Рішення № 27158749, 24.10.2012, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2610/16806/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 жовтня 2012 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Саадулаєва А.І.,

при секретарях Голубенко Т.В., Івченко В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі: Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Державного спеціалізованого видавництва «Вища школа» до ОСОБА_1, про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2012 року Заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Державного спеціалізованого видавництва «Вища школа»(далі позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення грошових коштів. Просить стягнути з відповідача на користь Державного спеціалізованого видавництва «Вища школа»філія Залізничного відділення 24 410,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в провадженні прокуратури Шевченківського району м. Києва перебувала кримінальна справа № 60-3847 відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України. Позивач зазначає, що Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України Чижем І.С. 19.08.2005 року з ОСОБА_1 укладено трудовий контракт №77, 19.08.2006 року трудовий контракт №88, 19.08.2007 року трудовий контракт №100. Відповідно до вказаних договорів ОСОБА_1 була особою, яка постійно обіймала посаду у Державного спеціалізованого видавництва «Вища школа», пов'язану з виконанням організаційно -розпорядчих та адміністративно - господарських обов'язків, тобто була службовою особою. В періоди часу з 01.01.2006 року по 19.08.2006 року та з 03.09.2007 року по 03.11.2007 року, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами вище вказаного підприємства, шляхом зловживання своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, в порушення п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств»від 19.05.1999 року та п. «б»17 Трудового контракту №100 від 19.08.2006 року, яким передбачено, що за виконання керівником своїх обов'язків йому нараховуються премії в розмірах посадового окладу, видавала накази про преміювання, на підставі яких їй виплачувались премії у розмірі, що перевищує посадовий оклад. Таким чином, відповідач привласнила грошові кошти в сумі 24 410,00 грн., які належать Державному спеціалізованому видавництву «Вища школа», тобто вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 191 КК України. Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 31 липня 2012 року відкрито провадження у справі.

У судовому засіданні представник прокуратури Шевченківського району міста Києва позовні вимоги підтримав у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник Державного комітету телебачення і радіомовлення України позовні вимоги підтримав. У письмових поясненнях зазначив, що на адресу Державного комітету телебачення і радіомовлення України надійшов акт ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства Державне спеціалізоване видавництво «Вища школа», згідно якого нарахування премій директору ОСОБА_1 протягом періоду з 01.01.2006 року по 01.01.2009 року проведено в розмірах, що суперечать встановленому Державним комітетом телебачення і радіомовлення України у контрактах та визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 року «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств», а саме в розмірах, що перевищують посадовий оклад. Як наслідок, в період з 01.01.2006 року по 01.01.2009 року зайво витрачені кошти на виплату директору заробітної плати у вигляді премій склали 23 053,00 грн.

У судовому засіданні 24.10.2012 року представник відповідача заперечив проти задоволення позову. У письмових запереченнях відповідач зазначила, що 06.10.2011 року Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2011 року по кримінальній справі №1-256/11 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України кримінальну справу було закрито на підставі ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію»від 08. 07. 2011 року. Цивільний позов, заявлений у кримінальному процесі, було залишено без розгляду. В ході слухання кримінальної справи було встановлено, що сума 24 410,00 грн. -це сума нарахованих коштів, які були надлишково отримані відповідачем. Насправді ж, як зазначила відповідач у запереченнях, нею було отримано 16 430,00 грн., а сума 7 980,00 грн. -це податки та обов'язкові платежі, які були сплачені до бюджету. Посилаючись на ст. 233 КЗпП зазначила, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки днем виявлення шкоди є 05.07.2009 року, коли було підписано акт перевірки КРУ м. Києва. Відповідно до ч. 2 ст. 265 ЦК України в разі залишення судом позову без розгляду, пред'явленого в кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Проте, як зазначила відповідач, навіть якщо виключити з загального строку час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, то термін позовної давності становить 1 рік 10 місяців і 3 дні.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач Наказом керівника Державного комітету телебачення і радіомовлення України №264-к від 16.08.2005 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора Державного спеціалізованого видавництва «Вища школа».

