Рішення № 27227278, 30.10.2012, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №1806/5974/12

Провадження №2/1806/1789/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2012 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми в складі:

головуючого - судді Катрич О.М.

при секретарі - Маховику Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконкому Сумської міської ради, Сумської міської ради про визнання права власності на будинок в порядку набувальної давності,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка свої вимоги мотивує тим, що поряд з будинком, в якому вона проживає мешкала сім'я ОСОБА_2: мати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1. На початку 1990 років ОСОБА_2 проживала в м. Охтирка Сумської області. ОСОБА_3 проживала в м. Суми і померла в осені 1996 року. ОСОБА_2 доручила ОСОБА_4 оформити спадщину та продати житловий будинок з надвірними будівлями за ціну на власний розсуд. Останній запропонував позивачці придбати цей будинок, вони дійшли згоди і вона передала йому суму коштів, за що ОСОБА_4 повинен був підготувати документи для оформлення договору купівлі-продажу житлового будинку, але в кінці 1996 року він помер і відповідно договір-купівлі продажу в установленому законом порядку оформлений не був. Будинок до теперішнього часу зареєстрований на померлих. Після смерті ОСОБА_4 власниця будинку ОСОБА_2 ніяких претензій з приводу продажу будинку до позивачки не мала і вже померла. Вказує, що з 1997 року вона постійно користується житловим будинком з надвірними будівлями, розташованим в АДРЕСА_1, на своє ім'я страхувала будинок, що підтверджується страховими полісами, також сплачувала земельний податок за земельну ділянку. Вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України набула право власності на нього, а тому просить позов задовольнити і визнати за неї право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.

Позивач та його представник ОСОБА_5 у судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідачів Харченко О.О. заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що відсутні жодне докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 був власником спірного будинку і міг розпоряджатися ним, більш того договір купівлі-продажу між позивачкою та ним укладений не був, що суперечить чинному законодавству. З наданих документів, можна зробити висновок, що позивачка самовільно почала користуватися будинком та земельною ділянкою, тобто в її діях не вбачається вимог добросовісності заволодіння чужим майном, як того передбачає ч. 1 ст. 344 ЦК України, на яку посилається позивачка та її представник.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в суді підтвердили те, що ОСОБА_1 купила будинок АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 більше 10 років тому і утримує цей будинок та обробляє земельну ділянку. В цьому будинку ніхто не проживає, але в ньому робився позивачкою ремонт і вона сплачує за нього необхідні податки .

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи встановлено, що відповідно до довідки КП « Сумське міське бюро технічної інвентаризації» від 01.08.2012 року будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 в розмірі 3/4 частини та ОСОБА_3 в розмірі ј частини згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.05.1996 року. (а.с. 67) Відповідно до листа Охтирського міськрайонного управління ВДРАЦС від 10.10.2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у 1996 році померли. (а.с. 87) Як убачається з запису акта про смерть № 77 ОСОБА_4, який був сином померлої ОСОБА_2 , також помер ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 68-69) Спадкова справа після ОСОБА_4 не заводилася. (а.с. 71-73). Як убачається з технічного паспорту ан спірний будинок, він зареєстрований за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Померлий ОСОБА_4 був зареєстрований у будинку і там проживав, що підтверджується показами свідків та записами з будинкової книги (а.с. 4-12), свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1 він не отримував, хоча ОСОБА_2 видавала доручення, згідно якого доручала сину оформити спадкові права на майно, яке залишилося після померлої доньки ОСОБА_3, тобто надала право передавати його від її імені заяви , одержувати довідки і документи, розписуватися за неї, одержувати свідоцтва на спадщину тощо. (а.с. 13) 20.09.1996 року ОСОБА_4 надав розписку ОСОБА_1 про отримання ним 3 000 грн. за будинок АДРЕСА_1 в якості завдатку і зобов»язався не проводити дій по відчуженню до 20.10.1996 року. Зі змістом ст. 195 ЦК України 1963 року (завдаток) сторони ознайомлені. Також, з копії довіреності від 22.07.1996 року вбачається, що ОСОБА_2 доручає ОСОБА_4 продати будинок АДРЕСА_1 за ціною на власний розсуд. (а.с. 15) В подальшому договір купівлі-продажу між ними не укладався . Як убачається з наданих документів, ОСОБА_1 укладала договір страхування цього майна зі СК « Оранта», починаючи з 1999 року, також сплачувала земельний податок згідно податкового повідомлення-рішення (а.с. 17-23), хоча у листі Управління Держкомзему у м. Суми зазначено, що право власності та користування на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 не зареєстровано. (а.с. 64) Будь-які звернення ОСОБА_1 до Сумської міської ради з приводу володіння спірним будинком у матеріалах справи відсутні, в свою чергу відповідач не звертався до суду із позовом про визнання спадщиною відумерлою. Такі обставини сторонами не оспорюють ся.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно до ст. 225 ЦК України 1963 року право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Як убачається з документів, ОСОБА_2 була співвласницею ѕ частини спірного будинку, після померлої доньки ОСОБА_3 свідоцтва про право власності не отримувала на ј частину, яка належала їй, а також не отримував свідоцтва про спадщину після померлої матері і ОСОБА_4 Однак, ОСОБА_2 видала довіреність сину про продаж будинку, для чого останній отримав завдаток в сумі 300 грн. від ОСОБА_1 Однією із підстав позову є те, що ОСОБА_1 купила будинок АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 за кошти, а тому вважає, що має право власності на нього. Але такий висновок є помилковим, враховуючи норми закону, який діяв у 1996 році. Зокрема, статтею 227 ЦК України 1963 року передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Як зазначає позивачка, в установленому законом порядку, який діяв на той час, договір купівлі- продажу будинку укладений між нею та ОСОБА_2 не був. Суд не може прийняти доводи позивачки про те, що вони не встигли цього зробити, так як ОСОБА_4 помер, адже останній помер в кінці грудня 1996 року, розписка про завдаток була складена у вересні 1996 року, тобто за 2 місяці до смерті, за який було достатньо часу звернутися до нотаріуса. Другою підставою позову є те, зо позивачка вважає, що набула право власності в порядку набувальної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України 2003 року особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Згідно п.8 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, тобто з 01 січня 2001 року.

Спосіб набуття права власності базується на сукупності обставин- тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном, як своїм власним. Добросовісне володіння припускає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Натомість, ОСОБА_1 вважає, що річчю володіє законно на підставі розписки, яку складали разом із померлим ОСОБА_4 , більш того беззаперечно знала, що спадкоємцем спірного будинку є ОСОБА_4, а по документам БТІ право власності оформлено на ОСОБА_2 та ОСОБА_3

За таких обставин ОСОБА_1 не довела в суді наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 344 ЦК України для визнання права власності на майно за набувальною давністю, а саме не довела, що добросовісно заволоділа спірним майном .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 225.227 ЦК України 1963 року, ст. 344 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 11, 57-60, 88, 130, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд ,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.М. Катрич