Постанова № 27133159, 24.10.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.12 Справа № 5015/2561/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Желік М.Б. /головуючий/, Кузь В.Л., Малех І.Б., розглянувши апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «ГРО»(м. Львів)

на рішення Господарського суду Львівської області

від 21-22.08.2012р. у справі № 5015/2561/12

за позовом Малого приватного підприємства «ГРО»(м. Львів)

до відповідача Львівської міської ради (м. Львів)

про встановлення редакції додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 10.09.2002р. та зобов'язання відповідача укласти дану угоду в редакції, встановленій судом

за участю представників:

від Позивача: Гарбузюк Р.Г.;

від Відповідача: не з'явився;

Відповідно до розпорядження Голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2012 року у даній справі замість судді Марка Р.І. у склад колегії, на розгляді якої перебувала дана справа, введено суддю Кузя В.Л.

На адресу суду апеляційної інстанції Скаржником у справі було подано клопотання №126 від 12.10.2012 року, відповідно до якого МПП «ГРО»просить суд апеляційної інстанції постановити ухвалу про повернення Позивачу 536,50 грн судового збору, помилково сплаченого при поданні позовної заяви.

Розглянувши вказане клопотання, судова колегія вважає його таким, в задоволення якого слід відмовити з огляду на те, що чинне законодавство не передбачає процесуальної можливості суду апеляційної інстанції повертати Позивачу зайво сплачені кошти, сплачені в якості судового збору за подання позовної заяви на рахунок Господарського суду Львівської області.

В судовому засіданні 26.09.2012 року оголошувалась перерва до 17.10.2012 року.

З правами та обов'язками, передбаченими ст. 22 ГПК України, представник Позивача ознайомлений.

Рішенням від 21-22.08.2012р. у справі № 5015/2561/12 Господарського суду Львівської області (суддя О. Запотічняк) відмовлено у задоволенні позову Малого приватного підприємства «ГРО»до Львівської міської ради (м. Львів) про встановлення редакції додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 10.09.2002р. та зобов'язання відповідача укласти дану угоду в редакції, встановленій судом.

Не погоджуючись із зазначеним процесуальним документом, Малим приватним підприємством «ГРО»подано апеляційну скаргу, у якій Скаржник просить рішення Господарського суду Львівської області скасувати, з огляду на наступне:

- мотивувальна частина рішення не містить правової оцінки суду встановлених ним обставин справи щодо направлення Позивачем листа-відповіді №60 від 07.05.2012 року разом з двома примірниками належно оформленої ним додаткової угоди до діючого договору оренди землі; залишення Відповідачем отриманого звернення без розгляду по суті; доводів Позивача щодо дотримання ним порядку поновлення договору оренди землі, який встановлено законом, та порушення Відповідачем його права на поновлення цього договору шляхом укладення додаткової угоди у встановлений законом строк; доводів Відповідача щодо невідповідності дій Позивача процедурі, яка встановлена рішенням виконкому;

- проект додаткової угоди, яка долучена Позивачем до позовної заяви і міститься в матеріалах справи, судом в ході розгляду справи взагалі не розглядався, правова оцінка йому не надана;

- суд не надав оцінку тій обставині, що Позивачем була повернута орендована земельна ділянка;

- суд помилково не взяв до уваги, що в листі №91 від 10.07.2012 року Позивач просив Відповідача розглянути направлений проект угоди та за необхідності надати свої пропозиції до її змісту, інше.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника Скаржника у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що підстави для скасування рішення Господарського суду Львівської області - відсутні, з огляду на наступне:

Як було правильно встановлено місцевим господарсткимм судом та підтверджу\ться матеріалами, наявними у справі 10.09.2002р. між сторонами було укладено договір оренди землі строком на 10 років, згідно з яким Львівська міська рада (Орендодавець), передає в оренду Малому приватному підприємству «ГРО»(Орендарю), земельну ділянку площею 545 кв.м.

Відповідно до ч. 1 п. 2.2. Договору, термін його дії закінчується 10.07.2012р.. Відповідно до ч. 2 п. 2.2. Договору, по закінченні терміну договору Орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін та повинен письмово повідомити Орендодавця про бажання продовження дії Договору не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

На виконання умов ч. 2 п. 2.2. договору, листом-повідомленням від 07.05.2012р. N 60, Позивач повідомив Відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та, у відповідності до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», додав до вказаного листа-повідомлення два примірники проекту належно оформленої ним додаткової угоди до діючого договору оренди землі.

У відповідь на це звернення Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради листом від 24.05.2012р. N 24ВЗ-2вих-443, повідомило Позивача про повернення звернення без розгляду по суті. Обґрунтовуючи повернення звернення, Відповідач посилається на те, що розпорядження землями територіальної громади належить до повноважень міської ради та відповідно до вимог закону проводиться на підставі рішення сесії Львівської міської ради. Також посилається на ту обставину, що рішенням виконкому запроваджено процедуру для підготовки, візування та винесення на розгляд сесії Львівської міської ради проекту ухвали щодо продовження терміну оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі»по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Предметом заявлених позовних вимог у даній справі є встановлення редакції додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 10.09.2002р. та зобов'язання Відповідача укласти угоду в редакції, встановленій судом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені ст. 152 Земельного кодексу України.