В матеріалах справи наявна копія акта ревізії фінансово -господарської діяльності Державного спеціалізованого видавництва «Вища школа»за період з 01.01.2005 року по 01.01.2009 року, (а.с. 39), яким встановлено, що нарахування премій директору ОСОБА_1 протягом періоду з 01.01.2006 року по 01.01.2009 року проведено в розмірах, що суперечать встановленому Державним комітетом телебачення і радіомовлення України у контрактах та визначеному пп. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 року «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств», а саме в розмірах, що перевищують посадовий оклад. Як наслідок, в період з 01.01.2006 року по 01.01.2009 року зайво витрачені кошти на виплату директору заробітної плати у вигляді премій склали 24 410, 00 грн.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 130 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Як роз'яснено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03. 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду №14 від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого).

Оскільки, постанова Шевченківського районного суду м. Києві від 06 жовтня 2011 року по кримінальній справі №1-256/11 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України прийнята в рамках кримінальної справи, то суд оцінює її як доказ згідно з положеннями статті 212 ЦПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів у їх сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результат оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Як вбачається з постанови Шевченківського районного суду м. Києві від 06 жовтня 2011 року відповідачем неодноразово видавались накази про призначення премії ОСОБА_1, а саме: 01.02.06 наказ №03 «Про преміювання за січень 2006 року», на підставі якого 21.02.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-19 та 06.03.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-32 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 01.03.06 наказ №05 «Про преміювання за лютий 2006 року», на підставі якого 06.03.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-32 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 31.03.06 наказ №07 «Про преміювання за березень 2006 року», на підставі якого 06.04.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-52 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 28.04.06 наказ №12 «Про преміювання за квітень 2006 року», на підставі якого 06.05.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-75 ОСОБА_1 незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 01.06.06 наказ №16 «Про преміювання за травень 2006 року», на підставі якого 06.06.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-96 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 30.06.06 наказ №19 «Про преміювання за червень 2006 року», на підставі якого 06.07.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-119 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 01.08.06 наказ №24 «Про преміювання за липень 2006 року», на підставі якого 21.07.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-132 та 07.08.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-143 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 01.09.06 наказ №28 «Про преміювання за серпень 2006 року», на підставі якого 06.09.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-176 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 02.10.06 наказ №31 «Про преміювання за вересень 2006 року», на підставі якого 06.10.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-216 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 01.11.06 наказ №34 «Про преміювання за жовтень 2006 року», на підставі якого 06.11.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-248 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 01.12.06 наказ №39 «Про преміювання за листопад 2006 року», на підставі якого 06.12.06 згідно платіжної відомості №ВЗП-274 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 26.12.06 наказ №41 «Про преміювання за грудень 2006 року», на підставі якого 04.01.07 згідно платіжної відомості №ВЗП-2 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 02.02.07 наказ №03 «Про преміювання за січень 2007 року», на підставі якого 06.02.07 згідно платіжної відомості №ВЗП-21 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 28.04.07 наказ №12 «Про преміювання за квітень 2007 року», на підставі якого 07.05.07 згідно платіжної відомості №ВЗП-102 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, якими вона заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем, 02.10.07 наказ №27 «Про преміювання за вересень 2007 року», на підставі якого 05.10.07 згідно платіжної відомості №ВЗП-220 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 01.11.07 наказ №29 «Про преміювання за жовтень 2007 року», на підставі якого 06.11.07 згідно платіжної відомості №ВЗП-253 та 13.11.07 згідно платіжної відомості №ВЗП-261 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, якими вона заволоділа шляхом зловживання своїм службовим становищем, 30.11.07 наказ №35 «Про преміювання за листопад 2007 року», на підставі якого 06.12.07 згідно платіжної відомості №ВЗП-275 їй незаконно нараховані виплачені грошові кошти, 01.11.07 наказ №29 «Про преміювання за жовтень 2007 року», на підставі якого 06.11.07 згідно платіжної відомості №ВЗП-253 та 13.11.07 згідно платіжної відомості №261 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 27.12.07 наказ №41 «Про преміювання за грудень 2007 року», на підставі якого 28.12.07 згідно платіжної відомості №ВЗП-295 їй незаконно нараховані та виплачені грошові, 01.02.08 наказ №02 «Про преміювання за січень 2008 року», на підставі якого 06.02.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-30 відповідачу незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 29.02.08 наказ №07 «Про преміювання за лютий 2008 року», на підставі якого 06.03.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-47 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти ,02.04.08 наказ №11 «Про преміювання за березень 2008 року», на підставі якого 10.04.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-72 та 17.04.08 згідно платіжної відомості №79 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 30.04.08 наказ №14 «Про преміювання за квітень 2008 року», на підставі якого 07.05.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-88 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 04.06.08 наказ №17 «Про преміювання за травень 2008 року», на підставі якого 11.07.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-113, 14.07.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-117 та 22.07.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-124 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 03.07.08 наказ №20 «Про преміювання за червень 2008 року», на підставі якого 31.07.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-135, 15.08.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-146, 22.08.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-150 та 29.08.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-156 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 04.08.08 наказ №22 «Про преміювання за липень 2008 року», на підставі якого їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 04.09.08 наказ №25 «Про преміювання за серпень 2008 року», на підставі якого 08.09.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-167 та 19.09.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-177 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 02.10.08 наказ №28 «Про преміювання за вересень 2008 року», на підставі якого 14.10.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-196 та 20.10.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-203 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти, 03.11.08 наказ №32 «Про преміювання за жовтень 2008 року», на підставі якого 11.11.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-228 та 20.11.08 згідно платіжної відомості №ВЗП-233 їй незаконно нараховані та виплачені грошові кошти.

