Постанова № 27201762, 26.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 жовтня 2012 року 09:00 № 2а-12114/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу

за позовомУправління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської областідоВиконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення коштів,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області (далі по тексту - позивач, УПФУ в Бериславському районі Херсонської області) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Бериславському районі Херсонської області про стягнення з коштів в сумі 3955,70 грн., що є витратами по виплаті пенсій по інвалідності за період з 01.04.2011р. по 31.01.2012р.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 7 травня 2012 року проведено заміну первинного відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Бериславському районі Херсонської області на належного - Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі по тексту -відповідач, Фонд), у зв'язку з чим справу передано за територіальною підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року справу передано за територіальною підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 вересня 2012 року справа прийнята до провадження суддею Савченко А.І. та призначена до судового розгляду на 18 вересня 2012 року.

18 вересня 2012 року позивачем через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва подано клопотання про розгляд справи без участі його представника.

В судовому засіданні 18 вересня 2012 року представник відповідача виклав зміст заперечень проти адміністративного позову. На підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні судом постановлена ухвала про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від1 жовтня 2012 року справу призначено до судового розгляду на 16 жовтня 2012 року.

У судове засідання, призначене на 16 жовтня 2012 року, жодна зі сторін не з'явилась, хоча про дату, час та місце проведення судового розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 16 жовтня 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача понесені ним за період з 01.04.2011р. по 31.01.2012р. витрати по виплаті пенсій по інвалідності громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що на обліку в УПФУ в Бериславському районі Херсонської області перебувають 3 громадянина: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які внаслідок нещасних випадків на виробництві отримують пенсії по інвалідності.

Так, ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку, який трапився в Росії 7 лютого 1979 року отримав 3 групу інвалідності. Громадянин ОСОБА_3 внаслідок нещасного випадку, який трапився в Якутії 11 травня 1994 року отримав 3 групу інвалідності. Громадянин ОСОБА_4 внаслідок нещасного випадку, який трапився в Росії 20 травня 1980 року отримав 2 групу інвалідності.

У зв'язку з тим, що названі нещасні випадки трапились на виробництві, страховиком відносно таких осіб є відповідач, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та зазначає, що призначення та виплата пенсій громадянам інших держав -учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення та членам їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Всі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, яка його надає, а тому проведення взаєморозрахунків між Фондами не передбачено.

Окрім того, на думку відповідача, положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999р. №1105-ХІV (далі по тексту -Закон України від 23.09.1999р. №1105-ХІV) не передбачено виплати потерпілим від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на підприємствах (установах або організаціях), розташованих на території інших держав.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до наступного.

Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначені в Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998р. №16/98-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту -Основи законодавства).

Статтею 1 названого нормативно-правового акту встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ законодавства в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Статтею 12 Основ законодавства закріплено, що спори, які виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду.

За пенсійним страхуванням, згідно зі статтею 25 Основ законодавства, надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

- пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті;

- медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

- допомога на поховання пенсіонерів.

Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ законодавства за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

- профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

- допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

- пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У частині 4 статті 26 Основ законодавства встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ законодавства, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Пунктом 2 статті 7 (Прикінцеві положення) Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 01.04.2001р., встановлено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Частиною 2 статті 24 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV закріплене аналогічне правило - якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Сфера дії цього Закону також поширюється на таку категорію інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій яким виник спір.

Так, за змістом частини 2 статті 2 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом «а»статті 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення»встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення) Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім вказаної правової норми встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.

Доводи відповідача про поширення на спірні правовідносини положень Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, підписаної 09.09.1994р. між частиною держав колишнього СРСР, викладені у листі від 01.03.2012р. №529-106-110/157, направленому за наслідками розгляду претензії позивача не є обґрунтованими.

Так, статтею 2 цієї Угоди передбачено, що відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я (у тому числі при настанні втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої Сторони), смерті здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті.

Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її відшкодування відповідно до свого національного законодавства.

Отже, зі змісту приведеної норми випливає, що вона регулює інші відносини, а не ті, які є предметом спору у цій справі та пов'язані з відшкодуванням витрат Пенсійного фонду, понесених у зв'язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік СРСР до проголошення Україною незалежності.

Окрім того, відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 вказаної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Вказана позиція суду узгоджується з практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 04.10.2012р. у справі №К/9991/41409/12 та Верховного суду України, викладеною у постанові від 20.03.2007р. у справі №21-1087во06.

Вважаючи за можливе задовольнити позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, суд виходить зі змісту основних завдань виконавчої дирекції Фонду, закріплених у статті 2 Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20.04.2001р. №15, одним з яких є фінансування страхових виплат, соціальних послуг і профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасного випадку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області про стягнення з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України грошових коштів у розмірі 3955,70 грн., виплачених як пенсії по інвалідності за період з 01.04.2011р. по 31.01.2012р. підлягають задоволенню у повному обсязі.

З частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України убачається, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (03062, м. Київ, пр. Перемоги, 92/2) на користь Управління Пенсійного фонду України в Бериславському районі Херсонської області (74300, Херсонська область, м. Берислав, вул. 1 Травня, 111, р/р 25604301548, ХОУ ВАТ «Державний ощадбанк України», МФО 352457, код 21306648) грошові кошти в сумі 3955 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 70 коп., що є витратами по виплаті пенсій по інвалідності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за період з 01.04.2011р. по 31.01.2012р.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко