обсязі у зв'язку з тим, що вантаж 03.08.2006 в вагою 53 кг був відсутній в місці завантаження.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача та враховуючи доводи заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача 5 994,29 грн., в тому числі 4 969,59 грн. заборгованості, 219,85 грн. неустойки, 39,43 грн. 3% річних, 646,30 грн. збитків, пов'язаних з простоєм автомобіля, 119,12 грн. збитків, спричинених додатковими телефонними розмовами, а також судові витрати.

Згідно з розділами 1, 2 договору на транспортно-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів в міжнародному сполученні № 288/06П від 01.08.2006 позивач, за договором перевізник, доручає, а відповідач, за договором експедитор, приймає на себе зобов'язання знайти за дорученням позивача, але від імені та за рахунок замовника завантаження для виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні; позивач зобов'язується доставити ввірений йому відповідачем вантаж, вказаний в накладній, до місця призначення та видати вантажоодержувачу, а відповідач зобов'язується сплатити за перевезення вантажу з коштів, одержаних від замовника; детальні умови для кожного перевезення обумовлюються в разовому замовленні, яке відповідач надсилає позивачу після погодження з останнім; замовлення-заявка є невід'ємною частиною договору.

Відповідачем була надана та позивачем була прийнята до виконання заявка б/н від 01.08.2006 на перевезення вантажу за маршрутом: Італійська Республіка - Україна, вагою біля 500 кг, об'ємом 10 кв.м., із двома адресами завантаження, сума фрахту і форма оплати: 700 євро в грн. по б/г розрахунку за фактом надання оригіналів документів протягом 4-х банківських днів.

Як вбачається з СМR № 0672279/А, позивачем здійснено перевезення вантажу вагою 447,16 кг.

Документи про перевезення позивачем були надіслані відповідачу 23.08.2006 та вручено 28.08.2006, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 1576428 та фінансовим чеком № 8126 від 23.08.2006 підприємства поштового зв'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач протягом 4 банківських днів з дня отримання документів з позивачем не розрахувався, чим порушив своє зобов'язання з оплати вартості перевезення, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 700 євро.

Як вбачається з рахунку-фактури № 71 від 17.08.2006 позивача, сума транспортних послуг з перевезення вантажу складає 4 969,59 грн., однак, сума боргу 700 євро за курсом НБУ станом на 17.08.2006 склала 4 522,33 грн., у зв'язку з чим задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4 522,33 грн.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.3 договору № 288/06П передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% від суми платежу за кожний день прострочення.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем в позовній заяві та доданому до неї розрахунку наведений розрахунок пені за 95 днів прострочення, починаючи з 04.09.2006, відповідно до норм Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Враховуючи те, що, як вже було встановлено, сума основного боргу є меншою, ніж заявлена позивачем, обґрунтованими є вимоги про стягнення пені в розмірі 200,10 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В зазначеному розрахунку позивачем також наводиться розрахунок 3% річних, однак, при цьому позивачем необґрунтовано нараховується сума 3% річних на суму пені, у зв'язку з чим, враховуючи також зменшення суми основного боргу, задоволенню підлягають вимоги про стягнення суми 3% річних в розмірі 35,31 грн.

В засіданні апеляційного господарського суду позивачем був наданий уточнений розрахунок ціни позову, за яким позовні вимоги про стягнення сум пені та 3% річних збільшено, однак, зазначений розрахунок апеляційним господарським судом не приймається та не розглядається, оскільки ч. 3 ст. 101 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позовні вимоги про стягнення 646,30 грн. збитків, пов'язаних з простоєм автомобіля, 119,123 грн. збитків, спричинених додатковими телефонними розмовами, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

З матеріалів справи не вбачається та позивачем відповідно до ст. 33 ГПК України не доведено, що позивачем понесені збитки, пов'язані з простоєм автомобіля, в сумі 646,30 грн., а також те, що 119,123 грн. на телефоні розмови є збитками, спричиненими порушенням відповідачем своїх зобов'язань, таким чином позивачем не доведено ані факту спричинення збитків, їх розмірів, ані причинно-наслідкового зв'язку між збитками та діями чи бездіяльністю відповідача, що є підставою для відповідальності за спричинення збитків.

Апеляційна інстанція не погоджується з висновком суду першої інстанції в мотивувальній частині про те, що сума 646,30 грн. є штрафною санкцією за простій автомобіля, як із таким, що не відповідає змісту заявленій позовній вимозі.

Місцевий господарський суд безпідставно зменшив суму пені на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України з посиланням на фактичні обставини здійснення перевезення, оскільки обставини здійснення перевезення, в тому числі перевезення вантажу вагою меншою, ніж зазначено в заявці, зокрема, наявність вини перевізника, судом першої інстанції не досліджувалися.

Також місцевим господарським судом необґрунтовано стягнуто з відповідача 59 коп. інфляційних втрат, оскільки, як вбачається з позовної заяви та доданого до неї розрахунку, вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат позивачем не заявлялися, а виходити за межі позовних вимог господарський суд має право лише у випадках, передбачених ст. 83 ГПК України.

Апеляційний господарський суд вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Відповідачем згідно зі ст. 33 ГПК України не доведено тієї обставини, що в рекомендованому поштовому відправленні, надісланому позивачем відповідачу, перебували не документи, пов'язані із замовленим відповідачем перевезенням, адже відповідач не надав доказів того, які саме документи ним були одержані у зазначеному поштовому відправленні.

Заявкою від 01.08.2006, яка є невід'ємною частиною договору, встановлено, що розрахунок здійснюється за фактом надання оригіналів документів, при цьому перелік документів не визначений, таким чином сам факт надсилання позивачем відповідачу оригіналів документів є достатньою підставою для проведення розрахунку з позивачем.

Та обставина, що договір № 288/06П має елементи різних договорів: транспортного експедирування та доручення не звільняє відповідача від виконання зобов'язання здійснити оплату наданих позивачем послуг, передбаченого заявкою, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, надаючи позивачу заявку від 01.08.2006, відповідач замовив позивачу здійснення конкретного перевезення, тобто виступив клієнтом відповідно до положень про договір транспортного експедирування, таким чином виконання замовленого перевезення позивачем зумовлює настання обов'язку відповідача здійснити оплату наданих послуг; законодавством про транспортне експедирування не передбачено таку умову настання обов'язку оплатити послуги, як одержання коштів боржником за укладеним ним договором з іншою особою.

Як було встановлено вище, позовні вимоги про стягнення пені та 3% річних є обґрунтованими.

Ані законодавством, ані договором № 288/06П, ані заявкою від 01.08.2006 не передбачено залежність між розміром провізної плати, погодженої сторонами, та кількістю вантажу, яка була видана відправником та перевезена перевізником.

Відповідач не позбавлений права звернення з позовом про стягнення збитків з винної сторони, спричинених перевезенням вантажу в меншої кількості.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Скіфія-Транс” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2007 у справі № 31/141 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Скіфія-Транс” (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 55/80; код ЄДРПОУ 31303651) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1(АДРЕСА_1ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 4 522,33 грн. основного боргу, 200,10 грн. пені, 35,31 грн. 3% річних, 80,96 грн. державного мита, 93,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити”.

3. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1(АДРЕСА_1ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Скіфія-Транс” (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 55/80; код ЄДРПОУ 31303651) 4,71 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Справу № 31/141 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя Губенко Н.М.

 Судді Барицька Т.Л.

Ропій Л.М.