Як зазначено у п. 3 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Відповідно до п. 1, п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна»відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно набутого майна мають важливе значення для усунення наслідків злочину та поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ, організацій, колгоспів, кооперативів та інших громадських організацій. Зобов'язати суди усунути зазначені недоліки і забезпечити точне й неухильне виконання законодавства, що регулює відшкодування матеріальної шкоди. При розгляді в порядку цивільного судочинства позову, що випливає з кримінальної справи, суд згідно з роз'ясненням, даним у п.3 постанови N 11 Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року "Про судове рішення", визначає суми, що підлягають стягненню на відшкодування шкоди, з урахуванням доказів, як наявних у кримінальній справі, так і додатково представлених сторонами і зібраних з ініціативи суду.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києві від 06 жовтня 2011 року (а.с. 5) було задоволено клопотання підсудної щодо застосування до неї вимог Закону України «Про амністію»від 08.07.2011 року. Тобто, суд задовольняючи клопотання підсудної звільнив її від відбування покарання відповідно до ст. 1 п. «Г»Закону України «Про амністію»від 08.07.2011 року.

Відповідно до ст. 86 Кримінального кодексу України амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні»амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Пунктом ґ) статті 1 Закону України «Про амністію у 2011 році»визначено: звільнити від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України: чоловіків та жінок, які на день набрання чинності цим Законом досягли відповідно 60-річного та 55-річного віку.

Як зазначено у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»обговоривши практику звільнення осіб від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами, з метою забезпечення правильного й однакового застосування судами кримінального і кримінально-процесуального законодавства при розгляді справ відповідної категорії Пленум Верховного Суду України постановляє: роз'яснити судам, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

Отже, в контексті ст. 86 Кримінального кодексу України та роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок амністії застосовується щодо осіб, які вчинили злочин. Тобто амністія не є реабілітуючою обставиною, яка встановлює невинуватість особи.

Відповідно, застосування до відповідача, яка була підсудною у кримінальній справі, акта амністії не звільняє останню від обов'язку відшкодувати завдану шкоду.

Згідно з ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, відповідач не довела факт відсутності її вини у заподіянні матеріальної шкоди відповідачу на суму 24 410,00 грн.

Твердження відповідача, що позивач пропустив строк позовної давності є помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як передбачено ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

Як вірно зазначила відповідач, частиною 3, 4 ст. 233 КЗпП встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора.

Отже, вимоги про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення шкоди. Враховуючи, що з даним позовом в інтересах держави звернувся заступник прокурора Шевченківського району міста Києва, вказаний строк потрібно обчислювати з дня коли факт порушення права встановила прокуратура. Такий факт було встановлено прокуратурою в день винесення Постанови Шевченківського районного суду м. Києва про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, а саме 06 жовтня 2011 року. А отже, строк позовної давності не є пропущеним.

Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідач у запереченнях зазначила, що нею було отримано кошти у розмірі 16 430,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі: Державного комітету телебачення і радіомовлення України, державного спеціалізованого видавництва «Вища школа»- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) на користь Державного спеціалізованого видавництва «Вища школа»(р/р 26002301361409, філія Залізничного відділення ПІБ м. Київ, МФО 32213, код ЄДРПОУ 02476669) 24 410(двадцять чотири тисячі чотириста десять)грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 244(двісті сорок чотири)грн. 10 коп.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва.

Суддя: Саадулаєв А.І.