Зокрема, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

Відповідно до п.1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, тому суд не може на власний розсуд встановити редакцію угоди чи додаткової угоди (договору), суд може затвердити додаткову угоду запропоновану сторонами, чи однією із сторін, чи спонукати сторони укласти угоду в тій чи іншій редакції.

Разом з цим, як вбачається з резолютивної частини позовної заяви, позивач просить суд встановити редакцію додаткової угоди та зобов'язати Відповідача укласти угоду в редакції встановленій судом, однак не зазначає в позовних вимогах редакцію даної додаткової угоди.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з приписом ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;

2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

3) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна;

б) делеговане повноваження:

погодження в установленому порядку кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з нормою ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;

надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

У відповідності до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 123 ЗК України).

На підставі ч. 6 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 11 ст. 123 ЗК України).

Відповідно до норми ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З огляду на системний аналіз наведених норм Цивільного та Земельного кодексів України, а також Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, внесення до нього змін чи укладення додатків до такого договору оренди землі, яка перебуває у комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки. Водночас зобов'язання цього органу в судовому порядку укласти такий договір або ж продовжити дію договору чи укласти додаток до нього за відсутності зазначеного рішення є неможливим (крім випадку, передбаченого статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України), оскільки це порушувало б його передбачену Конституцією України виключну компетенцію.

Якщо на час звернення до суду з відповідним позовом не подано доказів прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки, вимоги позивача про зобов'язання такого органу укласти договір оренди задоволенню не підлягають.

Вказана позиція викладена також і в п. 2.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року.

З огляду на наведене, та зважаючи на відсутність в матеріалах справи рішення Львівської міської ради про продовження дії договору оренди з Позивачем, позовні вимоги МПП «Гро»є необгрунтованими та такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Щодо твердження Скаржника у справі про те, що проект додаткової угоди, яка долучена Позивачем до позовної заяви і міститься в матеріалах справи, судом в ході розгляду справи взагалі не розглядався, правова оцінка йому не надана, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до припису норми ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що вказана норма процесуального закону передбачає вичерпні випадки, коли господарський суд при вирішенні справи має право вийти за межі позовних вимог.

При цьому, як вбачається з матеріалів, наявних у справі, у поданому позові МПП «Гро» просить встановити редакцію, в якій додаткова угода про поновлення договору оренди землі від 10.09.2002 року підлягає укладенню та зобов'язати Львівську міфську раду укласти дану угоду з МПП «Гро»в редакції, встановленій судом.

З огляду на те, що чинне процесуальне законодавство не містить повноважень господарського суду встановлювати редакцію договору, а також беручи до уваги, що в матеріалах справи відсутнє клопотання Позивача про вихід за межі позовних вимог, твердження Скаржника про те, що проект додаткової угоди, яка долучена Позивачем до позовної заяви і міститься в матеріалах справи, судом в ході розгляду справи взагалі не розглядався, не може слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З тих же підстав необґрунтованим є твердження Скаржника про те, що мотивувальна частина рішення не містить правової оцінки суду встановлених ним обставин справи щодо направлення Позивачем листа-відповіді №60 від 07.05.2012 року разом з двома примірниками належно оформленої ним додаткової угоди до діючого договору оренди землі; залишення Відповідачем отриманого звернення без розгляду по суті; доводів Позивача щодо дотримання ним порядку поновлення договору оренди землі, який встановлено законом, та порушення Відповідачем його права на поновлення цього договору шляхом укладення додаткової угоди у встановлений законом строк; доводів Відповідача щодо невідповідності дій Позивача процедурі, яка встановлена рішенням виконкому.

Щодо доводів Скаржника, визначених в апеляційній скарзі як підстави для скасування оскаржуваного рішення, про те, що суд не надав оцінку тій обставині, що Позивачем була повернута орендована земельна ділянка, а також судом помилково не взято до уваги, що в листі №91 від 10.07.2012 року Позивач просив Відповідача розглянути направлений проект угоди та за необхідності надати свої пропозиції до її змісту, то вказані твердження не можуть слугувати такими підставами, оскільки не стосуються предмету позовних вимог і не повинні бути предметом дослідження судом в межах даної справи.

Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, Господарський суд Львівської області належним чином дослідив усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи по суті при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому воно є таким, що підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

п о с т а н о в и в:

Рішення від 21-22.08.2012р. у справі № 5015/2561/12 Господарського суду Львівської області залишити без змін, апеляційні скарги -без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлено 25.10.2012 року

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Кузь В.Л.

суддя Малех І.Б.