Рішення № 27140413, 11.10.2012, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 1309/5870/12

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 жовтня 2012 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Боровкова Д.О.

при секретарі Паньо К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради) про визнання права власності,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на приміщення магазину, що розташований по вул. Садова,2 у м. Львові, загальною площею 67,9 кв.м. Свої вимоги мотивує тим, що з 20.09.2003 року він перебуває у шлюбі з відповідачем. З 1997 року він розпочав свою діяльність у сфері торгівлі, зокрема за особисті кошти він збудував магазин по вул. Садова,2 у м. Львові на земельній ділянці, яку він орендує згідно договору оренди у Львівській міській раді. Проте, на даний час відповідач наполягає, що магазин є спільної власністю їх подружжя та наполягає на його поділі. В звязку з вказаним просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, дав пояснення аналогічні вищенаведеному, додатково пояснивши, що згідно з технічними висновками за результатами обстеження будівлі по вул. Садова,2 у м. Львові всі несучі конструкції павільйону виконані відповідно до діючих будівельних норм і правил і забезпечують надійну експлуатацію, просить позов задовольнити.

У судовому засіданні відповідач позов визнала, пояснивши, що дійсно вона з 20.09.2003 року перебуває у шлюбі з позивачем, останній ще до одруження з нею займався підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі, магазин по вул. Садова, 2 у м. Львові дійсно був побудований за особисті гроші позивача, на даний час немає намір заявляти позов про поділ магазину.

Суд ухвалив розглядати справу без представника Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, який у судове засідання не з'явився, проте подав до суду письмову заяву, в якій просить справу розглядати без його участі, а при вирішенні спору покладається на розсуд суду.

Заслухавши представника позивача, відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинне збудоване на ній , якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що 28.10.2010 року між позивачем та Львівською міською радою укладений договір оренди землі, згідно якого позивачу передана в оренду земельна ділянка в м. Львові по вул. Садова,2, кадастровий № 4610136300:04:002:0025, загальною площею 0,0031 га, строком до 18.12.2013 року /а.с.13-15/.

Як убачається з технічного паспорту виданого 01.12.2011 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», позивачем на зазначеній земельній ділянці був побудований торговий павільйон загальною площею 67,9 кв.м. /а.с.9/.

Згідно з технічними висновками за результатами обстеження будівлі по вул. Садова,2 у м. Львові, виданими ПП ОСОБА_3, який діє на підставі ліцензії № 591153 від 10.08.2011 року, яка видана Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, всі несучі конструкції павільйону виконані відповідно до діючих будівельних норм і правил і забезпечують надійну експлуатацію. Павільйон є капітальною спорудою з нормативним терміном експлуатації 40 років /а.с.16-25/.

Позивач розпочав свою підприємницьку діяльність з 26.01.2001 року, а у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 він перебуває з 20.09.2003 року /а.с.10,12/.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як убачається з пояснення відповідача торговий павільйон (магазин) був побудований позивачем за кошти, які належали останньому особисто.

Таким чином, торговий павільйон (магазин) не може вважатися спільним майном подружжя, а є особистою власністю позивача.

Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи наведене, суд, оцінивши докази по справі, вважає, оскільки позивач як користувач земельної ділянки побудував на ній павільйон (магазин) за особисті кошти, зазначений обєкт відповідає державним будівельним, санітарним та протипожежним нормам, не порушує прав третіх осіб, тому за позивачем слід визнати право власності на спірний магазин.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,130,174,209,212,214-215 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати право власності за ОСОБА_1 на приміщення магазину, що розташований по вул. Садова2 у м. Львові, загальною площею 67,9 кв.м.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова шляхом подачі в десяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя:

Оригінал рішення.